головуючого - судді Дерепи В.І. суддів: Грека Б.М., - (доповідача у справі), Кривди Д.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дует-СК" на постанову Львівського апеляційного господарського суду 14.05.15 у справі № 914/3178/13 господарського суду Львівської області за позовом Заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України та Концерну "Військторгсервіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дует-СК" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача 1 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача 2 Фонд державного майна України про визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов'язання повернути майно за участю представників від: позивачів Фещенко І.В. (дов. від 05.01.15), Загуменний В.В. (дов. ві 18.05.15) прокуратури Яговдін С.М. (посв. від 23.10.14)

Заступник прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Концерну "Військторгсервіс" звернувся до господарського суду Львівської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дует-СК", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 25.09.08 нежитлових приміщень, загальною площею 359,4 кв. м, які знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Татарбунарська, 14, а саме: А-1 - складське приміщення площею 147 кв.м, Б-1 - складське приміщення (підвал) площею 147 кв.м, В-1 - прохідна площею 7,7 кв.м, укладеного між Концерном "Військторгсервіс" в особі філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дует-СК" та зобов'язання відповідача повернути до державної власності в особі Міністерства оборони України у повне господарське відання Концерну "Військторгсервіс" вказані нежитлові приміщення.

Справа розглядалася судами неодноразово. За результатом останнього нового розгляду господарський суд Львівської області (головуючий суддя Ділай У.І., судді Мазовіта А.Б., Кітаєва С.Б.) 18.11.14 прийняв рішення, яким в позові прокурора відмовлено з підстав пропуску строку позовної давності.

За результатом апеляційного перегляду справи Львівський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: головуючого-судді Скрипчук О.С., суддів: Дубник О.П., Матущака О.І.) 14.05.15 прийняв постанову, якою рішення суду першої інстанції скасував, позов задовольнив повністю. При цьому, апеляційний суд виходи в з того, що час укладення спірного договору дозвіл начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукіра П.Н. № 140/6/1466/31 від 12.11.04 не відповідав вимогам Постанови КМУ № 803 від 06.06.07 (803-2007-п) , а відтак у концерну "Військторгсервіс" не було достатніх повноважень на укладення даного договору. Відчуження майна за спірним договором відбулось без належної згоди Міністерства оборони України та Фонду державного майна України, оскільки довіреність, на підставі якої Пукір П.Н. надавав цей дозвіл, була відкликана Міністром оборони України. Щодо строку позовної давності, то апеляційний суд дійшов висновку, що його перебіг почався 21.03.13 після проведення перевірки прокуратурою.

Не погоджуючись із постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Скарга обґрунтована тим, що дата 21.03.13 (момент внесення до єдиного реєстру досудових розслідувань) не може бути початком обрахування строку, оскільки навіть станом на середину 2015 року відсутні вироки про притягнення посадових осіб Концерну "Військторгсевіс" до кримінальної відповідальності.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, Державне підприємство Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" отримало дозвіл на відчуження приміщення складу площею 204,7 м.кв, холодильної камери площею 147,0 м.кв, прохідної площею 7,7 м.кв (разом 359,4 м.кв) за адресою: м. Львів, вул. Татарбунарська, 14, від Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України від 12.11.04 № 140/6/1466/31.

Надаючи дозвіл на відчуження вищевказаного приміщення, Начальник головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукір П.Н. діяв на підставі повноважень наданих довіреністю Міністра оборони України від 04.10.04 № 220/2071.

Довіреністю від 04.10.04 № 220/2071, із терміном дії до 01.10.07, Міністерства оборони України в особі Міністра оборони України уповноважило начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукіра П.Н. на представництво майнових та інших немайнових інтересів Міністерства оборони України, зокрема з правом надання від імені Міністерства оборони України підприємствам (установам) військової торгівлі висновків (дозволів) на укладення договорів, які не заборонені чинним законодавством, з питань розпорядження майном, що закріплене за ними на праві господарського відання.

