головуючого: суддів: Нєсвєтової Н.М. Вовка І.В. Грека Б.М. розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія-Агро" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.05.2015 у справі № 917/53/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія-Агро" до Селянського (фермерського) господарства "Криниця" про стягнення 338737,24 грн. за участю представників сторін:

від позивача: Бонтлаб В.В. - за довіреністю;

від відповідача: Антіхович В.В. - за довіреністю.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 03.02.2015 року по справі № 917/53/15 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Селянського (фермерського) господарства "Криниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія - Агро" 150887,95 грн. основного боргу, 143343,55 грн. дооцінки вартості неоплаченого товару, 8185,15 грн. 36% річних, 6143,00 грн., 30177,59 грн. штрафу, 6774,74 грн. витрат по сплаті судового збору.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.05.2015 рішення господарського суду Полтавської області від 03.02.2015 скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з Селянського (фермерського) господарства "Криниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія - Агро" 13967,33 грн. дооцінки вартості неоплаченого товару та 279,12 грн. судового збору за подання позовної заяви. В іншій частині позову відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат за розгляд апеляційної скарги.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.05.2015 скасувати, рішення господарського суду Полтавської області від 03.02.2015 залишити в силі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 11.12.2013 року між ТОВ "Імперія - Агро" (постачальник) та Селянським фермерським господарством "Криниця" (покупець) укладено договір поставки № ПО-3/14, згідно якого в терміни, визначені договором, постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (товар), а покупець зобов'язався прийняти товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену договором.

За даним договором постачається виключно оригінальна продукція, виробництва провідних компаній світу, асортимент, кількість, ціна якої визначається додатками та/або накладними та/або рахунками-фактури, що є невід'ємною частиною цього договору (п. 2.1. договору).

Відповідно до п. 2.2. договору, ціна продукції, що поставляється за цим договором, вказується у додатках в національній валюті та визначається в залежності від виду товару (Засоби Захисту Рослин (ЗЗР), Насіння, Насіння Вітчизняного виробництва, Міндобрива та Мікродобрива.

Загальна сума договору визначається сукупністю додатків та/або накладних та/або рахунків-фактур, що зазначені в п. 2.1. договору та які є невід'ємною частиною цього договору. У випадку розбіжностей даних у додатках щодо кількості і ціни товару в порівнянні з даними у відповідній видатковій накладній, перевагу має видаткова накладна (п. 2.3. договору).

Так, відповідно до умов договору, позивач передав, а відповідач отримав товар на загальну суму 827008,95 грн., що підтверджується видатковими накладними № 204 від 13.03.2014 року, на суму 143804,00 грн., № 1245 від 07.04.2014 року, на суму 89395,20 грн., № 1244 від 07.04.2014 року, на суму 16130,00 грн., № 1231 від 07.04.2014 року, на суму 364776,40 грн., № 1229 від 07.04.2014 року, на суму 65818,40 грн., № 2236 від 23.04.2014 року, на суму 133524,14 грн., № 2235 від 23.04.2014 року, на суму 23680,80 грн.

Крім того, позивачем та відповідачем були відкориговані ціни на отримані товари, що підтверджується наступними розрахунками: розрахунок коригування № 337 від 19.09.2014 р. на суму - 3789,91 грн., розрахунок коригування № 338 від 19.09.2014 р. на суму - 1921,16 грн., розрахунок коригування № 339 від 19.09.2014 р. на суму - 346,64 грн., розрахунок коригування № 340 від 19.09.2014 р. на суму - 683,83 грн., розрахунок коригування № 341 від 19.09.2014 р. на суму - 508,92 грн., розрахунок коригування № 342 від 19.09.2014 р. на суму - 2869,53 грн.

