головуючий суддя: судді: Алєєва І.В. (доповідач), Данилова М.В., Рогач Л.І. за участю представників: від позивача: не з'явився; від відповідача: Зінченко О.С., дов. № 27 від 27.01.2015 р. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Харківської міської ради на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29.04.2015 р. у справі господарського суду № 922/209/15 Харківської області за позовом Харківської міської ради до Приватного підприємства "Юнісофт" про повернення безпідставно набутого майна та стягнення коштів в розмірі 2 248 441,93грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 09.02.2015 р., залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 29.04.2015 р. у справі № 922/209/15, у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Позивач, Харківська міська рада, з прийнятими судовими актами не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить частково скасувати оскаржувані судові акти в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача доходу, отриманого від безпідставно набутого майна в розмірі 2 248 441,93 грн. та в цій частині направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Розпорядженням заступника секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 07.07.2014 р. № 03-05/1167 у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Дроботової Т.Б., для розгляду касаційної скарги у справі № 922/209/15 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Алєєва І.В. (доповідач), судді - Данилова М.В., Рогач Л.І.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 07.07.2015р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

У письмовому відзиві на касаційну скаргу відповідач просив оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 21.07.2015р. представник відповідача заперечував проти задоволення касаційної скарги. Позивач уповноваженого представника не направив. Явка не визнавалась обов'язковою.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Харківської міської ради.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, Приватне підприємство "Юнісофт" є власником нежитлової будівлі літ. "АИ-1" загальною площею 2321,9 кв.м. по вул. Морозова, 13-Б у м. Харкові на підставі договорів купівлі-продажу від 24.01.2011 р. № 99 та від 25.01.2011 р. № 166, що підтверджується інформацією з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 06.08.2014р. за № 25303690 та від 07.08.2014 р. за № 25303419.

Рішенням Харківської міської ради від 06.04.2011р. № 288/11 надано Приватному підприємству "Юнісофт" згоду на розробку проекту відведення земельної ділянки по вул. Морозова, 13-Б загальною площею 0,8600 га для експлуатації та обслуговування складської будівлі.

Також судами встановлено, що речові права відповідача на земельну ділянку не зареєстровані, використовує земельну ділянку без достатніх правових підстав (листи Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 31.07.2014 р. № 8883/0/225-14 та Управління Держземагенства у м. Харкові Харківської області від 24.07.2014 р. № 3538/08).

Перевіркою Департамента самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради встановлено, що відповідач в період з 01.12.2011 р. до 01.12.2014 р. не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі (орендну плату).

Приватним підприємством "Юнісофт" за період з 01.12.2011 р. по 30.11.2014 р. задекларовано 235190,87 грн. земельного податку (що підтверджується листом Основ'янської ОДПІ м. Харкова від 20.08.2014 р. № 4598/9/20-38-15-03-16).

Відповідно до п. 3.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" (v0006600-11) при вирішенні спорів за позовами органів державної влади або місцевого самоврядування про стягнення з особи, яка набула у власність житловий будинок, будівлю або споруду і не переоформила право користування земельною ділянкою, шкоди у вигляді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки), господарські суди, крім спеціальних норм, повинні брати до уваги загальні положення ст. 22 ЦК України, ч. 2 ст. 224 ГК України. Для застосування такого заходу відповідальності слід встановлювати наявність у діях відповідача усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини).

У розгляді таких справ господарські суди мають докладно з'ясовувати причини неоформлення чи несвоєчасного оформлення відповідного землекористування та обставини, пов'язані із вжиттям господарюючими суб'єктами усіх залежних від них заходів щодо одержання документів, які посвідчують право землекористування. При цьому суду слід враховувати вимоги ч. 2 ст. 120 ЗК України, якою передбачено що у разі коли жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, у відповідача виникло право власності на нерухомість, яка знаходиться на спірній земельній ділянці, на підставі цивільно-правових угод.

Пунктом 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" (v0006600-11) визначено, що у разі встановлення факту правомірного набуття особою права на нерухоме майно за наявності у попереднього власника належно оформленого права на земельну ділянку, на якій воно розміщене, необхідно враховувати, що така особа набула права на відповідну земельну ділянку. З виникненням прав власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право одержати земельну ділянку в користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування.

Апеляційний господарський суд, залишаючи без змін судове рішення місцевого господарського суду, зазначив, що позивачем не доведена наявність усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення в діях Приватного підприємства "Юнісофт".

Як вже зазначалось вище, рішенням Харківської міської ради від 06.04.2011 р. № 288/11 Приватному підприємству "Юнісофт" надано згоду на розробку проекту відведення земельної ділянки по вул. Морозова, 13-Б загальною площею 0,8600 га для експлуатації та обслуговування складської будівлі.

Відповідно до п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" (v0006600-11) господарським судам необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.

Апеляційним судом встановлено, що відповідачем було замовлено та виконано проект землеустрою та на час перегляду судового рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку проект землеустрою знаходився на узгодженні в управлінні архітектури та містобудування, тобто здійснюються всі необхідні та залежні саме від відповідача дії для оформлення документації щодо спірної земельної ділянки, отже зазначене виключає наявність вини з боку останнього.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині звільнення земельної ділянки, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що будь-яке переміщення нерухомості, яка знаходиться на спірній ділянці і належить відповідачу на праві власності, є неможливим без її знецінення (знищення) та зміни її призначення, тобто обраний позивачем спосіб захисту у вигляді зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку в натурі є неефективним в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично не призводить до відновлення порушених прав.

Беручи до уваги вищевикладене, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, дійшов до вірного та обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій такими, що відповідають наданим доказам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального та процесуального права, оскільки господарські суди попередніх інстанцій в порядку ст.ст. 43, 47, 33, 34, 35, 43, 101 ГПК України (1798-12) всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин з'ясували дійсні права і обов'язки сторін, вірно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

В силу приписів ст. 111-7 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи місцевим господарським судом та під час здійснення апеляційного провадження.

Щодо викладених в касаційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції, і колегія суддів касаційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваній постанові мотивами відхилення доводів скаржника, у зв'язку з чим підстави для скасування постанови Харківського апеляційного господарського суду від 29.04.2015 р. у справі № 922/209/15 відсутні.