12.02.05 окремим дорученням Міністра оборони України повідомлялося, що зазначена довіреність вважається недійсною та таку відкликано. 17.02.05 Пукіром П.Н. повернуто перший примірник довіреності Міністерства оборони України від 04.10.04 № 220/2071 (термін дії якої не закінчився) до адміністративного департаменту Міністерства оборони України.

31.01.06 наказом Міністра оборони України № 47 про реорганізацію Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України припинено діяльність Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України, а саме: реорганізовано його шляхом приєднання до Державного господарського об'єднання "Військторгсервіс", визначено останнє правонаступником всіх майнових прав та обов'язків Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України.

05.04.07 наказом Міністра оборони України № 135 про реорганізацію Державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" припинено діяльність Державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування", а саме: реорганізовано його шляхом приєднання до Концерну "Військторгсервіс", визначено останнє правонаступником всіх майнових прав та обов'язків Державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування".

Згідно із довіреністю від 12.09.07 Концерн "Військторгсервіс" в особі генерального директора Концерну Пукіра П.Н., який діяв на підставі статуту Концерну, на підставі попередньої усної домовленості уповноважив начальника філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну "Військторгсервіс" Свідерського Г.М. укладати від імені Концерну "Віськторгсервіс" будь-які договори щодо відчуження належного концерну будь-якого нерухомого майна.

Згідно з протоколом № 1081-н від 12.09.08 про хід публічних торгів, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дует-СК" стало переможцем публічних торгів, за результатами якого отримало право на укладання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення загальною площею 359,4 кв.м., що належить Концерну "Військторгсервіс" та знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Татарбунарська, 14 (остаточна ціна - 211 334,40 грн.).

25.09.08 за результатами публічних торгів між Державним господарським об'єднанням "Концерн "Військторгсервіс" в особі начальника філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування" Свідерського Г.М., який діяв на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 12.09.07 за реєстровим № 4165 Ганчук Ю.Я., (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дует-СК" (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень. За умовами даного договору продавець передав, а покупець прийняв у власність відповідно до чинного законодавства України наступне майно - нежитлове приміщення загальною площею 359,40 кв.м., яке знаходиться у м. Львові по вулиці Татарбунарська, 14. Даний договір підписаний, скріплений печатками сторін та посвідчений державним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу. Докази реального перерахування коштів в рахунок оплати вищевказаного майна в матеріалах справи відсутні.

З підстав, що договір купівлі-продажу від 25.09.08 між Управлінням Західного оперативного командування Концерну "Військторгсервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дует-СК" укладено особою, яка не мала на момент вчинення правочину достатньої цивільної дієздатності, заступник прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся до суду з позовом про визнання зазначеного договору недійсним та про зобов'язання повернути приміщення.

Місцевим судом в позові відмовлено з підстав пропуску строку позовної давності. Втім, апеляційним судом рішення скасоване, позов задоволений. При цьому апеляційний суд виходив з наступного. Майно, яке є предметом спірного правочину, є державним майном, знаходилось у Концерні "Військторгсервіс" на праві господарського відання. Концерн "Війсьторгсервіс" є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній власності і належить до сфери управління Міністерства оборони України. Особливості господарської діяльності державних комерційних підприємств передбачені ст. 75 Господарського кодексу України, ч. 5 якої визначено, що відчуження нерухомого майна здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України. Правові основи управління об'єктами державної власності визначені Законом України "Про управління об'єктами державної власності" (185-16) . Виходячи з вимог ст. 4 цього Закону, суб'єктами управління майном, що є предметом спірного договору купівлі-продажу, є, зокрема, Міністерство оборони України та Фонд державного майна України, який, згідно ст. 7 Закону, дає дозвіл на відчуження державного майна у випадках, встановлених законом.

Відповідно до п.п. 6, 12, 50 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.07 № 803 (803-2007-п) (який був чинним на момент укладення спірного договору): 1) відчуження майна здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції; 2) рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна приймається суб'єктом управління лише за погодженням з Фондом державного майна України; 3) рішення про надання згоди суб'єктом управління на відчуження майна дійсне 12 місяців. При укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу державного майна від 25.09.08 не були дотримані вищевказані вимоги.

