головуючого Демидової А.М. (доповідач у справі), суддів: Воліка І.М., Шевчук С.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на рішення та постанову господарського суду міста Києва від 16.12.2014 Київського апеляційного господарського суду від 28.04.2015 у справі № 910/23754/14 господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" до 1. Дочірнього підприємства "Техенерго" (відповідач-1); 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Пісківський завод скловиробів" (відповідач-2) про стягнення заборгованості за кредитними договорами, за участю представників: від позивача Бабій О.В. від відповідача-1 не з'явився від відповідача-2 Коваленко Г.М.

У жовтні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - АТ "Укрексімбанк") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства "Техенерго" (далі - ДП "Техенерго") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Пісківський завод скловиробів" (далі - ТОВ "Пісківський завод скловиробів") про стягнення солідарно з відповідачів заборгованості за кредитними договорами № 151407К15 від 14.03.2007 зі змінами та доповненнями, № 151408К11 від 18.06.2008 зі змінами та доповненнями та № 151409К1 від 26.01.2009 зі змінами та доповненнями, у розмірі 2 470 166,50 євро та 369 303 293,27 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.12.2014 у справі № 910/23754/14 (суддя Мудрий С.М.) позов АТ "Укрексімбанк" задоволено частково. Стягнуто солідарно з ДП "Техенерго" та ТОВ "Пісківський завод скловиробів" на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 151407К15 від 14.03.2007 зі змінами та доповненнями, кредитним договором № 151408К11 від 18.06.2008 зі змінами та доповненнями, кредитним договором № 151409К1 від 26.01.2009 зі змінами та доповненнями, укладеними в рамках генеральної кредитної угоди № 151409N1 від 26.01.2009 зі змінами та доповненнями, в розмірі 2 470 166,15 євро, 353 086 909,94 грн., а також 73 080,00 грн. судового збору з розстрочкою виконання рішення. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.04.2015 (колегія суддів у складі: Ільєнок Т.В. - головуючого, Авдеєва П.В., Яковлєва М.Л.) рішення господарського суду міста Києва від 16.12.2014 у справі № 910/23754/14 залишено без змін.

Не погоджуючись частково з рішенням господарського суду міста Києва від 16.12.2014, а також не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.04.2015 у справі № 910/23754/14, АТ "Укрексімбанк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати зазначену постанову повністю, а рішення - в частині зменшення розміру пені та надання розстрочки виконання рішення і прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги щодо стягнення пені задовольнити повністю та відмовити у задоволенні заяви ТОВ "Пісківський завод скловиробів" про надання розстрочки виконання рішення.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувані судові акти прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 22.06.2015 колегією суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого (доповідач у справі), Кролевець О.А., Шевчук С.Р. прийнято зазначену касаційну скаргу АТ "Укрексімбанк" до касаційного провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 14.07.2015 о 10 год. 55 хв.

Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 10.07.2015 № 02-05/458 для розгляду справи № 910/23754/14 сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя - Демидова А.М. (доповідач), судді Волік І.М., Шевчук С.Р.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 14.07.2015 розгляд касаційної скарги АТ "Укрексімбанк" відкладено на 21.07.2015 о 10 год. 55 хв.

Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 111-4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач-1 передбаченим законом правом на участь у розгляді скарги касаційною інстанцією не скористався.

Заслухавши представників позивача та відповідача-2, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 26.01.2009 між Відкритим акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України", правонаступником якого є позивач - Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" (Банк) та ТОВ "Пісківський завод скловиробів" (Позичальник) укладено генеральну кредитну угоду № 151409N1 (далі - Генеральна кредитна угода).

У рамках Генеральної кредитної угоди, зокрема, діють і є додатками до неї, укладені між Банком та ТОВ "Пісківський завод скловиробів" кредитні договори, а саме: № 151407К15 від 14.03.2007 зі змінами та доповненнями, № 151408К11 від 18.06.2008 зі змінами та доповненнями, № 151409К1 від 26.01.2009 зі змінами та доповненнями (далі - Кредитні договори).

Також, у забезпечення виконання за Генеральною кредитною угодою між позивачем (Кредитор), відповідачем-2 (Позичальник) та відповідачем-1 (Поручитель) укладено договір поруки № 151410Р3 від 16.02.2010 (далі - Договір поруки).

