головуючого судді Дерепи В.І. суддів Бондар С.В. (доповідач), Кривди Д.С. розглянувши матеріали касаційної скарги за участю представників: Товариства з обмеженою відповідальністю "Носівський цукровий завод" від позивача: не з'явились від відповідача: Таран Ю.М. на рішення Господарського суду Чернігівської області від 10.02.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.04.2015 року у справі № 927/717/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Агродім" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Носівський цукровий завод" про стягнення 428 239, 90 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Агродім" (далі позивач) звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Носівський цукровий завод" (далі відповідач) про стягнення заборгованості 415 400, 44 грн. - автотранспортні послуги, 4 986, 68 грн. - інфляція; 7 852, 78 грн. - 3% річних.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 10.02.2015 року позовні вимоги задоволені частково.

З відповідача підлягає стягненню 121 287, 06 грн. - основної заборгованості; 4 986, 68 грн. - інфляція 2 297, 42 грн. - 3 % річних.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.04.2015 року апеляційна скарга відповідача залишена без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суди прийшли до висновку, що у відповідача існує заборгованість у сумі 121 287, 06 грн.

Сума боргу виникла в зв'язку з понесенням позивачем витрат на транспортування цукрового буряку з поля на цукровий завод за договором № 02-Б/10-02 від 10.02.2011 року (далі Договір).

При прийнятті рішень, судами були враховані умови Договору щодо пропорційного розподілу сировини між сторонами.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті рішення в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити.

В своїй касаційній скарзі відповідач зазначає, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами невірно застосоване діюче законодавство та дана невірна оцінка матеріалам зібраним у справі. Відповідач в своїй касаційній скарзі звертає увагу суду на ту обставину, що укладений Договір не покладає обов'язку відшкодування позивачу вартості перевезення сировини, судом не враховано ту обставину, що у даному випадку застосовується шестимісячний строк позовної давності, якій передбачений ч. 5 ст. 315 ГК України.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм діючого законодавства, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

10.02.2011 року між сторонами у справі укладено Договір, згідно до якого позивач зобов'язується поставити відповідачу для переробки цукрові буряки врожаю 2011 року (далі сировина). Відповідач зобов'язується прийняти та переробити сировину у готову продукцію: цукор, меляса, жом та передати позивачу готову продукцію в порядку і на умовах даного Договору (розділ 1).

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що сторони здійснюють поставку сировини, яка їм належить, на приймальний пункт відповідача власним транспортом або транспортом однієї із сторін даного договору. Умови та вартість поставки тона - кілометра сировини узгоджується сторонами додатковою угодою за 10 календарних днів до початку збирання цукрових буряків позивачем.

Пунктом 4.5 Договору передбачений розподіл сировини, а саме розподіл сировини між сторонами здійснюється у співвідношенні при якому позивачу належить 61%, а відповідачу 39% сировини, яка залишається як оплата за технічну переробку сировини.

В подальшому сторонами не було укладено додаткової угоди, як це було передбачено п. 3.1 Договору.

До матеріалів справи (т.1 а.с. 13) залучено копію акту виконання робіт (надання послуг) № 166 від 29.11.2011 року (далі Акт), який підписано сторонами у справі.

В Акті зазначено, що на підставі Договору виконавцем (позивач) були проведені наступні роботи (виконані такі послуги) - автотранспортні послуги перевезення Ц/Б (сировина) на суму 482 153, 08 грн.

Як вбачається з зазначеного Акту замовником послуг є відповідач.

В серпні 2013 року позивач звернувся до відповідача з претензією, в якій запропонував перерахувати грошові кошти у сумі 482 153 грн. (т.1 а.с.17-19).

До матеріалів справи (т.2 а.с.107 - 187) залучені шість аналогічних договорів про надання послуг перевезення вантажу, які укладені між фізичними особами - підприємцями (перевізники) та позивачем (вантажовідправник).

Предметом вказаних договорів є - доставка перевізниками, автомобільним транспортом, вантажу вантажовідправника та видача вантажу відповідачу (вантажоодержувач). В копіях ТТН, які залучені до вказаних договорів, зазначено про те, що замовником та вантажоодержувачем є відповідач, а вантажовідправником є позивач.

Згідно до Актів виконаних робіт перевізниками надані позивачу послуги з перевезення сировини вантажоотримувачу (відповідач), загальною вартістю 245 064 грн.

В зв'язку з цим не має підстав для застосування ч. 5 ст. 315 ГК України, в частині задоволених позовних вимог в сумі 121 287 грн.

Матеріали справи свідчать про те, що в підписаному сторонами Акті відображена вартість витрат позивача щодо поставки сировини, яка була доставлена відповідачу, у тому числі фізичними особами - підприємцями, на підставі укладених між позивачем та фізичними особами - підприємцями, зазначених вище договорів, в рамках Договору.

Аналіз підписаного сторонами Акту свідчить про те, що саме в рамках Договору відповідачу надані послуги щодо транспортування йому продукції і замовником виконання цих послуг (вартість яких зазначена вище) є позивач.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є (у тому числі) інші юридичні факти.

Як зазначено вище, пунктом 3.1 Договору передбачено, що сторони здійснюють поставку сировини, яка їм належить на приймальний пункт відповідача власним транспортом або транспортом однієї із сторін Договору. Умови та вартість поставки тона - кілометра сировини, узгоджується сторонами додатковою угодою за 10 календарних днів до початку збирання цукрових буряків позивачем.

Факт підписання Акту свідчить про те, що відповідач узгодив з позивачем вартість послуг щодо поставки сировини, яка йому була відвантажена позивачем, строк оплати якої, у відповідача настав відповідно до ст. 530 ЦК України, у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги (претензія отримана відповідачем 08.08.2013 року -т.1 а.с.17).

Враховуючи викладене, з урахуванням умов Договору щодо розподілу сировини, суди обґрунтовано прийшли до висновку про те, що у відповідача наявна заборгованість, строк сплати якої настав у серпні 2013 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідачем не оспорюється математичний розрахунок 3% річних та інфляції.

За таких обставин, судова колегія приходить до висновку про те, що доводи викладені в касаційній скарзі не можуть бути взяті до уваги, а рішення прийняті у справі повинні бути залишені без змін.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. В задоволенні касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Носівський цукровий завод" відмовити.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 10.02.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.04.2015 року прийняті у справі № 927/717/14 залишити без змін.