розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Одеської області від 11 березня 2015 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19 травня 2015 року у справі № 916/4752/14 за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до комунального підприємства теплових мереж "Южтеплокомуненерго" про стягнення суми,

У листопаді 2014 року публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Одеської області із позовом про стягнення з комунального підприємства теплових мереж "Южтеплокомуненерго" пені у розмірі 262 964,71 грн., 3% річних в сумі 56 647,93 грн., мотивуючи позовні вимоги тим, що відповідач прострочив оплату поставленого за договором № 13/3449-БО-23 від 30 вересня 2013 року природного газу.

Рішенням господарського суду Одеської області від 11 березня 2015 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19 травня 2015 року, у задоволені позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій і вбачається з матеріалів справи, 30 вересня 2013 року сторони уклали договір № 13/3449-БО-23 купівлі-продажу природного газу, за умовами якого, продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України", за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ. Продавець передає покупцеві з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року газ обсягом до 1 581 тис. куб.м. Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця (п. п. 1.1., 2.1., 3.3.).

Ціна за 1000 куб. м. газу становить 3 509 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%; податок на додану вартість за ставкою - 20%, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами з ПДВ - 366,72 грн., а всього ціна за 1 000 куб.м. природного газу з ПДВ становить 4 661,74 грн. Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу (п. п. 5.2, 6.1.).

Відповідно до актів приймання-передачі, складених сторонами 30 вересня 2013 року, тобто в день підписання зазначеного договору, позивач поставив відповідачу природній газ: у січні 2013 року на суму 1 333 741,31 грн., у лютому 2013 року на суму 1 029 777,48 грн., у березні 2013 року на суму 1 212 969,72 грн., у квітні 2013 року на суму 461 721,64 грн. Крім того, позивач поставив відповідачу природного газу: у жовтні 2013 року на 437 686,69 грн., у листопаді 2013 року на суму 723 575,42 грн., у грудні 2013 року на суму 1 233 288,36 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31 жовтня 2013 року, від 30 листопада 2013 року та від 31 грудня 2013 року.

Також місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що в період з лютого по квітень 2013 року платіжними дорученнями від 20 лютого 2013 року № 23446, від 22 лютого 2013 року № 23463, від 22 лютого 2013 року № 37, від 22 лютого 2013 року № 36, від 22 лютого 2013 року № 40, від 14 березня 2013 року № 23532, від 18 березня 2013 року № 23547, від 25 березня 2013 року № 23582, від 28 березня 2013 року № 43, від 5 квітня 2013 року № 44, від 5 квітня 2013 року № 23655, від 11 квітня 2013 року №23676, від 19 квітня 2013 року № 23704, від 26 квітня 2013 року № 45 відповідач перерахував позивачу кошти на загальну суму 4 757 498,84 грн. При цьому, у даних платіжних документах зазначалось про здійснення оплати за отриманий товар із посиланням на попередній Договір купівлі-продажу природного газу від 16 жовтня 2012 року № 12/1050-БО-23, умовами якого було встановлено припинення договору в частині поставки природного газу 31 грудня 2012 року, а в частині розрахунків за поставлений товар - до повного їх здійснення.

У довідці по операціям з відповідачем за період з 1 січня 2012 року по 31 травня 2014 року позивач зазначив, що за Договором купівлі-продажу природного газу від 16 жовтня 2012 року № 12/1050-БО-23 відсутня заборгованість, а кошти, які надійшли від покупця за вказаними вище платіжними дорученнями за лютий-квітень 2013 року зараховано як переплату, а саме: 28 лютого 2013 року - 797 086,53 грн., 31 березня 2013 року - 2 070 000 грн.; 30 квітня 2013 року - 1 800 000 грн.; 30 червня 2013 року - 27 330 грн., всього - 4 694 416,53 грн.

Кошти, зараховані позивачем до переплати за договором від 16 жовтня 2012 року № 12/1050-БО-23, відповідач листом №01 10 928 від 30 вересня 2013 року одночасно з укладанням нового Договору купівлі-продажу природного газу, просив вважати оплатою за природний газ, поставлений за новим Договором.

Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення ст.ст. 509, 549, 610, 625, 632, 691, ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, 218 Господарського кодексу України (436-15) та ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача сум пені та 3% річних.

Такий висновок судів попередніх інстанцій є правильним з огляду на наступне.

Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

З огляду на встановлені обставини справи про те, що Договір купівлі-продажу природного газу від 16 жовтня 2012 року № 12/1050-БО-23 в частині поставки газу припинив свою дію 31 грудня 2012, заборгованість за поставлений за цим договором товар у відповідача відсутня, здійснену відповідачем оплату за газ, поставлений у період з січня 2013 по дату укладення нового Договору від 30 вересня 2013 року, позивачем зараховано як переплату за попереднім договором поставки газу, суди попередніх інстанцій правильно визнали належним виконання відповідачем обов'язку зі сплати газу, отриманого у січні - квітні 2013 року.

Крім того, з аналізу положень ст. 549, ч. 2 ст. 625 ЦК України та ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" вбачається, що обов'язковою передумовою для застосування пені, як засобу відповідальності (санкції) у сфері господарювання, і для отримання кредитором компенсації (плати) у вигляді 3% річних, є порушення боржником існуючого грошового зобов'язання, а зобов'язання може бути порушено, лише після його виникнення.

Оскільки суди також встановили, що Договором від 30 вересня 2013 року передбачено його чинність з дати підписання і до 31 грудня 2013 року в частині реалізації газу та до здійснення повного розрахунку в частині оплати товару, при цьому, не встановлено можливість застосування його умов щодо строків оплати за поставлений природний газ та відповідальності за невиконання цього обов'язку до відносин, які виникли між ними до його укладення, тому є правильними висновки про те, що зазначення у пункті 2.1 Договору від 30 вересня 2013 року обсягу газу, що передається покупцеві з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року не врегульовує переддоговірних відносин між сторонами в частині порядку та строків оплати за газ, а також відповідальності за порушення грошового зобов'язання, тобто за відсутності дійсного грошового зобов'язання за зазначеним договором в період з 14 лютого 2013 року до 30 вересня 2013 року, відсутні й протиправна поведінка відповідача з його невиконання і право позивача на отримання від боржника штрафних санкцій та компенсації (плати) за користування коштами.

Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанцій, викладені в оскаржуваних судових рішеннях є законними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи, в той час як доводи касаційної скарги щодо порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права ґрунтуються на неправильному розумінні та тлумаченні скаржником положень норм права.

Крім того, твердження позивача, зазначені в касаційній скарзі, зводяться до оцінки наявних у справі доказів, встановлення та переоцінка яких, в силу вимог ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, не входить до компетенції суду касаційної інстанції, при цьому, такі доводи були предметом перегляду в суді апеляційної інстанції, зважаючи на зміст поданої позивачем апеляційної скарги, і їм надана правильна правова оцінка, а тому, зазначене скаржником не може бути підставою для зміни або скасування постановлених у справі оскаржуваних судових рішеннях.

З огляду на викладене, постановлені у справі судові рішення слід залишити в силі.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Одеської області від 11 березня 2015 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19 травня 2015 року у справі № 916/4752/14 - без змін.