Відповідно до п. 3.1 Договору поруки Поручитель зобов'язався перед Кредитором солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання Позичальником основного зобов'язання.

З урахуванням положень ст.ст. 525, 526, 610, 612, 629, 1049, 1050, 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ), місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що станом на 15.10.2014 факт наявності заборгованості за кредитним договором № 151407К15 від 14.03.2007 за кредитом в розмірі 2 226 145,42 євро та 179 398 153,30 грн., заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом в розмірі 197 044,54 євро та 42 020 924,64 грн., заборгованості зі сплати комісії за управління кредитом в розмірі 2 273 395,31 грн., за кредитним договором № 151408К11 від 18.06.2008 заборгованості за кредитом у розмірі 73 819 000,00 грн., заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом у розмірі 18 233 110,29 грн., заборгованості зі сплати комісії за управління кредитом у розмірі 1 453 882,18 грн. та за кредитним договором № 151409К1 від 26.01.2009 заборгованості за кредитом у розмірі 20 000 000,00 грн., заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом у розмірі 4 911 930,54 грн., заборгованості зі сплати комісії за управління кредитом у розмірі 445 800,00 грн. Позичальника перед Банком належним чином доведений, документально підтверджений та визнаний відповідачем-2.

Також, на підставі положень ст. 625 ЦК України, суди дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення за кредитним договором № 151407К15 від 14.03.2007: трьох процентів річних у зв'язку з несвоєчасним погашенням кредиту в розмірі 44 095,98 євро та 786 657,06 грн., трьох процентів річних у зв'язку з несвоєчасною сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 641 095,16 грн., трьох процентів річних у зв'язку із несвоєчасною сплатою комісії за управління кредитом у розмірі 17 696,57 грн. та втрат від інфляції в розмірі 9 255 819,02 грн.; за кредитним договором № 151408К11 від 18.06.2008: трьох процентів річних у зв'язку з несвоєчасним погашенням кредиту в розмірі 648 504,23 грн., трьох процентів річних у зв'язку з несвоєчасною сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 278 306,82 грн., трьох процентів річних у зв'язку із несвоєчасною сплатою комісії за управління кредитом в розмірі 11 498,00 грн. та втрат від інфляції в розмірі 6 400 698,25 грн.; за кредитним договором № 151409К1 від 26.01.2009: трьох процентів річних у зв'язку з несвоєчасним погашенням кредиту в розмірі 23 013,70 грн., трьох процентів річних у зв'язку з несвоєчасною сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 69 603,24 грн., трьох процентів річних у зв'язку із несвоєчасною сплатою комісії за управління кредитом в розмірі 3 293,61 грн. та втрат від інфляції в розмірі 559 866,06 грн.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням грошових зобов'язань за Кредитними договорами, на підставі п. 7.2 Кредитних договорів, позивачем нараховано пеню: по кредитному договору № 151407К15 від 14.03.2007 в розмір 11 427 226,80 грн., по кредитному договору № 151408К11 від 18.06.2008 в розмірі 5 034 780,37 грн., по кредитному договору № 151409К1 від 26.01.2009 в розмірі 589 038,12 грн., а всього 17 051 045,29 грн.

З огляду на клопотання відповідача-2 щодо зменшення пені, нарахованої позивачем, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про зменшення розміру штрафних санкцій у вигляді пені до 834 661,96 грн. відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

З урахуванням наведених норм, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог щодо солідарного стягнення з відповідача-1 та відповідача-2 коштів за кредитними договорами № 151407К15 від 14.03.2007, № 151408К11 від 18.06.2008, № 151409К1 від 26.01.2009 зі змінами та доповненнями, а саме у розмірі 2 470 166,15 євро та 353 086 909,94 грн.

При цьому, врахувавши доводи відповідача-2, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, визнав за можливе розстрочити виконання судового рішення.

Вищим господарським судом України визнаються обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій у даній справі. При цьому, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Під час розгляду справи, відповідач-2 у відзиві на позовну заяву просив місцевий господарський суд зменшити розмір нарахованої позивачем пені до 834 661,96 грн. в порядку п. 3 ст. 83 ГПК України. В обґрунтування такого клопотання ТОВ "Пісківський завод скловиробів" зазначило, що порушення ним взятих на себе зобов'язань було спричинено не з його вини, а внаслідок пожежі, що сталася 08.08.2013, причиною якої став витік скломаси з протоки ванної печі в цеху № 1, у зв'язку з чим, як виробник порожнистого скла, відповідач-2 втратив виробничі потужності, що забезпечували погашення заборгованості за рахунок збуту виробленої продукції.

