розглянувши касаційну скаргу дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на рішення господарського суду міста Києва від 02.04.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2015 року

у справі № 910/2906/15-г господарського суду міста Києва

за позовом публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"

до дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

про стягнення 105 124,47 грн.

У лютому 2015 року публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", просило стягнути з відповідача 75 403,22 грн. основного боргу, 13 572,58 грн. пені, 6 798,68 грн. 3% річних, 4 071,77 грн. інфляційних втрат, 5 278,22 грн. штрафу (а.с. 5-7).

Позовні вимоги мотивовано невиконанням дочірнім підприємством "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" своїх зобов'язань за договором № 208-Л/60-Л від 23.09.2010 року щодо оплати поставленої продукції.

Заявою № 5/2-09.2 від 03.03.2015 року дочірнє підприємство "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" просило застосувати позовну давність (а.с. 28-29).

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.04.2015 року (суддя Плотницька Н.Б.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2015 року (головуючий Шаптала Є.Ю., судді Куксов В.В., Скрипка І.М.) (а.с. 114-118) позов задоволено частково. Стягнуто з дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 75 403,22 грн. заборгованості. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат (а.с. 82-88).

Оскаржені судові акти мотивовано частковою доведеністю позовних вимог.

Не погодившись з прийнятими судовими актами, дочірнє підприємство "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило оскаржені судові рішення скасувати та прийняти нове про відмову у позові (а.с. 128-129).

Розпорядженням заступника секретаря другої судової палати № 03-05/1277 від 21.07.2015 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді Мачульський Г.М., Прокопанич Г.К. (доповідач) (а.с. 110).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 21.07.2015 року касаційну скаргу дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 30.07.2015 року (а.с. 126-127).

У відзиві на касаційну скаргу публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" вважає оскаржені судові акти такими, що прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

У судове засідання 30.07.2015 року представник відповідача - дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" не з'явився, причин неявки суду не повідомив.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (v0018600-11) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача - дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23.09.2010 року між дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (правонаступником якої є публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз") дочірнім підприємством "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" було укладено договір поставки продукції № 208-Л/60-Л, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність покупцеві електротовари згідно специфікації, які додаються до даного договору та є невід'ємними його частинами, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити продукцію (а.с. 9-10).

Відповідно до п. 2.1 договору назва, кількість та асортимент продукції зазначені в специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно п. 3.3 договору загальна сума договору визначається за сумою всіх специфікацій до нього та складає 75 403,00 грн., у т.ч. ПДВ - 12 567,20 грн.

Пунктом 3.4 договору передбачено, що покупець оплачує постачальнику 100% вартості продукції протягом 10 днів з дати поставки зазначеної продукції шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Відповідно до п. 4.7 договору датою поставки продукції визначається дата, вказана в накладній про прийняття продукції покупцем.

Згідно п. 4.8 договору разом з партією продукції постачальник зобов'язаний передати покупцю наступні документи: рахунок-фактуру на кожну партію продукції, яка відвантажується, виходячи з цін, зазначених у специфікації; видаткові та податкові накладні; сертифікат якості чи інший документ, що підтверджують якість продукції; пакувальний лист на кожну партію продукції, гарантійний талон на продукцію.

Пунктом 9.1 договору передбачено, що він діє до 31.12.2010 року.

Відповідно до специфікації до договору № 208-Л/60-Л від 23.09.2010 року предметом продажу визначено: трансформатор ТМЗ-630/10/0,4 (1 шт.), РЛРДз-10/400 (роз'єднувачі) (2 шт.), камери КСО-393 101-0121 (7 штук), кабель USB2/0 АМ-ВМ,1,8 м (1 шт.), кабель високого тиску (1 шт.), ел. лампи ТЛД-36 (20 шт.), лампи ЛБ-20 (15 шт.), лампи ДРЛ-125 (20 шт.), світильник SNEHA (3 шт.), світильник AURORA (10 шт.), ліхтар шахтний СВГ-2 (2 шт.), ліхтар СВГ-2 (2 шт.) загальною вартістю 75 403,22 грн., у т.ч. ПДВ - 12 567,20 грн. (а.с. 11).

