головуючого судді Остапенка М.І., судді Кондратової І.Д. (доповідач), судді Стратієнко Л.В., за участю представників сторін від позивача Мастерова О.В., від відповідача Надельнюкова Р.О., Чайки Д.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Бердянський морський торговельний порт" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.04.2015 року та рішення Господарського суду Запорізької області від 23.01.2015 року у справі № 908/4887/14 Господарського суду Запорізької області за позовом Державного підприємства "Бердянський морський торговельний порт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромекспорт" про стягнення 183 227,54 грн,

У листопаді 2014 року Державне підприємство "Бердянський морський торговельний порт" (далі - ДП "Бердянський морський торговельний порт", позивач) звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромекспорт" (далі - ТОВ "Агропромекспорт", відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 183227,54 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням зобов'язань за договором від 04.04.2013 року N 6К, укладеним між позивачем і відповідачем, щодо оплати рахунку № 1404128000 від 15.08.2014 року на здійснення платежів за надані послуги з вивантаження вантажу масою 690,105 тон з вагонів на склад порту (6279,96 грн без ПДВ), з розстановки 11 вагонів силами та засобами порту (2156,00 грн без ПДВ), із зачищення 11 вагонів після вивантаження забруднюючого вантажу (1270,06 грн без ПДВ), із зберігання вантажу масою 690,105 тон з 04.11.2013 року по 21.05.2014 року (137291,33 грн без ПДВ), із зачищення складських площ (607,298 грн без ПДВ) та з переміщення вантажу масою 265 тон (5084,98 грн без ПДВ).

Відповідач позовні вимоги не визнав, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 23.01.2015 року (суддя Гончаренко С.А.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.04.2015 року (судді: Слободін М.М. (головуючий), Гончар Т. В., Гребенюк Н.В. (доповідач)), у позові відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення першої інстанції та постанову апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

ТОВ "Агропромекспорт" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін. Відповідач вважає, що касаційна скарга повністю необґрунтована, і позивачем не доведено порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, перевіривши згідно ст.ст. 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України (1798-12) ) наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що 04.04.2013 року між сторонами був укладений договір № 6К (далі - договір перевалки № 6К), предметом якого є організація та виконання операцій з перевалки і транспортно-експедиторського обслуговування портом експортного вугілля, що надходить для фірм, з якими експедитор (відповідач) має договори, строком дії до 31.12.2013 року, а в частині зобов'язань - до повного їх виконання (а.с. 9- 21 т. 1).

02.01.2014 року сторони уклали новий договір № 26К (далі - договір перевалки № 26К), предметом якого є надання послуг портовим оператором (позивачем) послуг з перевалки експортного та транзитного вугілля, що надходить для фірм, з якими експедитор (відповідач) має договори, строком дії з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року, а в частині зобов'язань - до остаточного їх виконання сторонами (а.с. 121- 136 т. 1).

Листом № 12-3-25/1-234 від 15.05.2014 року на адресу відповідача був направлений рахунок на оплату послуг порту з перевалки та зберігання вантажу у кількості 690,105 т, виставлений у зв'язку із закінченням граничних строків зберігання, передбачених Митним кодексом України (4495-17) (а.с. 31 т. 1).

22.05.2014 року вантаж у кількості 690,105 т за актом приймання-передавання № 7 (а.с. 35 т. 1) був переданий на склад Запорізької митниці.

В подальшому, позивач листом № 14/164 від 15.08.2014 року направив відповідачу рахунок № 1404012800 від 15.08.2014 року із зазначенням суми платежу в розмірі 183227,54 року, в т.ч. ПДВ, та вказівкою, що підставою для видачі цього рахунку є договір № 26К від 02.01.2014 року (а.с. 32 т. 1).

Листом № 14/186 від 17.09.2014 року (а.с. 36 т. 1) позивач повідомив відповідача про відкликання всіх раніше виставлених рахунків і відповідних актів виконаних робіт, та направив новий рахунок № 1404012800 від 15.08.2014 року та два примірника акту виконаних робіт (наданих послуг), які відповідачем не підписані. Новий рахунок № 1404012800 від 15.08.2014 року (а.с. 24 т. 1) також був виставлений на суму 183227,54 року, як і попередній рахунок, але містив вказівку, що підставою для видачі цього рахунку є як договір № 6К від 04.04.2013 року, так і договір № 26К від 02.01.2014 року.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для здійснення відповідачем плати за послуги з вивантаження вантажу з вагонів на склад в розмірі 6279,96 грн без ПДВ (690,105 тон за ставкою 9,10 грн за 1 тону), оскільки відповідно до п. 2.6 договору перевалки № 6К оплата в такому разі мала здійснюється на підставі затвердженою портом калькуляції та акта виконаних робіт, підписаного обома сторонами, проте позивачем суду не надано жодних калькуляцій та актів, які б підтверджували правомірність застосування ставки у розмірі 9,10 грн за вивантаження 1 тони вугілля з вагонів на склад у листопаді 2013 року. У стягненні вартості послуг за розстановку вагонів силами та засобами порту (2156,00 грн без ПДВ (11 вагонів за ставкою 196,00 грн за 1 вагон)), зачищення вагонів після забруднюючого вантажу (1270,06 грн без ПДВ (11 вагонів за ставкою 115,46 грн за 1 вагон) за тарифом 115,46 грн, зберігання вантажу (на суму 137291,33 грн. без ПДВ) та зачищення складських площ (690,105 тон за ставкою 0,88 грн за 1 тону, що складає 690,29 грн. без ПДВ) суд відмовив, оскільки дійшов висновку, що послуги, які є предметом спору, крім послуг зі зберігання вантажу після 01.01.2014 року, мають розраховуються за тарифами і ставками, визначеними у договорі перевалки № 6К, проте позивач безпідставно застосовував інші тарифи та ставки. Крім того, суд зауважив, що при визначенні вартості послуг за зберігання вантажу позивачем застосовується граничний термін зберігання вантажу під митним контролем у 180 діб, встановлений в договорі перевалки № 26К від 02.01.2014 року, а не 90 діб, як передбачено договором перевалки № 6К. З такими висновками погодився і суд апеляційної інстанції, який залишив рішення без змін.

