головуючого: Полякова Б.М. суддів: Коваленка В.М., Короткевича О.Є. (доповідач у справі), розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.04.2015 року у справі Господарського суду № 908/5265/14 Запорізької області за позовом до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" Орендного виробничого управління житлово-комунального господарства м. Вільнянськ про стягнення 276 776, 33 грн.

В судовому засіданні взяли участь представники:

ПАТ "НАК "Нафтогаз України"- Букоємський Р.В.

Позивач звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом до відповідача - Орендного виробничого управління житлово-комунального господарства та просив суд стягнути з відповідача основний боргу у розмірі 220 228,00 грн., пеню у розмірі 16 543,27 грн., 7 % штрафу у розмірі 15 415,96 грн., втрат від інфляційних процесів за весь час прострочення у розмірі 15 429,02 грн., трьох відсотків річних у розмірі 9 160,08 грн., посилаючись на порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу № 12/429-ТЕ-13 від 28.08.2012, укладеного між сторонами.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 06.02.2015 у справі № 908/5265/14 (суддя Черкаський В.І.) позов задоволено частково; присуджено до стягнення з Орендного виробничого управління житлово-комунального господарства на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 9 160,08 грн. 3% річних, 15 429,02 грн. втрат від інфляції, 491,82 грн. судового збору; в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20 квітня 2015 року (судді: Тарасова І.В. - головуючий, Горбачова Л.П., Барбашова С.В.) рішення Господарського суду Запорізької області від 06 лютого 2015 року в частині стягнення 9 160,08 грн. 3% річних, 15 429,02 грн. втрат від інфляції, 491,82 грн. судового збору скасовано з прийняттям нового рішення, яким у позові в цій частині відмовлено, в іншій частині - залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими у справі постановою суду апеляційної інстанції та рішенням місцевого суду, скаржник Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, якою просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20 квітня 2015 року та рішення Господарського суду Запорізької області від 06 лютого 2015 року в частині відмови у стягненні 16 543,27 грн. пені, 15 415,96 грн. 7 % штрафу у розмірі, 32 787,41 грн. втрат від інфляційних процесів за весь час прострочення, 3 258,17 грн. річних у справі № 925/276/15, та прийняти в цій частині нове рішення, яким зазначені вимоги задовольнити.

Доводи касаційної скарги зводяться до порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 230 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-2, 22, 43, 83, 84 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 525, 549- 552, 611, 631 Цивільного кодексу України, ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Заслухавши пояснення учасника судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, 28.08.2012р. між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Орендним виробничим управлінням житлово-комунального господарства було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 12/429-ТЕ-13, за умовами якого позивач зобов'язався поставити відповідачу протягом серпня-грудня 2012 року природний газ обсягом до 420,0 тис.куб.м, а відповідач - прийняти і оплатити природний газ на умовах цього договору (п.п. 1.1, 2.1 договору).

Відповідно до п. 5.2 договору ціна за 1 000 куб.м природного газу становить 1 091,00 грн., крім того 20 % ПДВ - 218,20 грн., разом із ПДВ - 1 309,20 грн.

За умовами пункту 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Термін дії договору в частині поставки газу - до 31.12.2012, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 11.1 договору).

Судами встановлено, що позивач свої зобов'язання за договором купівлі-продажу природного газу № 12/429-ТЕ-13 від 28.08.2012 виконав належним чином, поставивши відповідачу у жовтні-грудні 2012 року природний газ в обсязі 438 483 тис.куб.м на загальну суму 574 061,93 грн.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 220 228,00 грн. основного боргу, пені у розмірі 16 543,27 грн., 7 % штрафу у розмірі 15 415,96 грн., втрат від інфляційних процесів за весь час прострочення у розмірі 15 429,02 грн., трьох відсотків річних у розмірі 9 160,08 грн., нарахованих у зв'язку із порушенням відповідачем строку оплати за газ, поставлений позивачем протягом жовтня - грудня 2012 року за договором купівлі-продажу природного газу № 12/429-ТЕ-13 від 28.08.2012. Крім цього, 02.02.2015 позивач звернувся до суду із заявою про уточнення позовних вимог, якою повідомив про сплату відповідачем 26.11.2014 суми основного боргу в розмірі 220 228,00 грн. та збільшив розмір вимог, в зв'язку з чим просив стягнути пеню у розмірі 16 543,27 грн., 7% штрафу у розмірі 15 415,96 І грн., 3% річних у розмірі 12 418,25 грн. та суму, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в розмірі 48 216,43 грн., а всього 92 593,91 грн.