Судами встановлено, що на виконання умов вказаного договору позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 75 403,00 грн., що підтверджується підписаним та скріпленим печатками обох сторін видатковою накладною № 366 від 30.09.2010 року (а.с. 12).

Дочірнє підприємство "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" не оплатило вартість поставленої продукції, внаслідок чого у нього виник борг у розмірі 74 403,00 грн.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що сторонами було підписано акт звірки взаємних розрахунків станом на 30.09.2013 року між ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" РВУ "Львівавтогаз" та ПАТ "Уктрансгаз", відповідно до якого, з урахуванням довідки станом на 02.03.2015 року (а.с. 68), сума заборгованості відповідача перед позивачем за договором поставки продукції № 208-Л/60-Л від 23.09.2010 року складає 75 403,22 грн. (а.с. 13).

Згідно ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Враховуючи наявність заборгованості за договором поставки продукції № 208-Л/60-Л від 23.09.2010 року у розмірі 75 403,22 грн., місцевий господарський суд, з яким погодилась і апеляційна інстанція, дійшов висновку про задоволення позовних вимог у вказаній частині.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно п. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Частинами 1, 3 ст. 264 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до п. 4.4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № "10 (v0010600-13) Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Місцевий та апеляційний господарські суди відхили заяву відповідача про застосування позовної давності до основної заборгованості, з огляду на те, що уповноваженими представниками сторін до спливу позовної давності було підписано акт звірки взаєморозрахунків від 30.09.2013 року, який підтверджує наявність заборгованості у сумі 75 403,22 грн.

Місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафних санкцій виходив з того, що вищезазначеним актом звірки взаєморозрахунків сторони не погоджували наявність заборгованості за штрафними санкціями, а тому строк позовної давності до таких вимог сплинув.

Проте, висновки судів попередніх інстанцій є передчасними.

Пунктами 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) роз'яснено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Частиною 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Пунктом 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) передбачено, що господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Суди попередніх інстанцій у порушення вищезазначених вимог процесуального права неналежно дослідили докази, подані сторонами.

Так, як зазначалось вище та встановлено судами, на виконання умов договору позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 75 403,00 грн., що підтверджується підписаним та скріпленим печатками обох сторін видатковою накладною № 366 від 30.09.2010 року.

Згідно специфікації до договору загальна сума поставленої продукції становила 75 403,22 грн., яка і задоволена судами.

Однак, відповідно до акта звірки взаєморозрахунків від 30.09.2013 року заборгованість ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" РВУ "Львівавтогаз" на користь ПАТ "Уктрансгаз" становить 535 635,36 грн. (а.с. 13).

Проте, судами не встановлено, яка сума заборгованості згідно зазначеного акта визнавалась саме за договором поставки продукції № 208-Л/60-Л від 23.09.2010 року (чи визнавалась основна заборгованість разом з штрафними санкціями, чи ні) та чи взагалі визнавалась заборгованість за вказаним договором.

Також суди не звернули увагу на те, що вищевказаний акт підписував головний бухгалтер регіонального виробничого управління "Львівавтогаз" дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

Як зазначалось вище, відповідно до п. п. 4.4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № "10 (v0010600-13) Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Проте, судами попередніх інстанцій не досліджувалось наявності повноважень головного бухгалтера регіонального виробничого управління "Львівавтогаз" дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" підтверджувати наявність заборгованості дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

Таким чином, порушивши та неправильно застосувавши норми процесуального та матеріального права, не з'ясувавши повно і всебічно обставин та не дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків та прийняли необгрунтовані рішення, які підлягають скасуванню.

Згідно ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Пунктом 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 року № 11 (v0011600-11) "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) " передбачено, що, відповідно до частини першої статті 47 ГПК України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, також є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини першої статті 111-9 ГПК України), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Оскільки оскаржені судові акти прийняті з порушенням норм процесуального та матеріального права, як рішення місцевого господарського суду, так і постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від установлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до наявних правовідносин.