Так, відчуження вищевказаного майна взагалі не було погоджене з Фондом державного майна України. Також відсутня належна згода Міністерства оборони України (суб'єктом управління майном), оскільки лист від 12.11.04, підписаний Пукіром П.Н. не є такою згодою, бо цей документ виданий Головним управлінням тилу МОУ, і він будь-якому випадку не може бути згодою Міністерства оборони України. До того ж, даний лист виданий на підставі відкликаної довіреності, про що не міг не знати Пукір П.Н., погоджуючи відчуження майна.

Те, що Пукір П.Н. на момент складання листа мав довіреність міністерства автоматично не надає такому листу статусу документа МОУ, адже даний лист був використаний через 4 роки, тоді, коли Пукір П.Н. достеменно знав про відсутність у нього необхідних повноважень.

А відтак, при укладенні спірного правочину Концерн не мав достатніх повноважень щодо відчуження майна, що перебувало у державній власності, що є, в силу ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою для визнання спірного правочину недійсним як такого, що суперечить актам цивільного законодавства та відсутності у продавця необхідного обсягу цивільної дієздатності. Зважаючи на наведене, апеляційним судом зроблено висновок про недійсність спірного правочину та застосовано наслідки недійсності правочину.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне погодитися із висновком апеляційного суду про те, що укладення оскаржуваного договору про продаж державного майна відбулося без згоди не те Міністерства оборони України та Фонду державного майна України, тобто, майно вибуло з державної власності поза волею власника, а оскаржуваний договір вчинений з дефектом волі та з дефектом закону (всупереч приписам чинного на той момент законодавства).

Так, відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно зі ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Частиною 5 ст. 656 ЦК України встановлено, що особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом. Право розпорядження майном, належить власникові (ст. 317 ЦК України).

В даному випадку майно було продане не власником, без його згоди, поза його волею, та всупереч приписам законодавства, тому правомірним є висновок апеляційного суду, що при укладенні оскаржуваного договору порушені приписи п.п. 1, 2, 3 ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, відповідач заявив про застосування строку позовної давності, оскільки правочин укладений 25.09.08, а позовна заява подана 13.08.13. Місцевим господарським судом відмовлено у позові з підстав пропуску строку позовної давності. Втім, апеляційний господарський суд визнав, що строк позовної давності не пропущений, оскільки він починає перебіг з 21.03.13 (момент внесення до єдиного реєстру досудових розслідувань) та не сплив на момент подання позову.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів обох інстанцій в частині розгляду питання про застосування строку позовної давності передчасними з огляду на наступне.

У ЦК України (435-15) позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Відповідно до статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України, зокрема відповідно до частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом із тим частинами 1, 2, 4 статті 29 ГПК України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, у цьому випадку в особі Міністерства оборони України, Концерну "Військторгсервіс", Фонду державного майна України, але не наділяє прокурора правом визначати строк позовної давності в залежності від моменту, коли про даний факт стало відомо саме прокурору. (Вищевказана позиція викладена в постанові Верховного суду України від 25.03.15 № 11/163/2011/5003). За таких обставин момент внесення інформації до Єдиного реєстру досудових розслідувань в даному випадку не має правового значення.

Разом з тим, висновки місцевого господарського суду про пропуск позовної давності також є передчасними, оскільки зроблені на неповно з'ясованих обставинах.

Так, частинами 4, 5 статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 ЦК України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права. Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до правил статті 261 ЦК України.

За загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

Згідно з частинами 1, 4 статті 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Отже, норми, установлені частиною 1 статті 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Усупереч наведеному, суди застосували строк позовної давності без визначення часу початку перебігу позовної давності.

Так, доводи відповідача про те, що Концерн "Військторгсервіс" з 25.09.08 (з моменту укладення Свідерським Г.М. оскаржуваного договору на підставі дозволу Пукіра П.Н.) мав можливість оскаржити цей договір, не були критично оцінені судами у системному взаємозв'язку із іншими доказами у справі.