Пунктом 4.4. постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 р. (v0018600-11) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України (1798-12) " передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України (1798-12) можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Таким чином, враховуючи, що сума основного боргу в розмірі 220 228,00 грн. відповідачем була сплачена в повному обсязі до порушення провадження у справі, суд першої інстанції, висновки якого підтримав і суд апеляційної інстанції, правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення суми основного боргу.

Залишаючи без змін рішення місцевого суду в частині стягнення пені та 7% штрафу, колегія суддів апеляційного суду погодилася з безпідставністю нарахування зазначених вимог у зв'язку з введеним мораторієм на задоволення вимог кредиторів.

Колегія суддів Вищого господарського суду погоджується з зазначеним висновком суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

При дослідженні матеріалів справи суди першої та апеляційної інстанції встановили, що ухвалою Господарського суду Запорізької області від 16.06.2004 порушено провадження у справі № 21/124 про банкрутство відповідача, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Станом на 06.02.2014 у справі про банкрутство Орендного виробничого управління житлово-комунального господарства м. Вільнянськ продовжується процедура санації.

Відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Тобто наведена норма встановлює загальну заборону на нарахування штрафу і пені упродовж часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов'язаний із визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію, тому неустойка за невиконання грошових зобов'язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення. Крім того, не може розглядатися питання про поширення чи непоширення мораторію на ненараховану неустойку, оскільки законом виключена можливість виникнення та існування відносин нарахування неустойки боржникові, стосовно якого діє мораторій, введений при провадженні справи про його банкрутство.

Виходячи зі змісту Закону, боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства.

Враховуючи, що пеня та штраф, нараховані позивачем до стягнення за зобов'язаннями, яки виникли після порушення справи про банкрутство відповідача, колегія суддів Вищого господарського суду вважає правомірним висновки судів, що Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" має статус поточного кредитора по відношенню до боржника, а відтак за невиконання або неналежне виконання зобов'язання пеня та штраф не нараховуються.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 жовтня 2013 року у справі № 28/5005/3240/2012.

Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду погоджується з висновком апеляційного господарського суду щодо відсутності належної оцінки факту укладення між сторонами договору № 921/30 від 28.10.2014 року про організацію взаєморозрахунків та його умовам.

Зокрема, суд апеляційної інстанції встановив, що наказом Міністерства палива та енергетики України, Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", Державного казначейства України від 03 лютого 2009 року N 55/57/43 (z0342-09) затверджено "Порядок проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію" ( Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15 квітня 2009 року за N 342/16358 (z0342-09) ). Постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2014 року № 30 (30-2014-п) затверджений "Порядок та умови надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування".

Згідно Порядку від 29.01.2014 р., субвенція надається з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування (далі - заборгованість), у тому числі на компенсацію різниці в тарифах на виробництво теплової енергії для населення на теплогенеруючих установках (крім теплоелектроцентралей, теплоелектростанцій і атомних електростанцій) з використанням будь-яких видів палива та енергії, крім природного газу (далі - компенсація), за рахунок джерел, зазначених у пунктах 14-17 і 20 статті 11, пункті 5 статті 12, пункті 10 статті 13 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", згідно з розподілом, наведеним у додатку 1.

Підставою для проведення розрахунків з погашення заборгованості є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається підприємствами, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію населенню або надають населенню послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, та іншими учасниками розрахунків з погашення заборгованості (далі - учасники розрахунків), у тому числі у разі заміни сторони у зобов'язанні під час здійснення розрахунків за придбану/реалізовану на оптовому ринку електричну енергію та відступлення прав вимоги щодо заборгованості за природний газ на користь Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", згідно з довідкою, що підтверджує наявність в учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості на дату підписання такого договору.