У матеріалах справи наявні платіжні доручення, які надані суду першої інстанції, в підтвердження часткової сплати відповідачем вартості отриманого ним товару на загальну суму 676121,00 грн.: платіжне доручення від 12.12.2013р. на суму 105629,20 грн., платіжне доручення від 17.01.2014 р. на суму 25395,00 грн., платіжне доручення від 27.10.2014р. на суму 422516,80 грн., платіжне доручення від 27.10.2014р. на суму 101580,00 грн., платіжне доручення від 09.12.2014 р. на суму 21000,00 грн., отже непогашеною залишилася сума основного боргу за договором поставки № ПО-3/14 від 11.12.2013 року у розмірі 150887,95 грн.

Приймаючи рішення у справі, місцевий господарський суд, посилаючись на обґрунтованість позовних вимог та правильність розрахунків штрафних санкцій, дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення місцевого господарського суду, вказав на передчасність такого висновку з огляду на те, що станом на відкриття провадження у справі відповідачем було повністю погашено суму основного боргу, що підтверджується платіжним дорученням № 1 від 13.01.2015 року.

Крім того, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у стягненні штрафу, пені та 36% річних дійшов висновку про недоведеність позивачем порушення відповідачем строків виконання зобов'язання, оскільки додаток № 3 до договору поставки, яким сторони скоригували і погодили ціну конкретного товару, не містить умов щодо порядку розрахунків та не встановлює жодних строків для проведення оплати.

Щодо стягнення дооцінки вартості неоплаченого товару, суд апеляційної інстанції, враховуючи умови п. 3.3. договору, яким встановлено, що застосовується до усіх платежів курс продажу долара на день підписання додатку та на день перерахування коштів та здійснивши розрахунок, дійшов висновку, що належна сума дооцінки складає 13967,33 грн.

Колегія суддів вважає такий висновок суду апеляційної інстанції правомірним та таким, що відповідає матеріалам справи та фактичним обставинам, з огляду на наступне.

Так, під час розгляду справи в апеляційному порядку, судом встановлено, що станом на дату відкриття провадження у даній справі відповідачем повністю погашено суму основного боргу в сумі 150887,84 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 1 від 13.01.2015, в зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції прийшов до правомірного висновку про відмову в задоволенні такої позовної вимоги.

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені, штрафу та 36% річних, колегія суддів також погоджується з правомірним висновком суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що порядок розрахунків за поставлений товар визначається в додатках до даного договору.

Додатками до договору № 1 та № 2 встановлено кінцеву дату оплати за поставлений товар 25.10. 2014 року.

Разом з тим, додатком № 3 до договору поставки, в якому покупець та продавець скоригували і погодили ціну конкретних гібридів насіння, не встановлено умов щодо порядку розрахунків за поставлений за ним товар і не встановлено жодних дат та термінів для проведення оплати.

Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Відтак, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому, передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню, починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору.

Враховуючи те, що з наявних у справі матеріалів не можливо встановити коли саме відбулося прийняття товару або товаророзпорядчих документів, а отже не можливо встановити в який момент необхідно було провести оплату, або з якого саме моменту почалося прострочення платежу, суд апеляційної інстанції правомірно вказав, що в даному випадку застосуванню підлягає положення ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, а саме щодо обов'язку сплати за товар з моменту пред'явлення вимоги.

Таким чином, з огляду на те, що позивачем не доведено наявності прострочення платежу, підстави для застосування штрафних санкцій у вигляді пені та штрафу, а також ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та п. 7.1.1. та п. 7.7. договору відсутні.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про стягнення саме 13967,33 грн дооцінки вартості несплаченого товару, оскільки, відповідно до умов договору повинен застосовуватись курс продажу долара на день підписання додатку та день перерахування коштів, а як правильно зазначено судом додаток № 3 за яким проводилась оплата товару у розмірі 150887,95 грн. підписано 19.09.2014 року, а днем перерахування коштів є 13.01.2015 року.

Отже, скасовуючи рішення господарського суду Полтавської області, Харківський апеляційний господарський суд на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів встановив всі фактичні обставини справи, вірно застосував норми матеріального права, в зв'язку з чим відсутні підстави для скасування постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновку суду апеляційної інстанції та не впливають на нього, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Харківського апеляційного господарського суду від 13.05.2015 року, що ухвалена з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.