Зокрема, суд не досліджував питання про те, хто очолював Концерн "Військторгсервіс" з вищевказаної дати та протягом всього строку позовної давності. В той же час, з матеріалів справи (а.с. 165-180 т.1) вбачається, що керівником Концерн "Військторгсервіс" з 28.07.05 та принаймні до 13.01.12, був саме Пукір П.Н., а начальником Управління торгівлі Західного оперативного командування "Концерну "Військотргсервіс" - Свідерський Г.М., тобто особи, які підписали та погодили відчуження державного майна, протягом принаймні 3,5 років очолювали юридичну особу, яка теоретично мала б подати позов про визнання недійсним даного договору. Дана обставина судами не перевірялася.

Також поза увагою судів залишилося питання суб'єктного складу засновників відповідача (ТОВ "Дует-СК") на предмет їх зв'язку із Свідерським Г.М. та Пукіром П.Н. (судами не досліджувалося питання, чи були ці особи, або їх близькі родичі в розумінні Закону України "Про засади запобігання та протидії корупції" (3206-17) , засновниками або посадовими особами відповідача) на момент укладення договору та на момент вирішення спору; а також питання конфлікту інтересів в даному випадку.

Відповідно до ч.3 ст. 10 Нью-Йоркської Конвенції про позовну давність, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 14.07.93 N 3382-XII (3382-12) , положення якої набрали чинності для України з 01.04.94, право на позов, що ґрунтується на обмані, вчиненому до, або під час укладення, виникає від дня, коли обман був або міг бути розумно розкритий.

А відповідно до ст. 21 вищевказаної Конвенції, якщо перебіг строку позовної давності не може бути припинений кредитором через незалежні від нього обставини і яких він не може уникнути або подолати, то строк позовної давності не буде вважатися тим, що минув, до закінчення одного року від дня припинення дії відповідної обставини.

Таким чином, для встановлення як моменту почату та закінчення строку позовної давності, так і наявності реальної можливості юридичної особи Концерну "Військторгсервіс" (як державного підприємства, але від імені якого діє директор) захистити свої права та право державної власності на майно шляхом подання позову до суду про визнання недійсним договору від 25.09.08, підписаного Свідерським Г.М. з дозволу Пукіра П.Н., слід було встановити по-перше, склад керівництва цього підприємства, а по-друге, наявність конфлікту інтересів вищевказаних осіб, враховуючи склад керівництва та засновників ТОВ "Дует-СК".

Крім того, при встановленні вищевказаних обставин справи, судам слід врахувати, що відповідно до ст. 90 Господарського процесуального кодексу України, якщо при вирішенні господарського спору господарський суд виявить у діяльності працівників підприємств та організацій порушення законності, що містять ознаки кримінального правопорушення, господарський суд надсилає про цей факт повідомлення прокурору або органу досудового розслідування.

Також суд не позбавлений права, виявивши при вирішенні господарського спору недоліки в діяльності установи, організації (зокрема, прокуратури, щодо відсутності станом на липень 2015 року результатів по факту, внесеному до єдиного реєстру досудових розслідувань ще в 21.03.13, як про це справедливо зауважує в касаційній скарзі адвокат Мицик О.В.), винести окрему ухвалу.

Судам слід врахувати, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

При цьому, закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі, вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України (435-15) ).

Отже, як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч.1 ст. 111-10 ГПК України є підставою для скасування судового рішення у справі та направлення справи на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

При новому розгляді, суду слід з'ясувати наведені в цій постанові обставини справи, дослідити наявні у справі докази, дати їм, та доводам сторін належну правову оцінку та ухвалити законне та обґрунтоване рішення. Під час нового розгляду справи суду слід врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, підтвердженими в судовому засіданні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дует-СК" задовольнити частково, рішення господарського суду Львівської області від 18.11.14 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.05.15 у справі № 914/3178/13 скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Львівської області.