Судом апеляційної інстанції досліджено, що 28.10.2014 року між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Запорізькій області, Департаментом фінансів Запорізької облдержадміністрації, Управлінням фінансів Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області, Виконавчим комітетом Вільнянської міської ради Вільнянського району Запорізької області, Орендним виробничим управлінням житлово-комунального господарства м. Вільнянськ Запорізька область та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" було укладено договір № 921/30 про організацію взаєморозрахунків (відповідно до пункту 2 статті 16 Закону України "Про Державний бюджет").

Пунктом 1 вказаного договору встановлено, що предметом договору є організація проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно пункту 2 статті 16 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" і Порядку та умов надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2014 р. № 30 (30-2014-п) .

Відповідно до п. 7 договору одна із сторін - Орендне виробниче управління житлово-комунального господарства, м. Вільнянськ зобов'язується перерахувати на рахунок сторони - НАК "Нафтогаз України" кошти в сумі 220 228,00 грн., в т.ч. ПДВ 36 704,67 грн. для погашення заборгованості за спожитий природний газ згідно з договором № 12/429-ТЕ-13 від 28.08.2012 року.

Пунктом 16 договору сторони засвідчили, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодної претензії стосовно предмета договору.

Апеляційний суд, досліджуючи наявні у справі докази встановив, що платіжним дорученням № 2 від 12.11.2014р. на виконання п. 7 договору № 921/30 від 28.10.2014, Орендне виробниче управління житлово-комунального господарства перерахувало на рахунок НАК "Нафтогаз України" заборгованість за природний газ в розмірі 220 228,00 грн. за договором купівлі-продажу природного газу № 12/429-ТЕ-13 від 28.08.2012. У відповідності до п. 10 договору № 921/30 від 28.10.2014, відповідачем зазначено призначення платежу, а саме: "За природний газ 2012 року, згідно договору № 921/30 від 28.10.2014 та договору № 12/429-ТЕ-13 від 28.08.2012 та постанови КМУ від 29.01.2014р. № 30 (30-2014-п) п.п. 14-17 ст. 11, п. 2 ст. 16 Закону України "Про Державний бюджет 2014 р." в т.ч. ПДВ 36 704,67 грн.".

Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного суду, що уклавши договір про організацію взаєморозрахунків № 921/30 від 28.10.2014, сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений позивачем у період, на який були нараховані суми 3% річних, інфляційних, пені та штрафу по договору купівлі-продажу природного газу № 12/429-ТЕ-13 від 28.08.2012. До того ж, укладеним договором про організацію взаєморозрахунків сторони засвідчили, що після виконання договорів вони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмета договору.

В зв'язку з цим, колегія суддів вважає правомірним висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності правових підстав для застосування наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, а саме, стягнення інфляційних втрат у розмірі 15 429,02 грн. та трьох відсотків річних у розмірі 9 160,08 грн., а також штрафних санкцій у вигляді пені штрафу.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2014 року у справах № 5011-35/1533-2012-19/522-2012, № 5011-35/1272-2012-42/527-2012, від 25 березня 2015 року у справі № 924/1265/13.

За таких обставин, Харківський апеляційний господарський суд правомірно скасував рішення суду першої інстанції в частині стягнення 9 160,08 грн. 3% річних, 15 429,02 грн. втрат від інфляції, 491,82 грн. судового збору.

Разом з тим, колегія суддів касаційної інстанції вважає правомірною відмову у задоволенні заяви позивача про уточнення позовних вимог, оскільки вказана заява по суті є збільшенням позовних вимог в частині стягнення втрат від інфляційних процесів та 3% річних, а чинне законодавство не передбачає взаємозарахування судового збору у випадку здійснення іншою стороною проплати заявлених вимог.

Відповідно до ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Харківського апеляційного господарського суду від 20 квітня 2015 року у справі № 908/5265/14 прийнята у відповідності до фактичних обставин справи та вимог чинного законодавства і підстав для її скасування не вбачається.