головуючого: суддів: Черкащенка М.М. Нєсвєтової Н.М. Вовка І.В. розглянувши касаційну скаргу моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення господарського суду міста Києва від 22.04.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 у справі № 910/5930/15-г за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" до моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення 10 333, 13 грн за участю представників сторін:

від позивача: Хруленко М.В. - за довіреністю;

від відповідача: Роменський Р.Ю. - за довіреністю.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.04.2015 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" до Моторного (транспортного) страхового бюро України задоволено. Стягнуто з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю"Маркс.Капітал" грошові кошти у розмірі 10333,13 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1827 грн.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 22.04.2015 скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 16.10.2012 між Єрешко Олександром Васильовичем (Цедент) та Фізичною особою-підприємцем Кругляк Олександром Сергійовичем (Цесіонарій) укладено договір про відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування.

Предметом даного Договору є відступлення цедентом цесіонарію усіх прав вимоги, які цесіонарій приймає та зобов'язується оплатити цеденту, що виникли у цедент у зв'язку із фактом настання дорожньо-транспортної пригоди за участю автомобіля Ford Mondeo, д.н. АІ8754СЕ під керуванням Лопушана Дмитра Леонідовича, відповідальність якого застрахована згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 26.10.2010 (номер полісу ВЕ7966504) у страховій компанії ПАТ "Українська екологічна страхова компанія".

В подальшому, 16.10.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал", далі Фактор, та Фізичною особою-підприємцем Кругляк Олександром Сергійовичем, далі Клієнт, було укладено Договір про надання фінансових послуг факторингу № 1/16-10/2012, далі Договір факторингу, відповідно до предмету якого (п. 1.1 Договору факторингу) в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Клієнт передав Фактору, а Фактор прийняв і зобов'язався оплатити Клієнтові усі права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування від 16 жовтня 2012 року.

Постановою Господарського суду міста Києва від 11.11.2013 року по справі № 5011-46/12625-2012 Приватне акціонерне товариство "Українська екологічна страхова компанія" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Стецину І.В. У даній постанові встановлено, що прийняття комітетом кредиторів рішення про необхідність визнання боржника банкрутом стало наслідком заслуховування інформації розпорядника майна щодо проведеної роботи та його звіту, в результаті якої, зокрема, за наслідками подання запитів до державних реєстраційних та інших органів зі спеціальною компетенцією, не було виявлено активів підприємства.

Задовольняючи на підставі ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" позов Товариства господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що його позовні вимоги до МТСБУ є правомірними та обґрунтованими, оскільки наявність заборгованості Страхової компанії, яка є учасником МТСБУ, перед Товариством підтверджується матеріалами справи, у неї недостатньо коштів та майна для виконання своїх зобов'язань, у зв'язку із чим її визнано банкрутом.

За встановлених обставин справи колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується із висновками господарських судів попередніх інстанцій про доведеність обставин наявності заборгованості Страхової компанії перед Товариством на спірну суму.

Разом із тим висновок судів про те, що у неї недостатньо коштів та майна для її погашення, у зв'язку з чим ця заборгованість підлягає стягненню з МТСБУ відповідно до ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", колегія суддів вважає передчасним і таким, що не відповідає в повній мірі обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права, з огляду на наступне.

Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, постановою Господарського суду міста Києва від 11.11.2013 у справі № 5011-46/12625-2012 Страхову компанію визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, тоді як, ухвалою попереднього засідання Господарського суду міста Києва від 15.02.2013 у вказаній справі було визнано грошові вимоги Товариства до Страхової компанії за Договором факторингу.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон) банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Наслідки визнання боржника банкрутом визначено статтею 38 Закону, пунктами 2 та 9 частини першої якої зокрема встановлено, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав, а виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбачених розділом третім Закону "Ліквідаційна процедура".

Статтею 41 вищевказаного Закону України визначено, що ліквідатором є фізична особа, яка відповідно до судового рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення вимог кредиторів у встановленому цим Законом порядку. Ліквідатор, зокрема, проводить інвентаризацію та оцінку майна банкрута; аналізує фінансове становище банкрута; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; веде реєстр вимог кредиторів; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Після завершення всіх розрахунків з кредиторами, відповідно до приписів ст. 46 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, ухвалу про затвердження яких господарський суд виносить після заслуховування звіту ліквідатора та думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів.

Якщо за результатами ліквідаційної процедури після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута.

З огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів зазначає, що факт відсутності майнових активів у визнаного банкрутом боржника, та неможливість у зв'язку із цим здійснити розрахунок за його зобов'язаннями може підтверджуватись затвердженими ухвалою господарського суду звітом ліквідатора і ліквідаційним балансом, складеними за результатами проведення комплексу дій щодо пошуку, інвентаризації, оцінки майна боржника та задоволення вимог кредиторів в порядку черговості, визначеної ст. 45 Закону.

В свою чергу з матеріалів справи вбачається, що висновки судів попередніх інстанцій щодо встановлення факту відсутності у боржника активів зроблено на момент визнання Страхової компанії банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, без з'ясування обставин ліквідації Страхової компанії та без дослідження належних і допустимих в розумінні статті 34 ГПК України доказів, що свідчить про невідповідність таких висновків наведеним положенням Закону та їх передчасність.

Згідно з пунктом "ґ" статті 41.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Враховуючи передчасність висновків господарських судів щодо відсутності у Страхової компанії майна або інших активів для погашення наявної перед Товариством заборгованості колегія суддів Вищого господарського суду України вважає також передчасним і задоволення судами попередніх інстанцій позовних вимог Товариства про стягнення спірної суми з МТСБУ.

При цьому колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується із правовою позицією господарського суду апеляційної інстанції про те, що відсутність ліквідаційного балансу ліквідатора Страхової компанії не є перешкодою для покладення на МТСБУ обов'язку відшкодувати Товариству спричинену шкоду на підставі Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) , оскільки однією з умов відшкодування МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих, встановлених пунктом "ґ" статті 41.1 цього закону, є доведеність факту недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ.

Вищезазначене не дає підстав вважати постановлені у справі судові рішення законними та вмотивованими.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 (v0006600-12) (із змінами і доповненнями) рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення має бути викладено чітко, зрозуміло, грамотно (тобто не містити граматичних і стилістичних помилок, виправлень). Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки оскаржені судові акти таким вимогам не відповідають, а місцевий та апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів частини 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини 1 статті 111-10 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування судового рішення у справі.

В силу ст. 111-7 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права під час розгляду справи, які не можуть бути виправлені судом касаційної інстанції, а також з огляду на встановлені ст. 111-7 ГПК України межі перегляду справи у касаційному порядку, прийняті у справі судові акти підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, надати належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, та вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, суд -

Касаційну скаргу моторного (транспортного) страхового бюро України задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 року та рішення господарського суду міста Києва від 22.04.2015 року у справі № 910/5930/15-г скасувати.