Однак повністю погодитися з такими висновками суду не можна, оскільки суд дійшов їх без повного дослідження обставин справи, прав і обов'язків сторін, з порушенням норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 ГПК України (1798-12) судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Повнота оцінки доказів означає, що суд зобов'язаний дослідити й оцінити всі зібрані у справі докази, які є допустимими. Результат оцінки доказів, який наводиться в судовому рішенні, полягає в мотивації прийняття чи відмови у прийнятті доказів, що подані особами, які беруть участь у справі, з метою обґрунтування своїх вимог і заперечень.

З матеріалів справи вбачається, що 15.08.2014 року сторони підписали акт здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) на суму 183227,54 року з посиланням на договір № 26К від 02.01.2014 року (а.с. 108 т. 1). Повторний акт від 15.08.2014 року (а.с. 137 т. 1), який був надісланий позивачем листом № 14/186 від 17.09.2014 року та не підписаний відповідачем, за своїм змістом щодо обсягів та вартості наданих послуг повністю ідентичний попередньому акту, єдина відмінність - це те, що підставою підписання цього акту визначені вже два договори перевалки № 26К та № 6К.

Суди обох інстанцій зазначили про недоведеність надання послуг, що є предметом спору, та відсутність підписаного між сторонами акту прийняття виконаних робіт, який є підставою для оплати цих робіт, однак при цьому, наявний у справі доказ - підписаний сторонами акт від 15.08.2014 року (а.с. 108 т. 1), у якому зазначені зміст та обсяг наданих відповідачу послуг, місцевим та апеляційним господарськими судами у визначеному законом порядку належним чином не оцінено і не спростовано.

Відповідно до п.п. 4, 5 ч. 1 ст. 54 ГПК України позовна заява повинна містити: зміст позовних вимог, виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов.

Таким чином, згідно із ст. 54 ГПК України підставами позову, які відповідно до ст.ст. 22, 83 цього Кодексу суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими позивач обґрунтовує вимоги, з зазначенням доказів, що підтверджують позов. До позовної заяви позивач додав розрахунок суми заборгованості (а.с. 24 т. 1), що заявлена до стягнення, в якому послався на два договори перевалки № 26К та № 6К, але при цьому вартість послуг визначав, виходячи з тарифів, встановлених договором перевалки № 26К. Отже, підставою для позову в даній справі є обидва договори. Відтак, безпідставними є висновки суду апеляційної інстанції про невідповідність підстав позову фактичним обставинам справи з огляду на посилання позивачем у позовній заяві лише на договір перевалки № 6К.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Тому, якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову. Разом з тим, помилковість чи неправильність розрахунку заявленої до стягнення певної суми грошових коштів не є підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки в такому випадку суд, виходячи з вимог ст.ст. 1, 47, 43, 84 ГПК України (1798-12) повинен перевірити обґрунтованість та правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і якщо при розгляді справи буде встановлено, що позивача права порушені, проте він неправильно здійснив розрахунок заявлених до стягнення сум, суд зобов'язаний самостійно здійснити перерахунок згідно з визначеними у договорі тарифами та ставками, при цьому, якщо для здійснення перерахунку необхідні додаткові матеріали (зокрема, калькуляції на послуги порту, які діяла на момент надання цих послуг), суд з огляду на вимоги ч. 3 ст. 4-3 ГПК України має запропонувати позивачеві подати додаткові докази, і залежно від установленого ухвалити рішення про часткове задоволення майнових вимог.

Відтак, посилання судів на неправильність розрахунку вартості наданих послуг з огляду на неправомірне застосування позивачем тарифів та ставок, встановлених договором перевалки № 26К, а не договором № 6К, та відсутність калькуляцій на послуги порту, як на підставу для відмову у позові повністю, не заслуговують на увагу.

За таких обставин, оскільки рішення постановлено із порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення заяви, і ці порушення не були усунуті судовою колегією при розгляді справи у апеляційному порядку, ухвалені у справі рішення та постанова підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.