Також, при розгляді справи у суді першої інстанції відповідач-2 звернувся з клопотанням, у якому просив суд розстрочити виконання судового рішення у даній справі. В обґрунтування поданого клопотання відповідач-2 зазначив, що він має намір та бажання виконати рішення суду в добровільному порядку, але у зв'язку із знищенням виробничих потужностей, внаслідок пожежі, що підтверджується довідкою Бородянського районного відділу Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Київській області від 15.08.2013 № 120, висновком № ДА/08-14 експертного пожежно-технічного дослідження за обставинами пожежі, складеного 28.02.2014 спеціалістом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українсько-німецьке підприємство "Декра Експерт", відповідач-2 протягом 2015 року направлятиме кошти на відновлення виробничого цеху № 1, щоб за рахунок роботи цеху та виробленої ним продукції погашати зобов'язання за кредитом.

Як передбачено п.п. 3, 6 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, відстрочити або розстрочити виконання рішення.

При цьому, норми чинного господарського процесуального законодавства не містять визначення "винятковий випадок", тому це поняття є оціночним.

Згідно з ч. 1 ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (пп. 3.17.4 п. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (v0018600-11) ).

Відповідно до пп. 7.1.2 п. 7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" (v0009600-12) розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. Господарський процесуальний кодекс (1798-12) не обмежує право господарського суду певними обставинами, за наявності яких господарський суд може розстрочити виконання прийнятого ним рішення, проте визначальним фактором при наданні розстрочки є винятковість цих обставин та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (пп. 7.2 п. 7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" (v0009600-12) ).

Розглядаючи питання щодо зменшення заявленої позивачем до стягнення пені та надання відповідачу-2 розстрочки виконання рішення суду, господарські суди попередніх інстанцій врахували ступінь виконання зобов'язання відповідачем-2, вжиті відповідачем-2 заходи щодо його належного виконання, майновий стан відповідача-2 та причини неналежного виконання ним зобов'язань за Кредитними договорами, дослідили і зважили на негативні наслідки негайного виконання рішення суду, врахували, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується скрутне фінансове становище відповідача-2, яке є наслідком пожежі на ТОВ "Пісківський завод скловиробів".

При цьому, суди врахували, що відповідач-2 визнає позовні вимоги і має намір та бажання виконати рішення суду в добровільному порядку. Але на даний час у зв'язку із викладеними фактами знищення виробничих потужностей ТОВ "Пісківський завод скловиробів" внаслідок пожежі та складним фінансовим становищем відповідача-2, зменшенням попиту на товари, які реалізує відповідач-2, негайне виконання рішення суду є неможливим та автоматично призведе до повного припинення діяльності підприємства відповідача-2.

З огляду на те, що процесуальний закон не наводить навіть приблизного переліку обставин, за наявності яких може бути зменшено розмір неустойки (штрафу, пені) та надано розстрочку виконання судового рішення, і покладає розв'язання цих питань безпосередньо на суд, який розглядає відповідні питання з урахуванням всіх конкретних обставин, колегія суддів вважає, що оскільки суди двох інстанцій зазначені обставини з'ясували, з дотриманням наведених вимог оцінили доводи сторін та докази, подані на підтвердження цих доводів, і, встановивши винятковість обставин, визнали за можливе зменшити розмір пені та надати відповідачу-2 розстрочку виконання судового рішення, підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що переоцінка обставин, які суди враховували, зменшуючи розмір пені та надаючи відповідачу-2 розстрочку виконання судового рішення, виходить за межі касаційної інстанції, визначені ст. 111-7 ГПК України.

Крім того, слід зазначити, що законодавець не встановлює в разі солідарної відповідальності, що це одночасна відповідальність боржників у часі. Законодавством не встановлено заборон щодо надання розстрочки виконання рішення суду одному з відповідачів, якщо кілька відповідачів, до яких було пред'явлено вимогу, солідарно відповідають за зобов'язанням. Водночас, законодавець встановив, що солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі (ч. 2 ст. 543 ЦК України), а боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників (ч. 1 ст. 544 ЦК України).

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 111-5 ГПК України та ч.ч. 1, 2 ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Твердження скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає.