головуючого: суддів: Черкащенка М.М. Нєсвєтової Н.М. Вовка І.В. розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на рішення Господарського суду Харківської області від 02.04.2015 та на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.05.2015 у справі № 922/765/15 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сур'я" треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1. ОСОБА_6 2. Фізична особа-підприємець ОСОБА_7 про витребування майна та стягнення 10000,00 грн. за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи-1: не з'явився;

від третьої особи-2: не з'явився.

У лютому 2015 року Фізична особа - підприємець позивач ОСОБА_4 звернулася до господарського суду із позовною заявою до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Сур'я" про витребування із чужого незаконного володіння - ТОВ "Сур'я" до володіння - ФОП ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1. Позивач також просив суд стягнути з відповідача на його користь моральну (немайнову) шкоду в розмірі 10000,00 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 02.04.2015 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.05.2015 року у справі № 922/765/15 позов задоволено частково. Витребувано із чужого незаконного володіння ТОВ "Сур'я" до володіння Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 шляхом виселення ТОВ "Сур'я" із приміщення квартири АДРЕСА_1, стягнуто з ТОВ "Сур'я" на користь державного бюджету України судовий збір в розмірі 24000,00 грн. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів в частині відмови в задоволенні позову, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.05.2015 та рішення господарського суду Харківської області від 02.04.2015 скасувати в частині відмови в позові, та прийняти нове рішення, яким позов в цій частині задовольнити.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм процесуального права при ухваленні зазначеного судового рішення, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 28.12.2006 року між ОСОБА_8, яка діяла на підставі довіреності від 13.12.2006 року № 4034 від імені ФОП ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_6 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого ФОП ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_6 придбав квартиру АДРЕСА_1. Даний договір зареєстрований приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Жовнір Л.П. 28.12.2006 р. у реєстрі за № 9256 (а.с. 13).

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 05.02.2014 р. по справі № 638/8925/13-ц, яке набрало законної сили, договір купівлі-продажу квартири від 28.12.2006 р. № 9256 визнано недійсним.

10.02.2012 між ОСОБА_6 (орендодавець) та ФОП ОСОБА_7 (орендарем) було укладено договір оренди (найму) квартири (а.с. 19-21), відповідно до п.1.1. якого орендодавець передав орендарю у тимчасове платне користування квартиру АДРЕСА_1, а орендар зобов'язався прийняти, оплатити користування та повернути квартиру орендодавцю на умовам визначених договором.

01.03.2014 між ФОП ОСОБА_7 (орендатор) і ТОВ "Сур'я" (суборендатор) було укладено договір суборенди нерухомого майна б/н, за умовами якого орендатор передала суборендатору у строкове платне користування (суборенду) квартиру АДРЕСА_2.

Рішенням господарського суду Донецької області від 12.06.2014 р. у справі № 922/1835/14, яке набрало законної сили, договір оренди (найму) квартири, укладений між ОСОБА_6 та ФОП ОСОБА_7 від 10.02.2012 р. визнано недійсним.

ФОП ОСОБА_4 надіслала ТОВ "Сур'я" претензії від 15.08.2014 р. № 15/08 та від 01.12.2014 р. 01/12 (а.с. 26-27), в яких вимагала протягом 7-ми календарних днів з моменту отримання даних претензій повернути належну їй квартиру, однак, ТОВ "Сур'я" у відповіді на претензії відмовилось повернути позивачу спірну квартиру, посилаючись на той факт, що відповідно до ст. 770 ЦК України до ФОП ОСОБА_4, як до нового власника об'єкту оренди, перейшли всі права та обов'язки орендодавця за вищевказаним договором, оскільки термін дії суборенди від 01.03.2014 р. продовжено до 01.01.2016 р.

Враховуючи вищевикладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що позовні вимоги позивача про витребування спірного майна із володіння ТОВ "Сур'я" шляхом виселення ТОВ "Сур'я" із приміщення квартири АДРЕСА_1, є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Судові рішення в цій частині не оскаржуються, а тому судом касаційної інстанції не перевіряються.

Вирішуючи спір про стягнення моральної (немайнової) шкоди, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції вказали на те, що з матеріалів справи не вбачається доказів із зазначенням, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Правомірність відмови заявлених до стягнення суми моральної шкоди є предметом касаційного оскарження у справі.

Так, відповідності до ч. ч. 1-3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, суди попередніх інстанцій надавши оцінку наявним в матеріалах справи документам, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовані норми матеріального права.

Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Харківського апеляційного господарського суду від 25.05.2015 року та рішення господарського суду Харківської області від 02.04.2015 року, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.