розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом управління ПФУ у м. Чернігові (далі - управління ПФУ) до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області (далі - відділ ДВС) про визнання незаконною та скасування постанови,

У квітні 2015 року управління ПФУ звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати неправомірними дії старшого державного виконавця відділу ДВС (далі - Держвиконавець) щодо винесення постанови про накладення штрафу від 18 березня 2015 року ВП № 46147719 за невиконання виконавчого листа від 5 вересня 2014 року № 750/11723/13-а, виданого Деснянським районним судом міста Чернігова, та скасувати цю постанову.

На обґрунтування позову зазначило, що оскаржувана постанова є незаконною, оскільки судове рішення не виконується з поважних причин, а саме через відсутність відповідного фінансування.

Суди встановили, що на виконанні відділу ДВС знаходиться виконавчий лист від 5 вересня 2014 року № 750/11723/13-а, виданий Деснянським районним судом міста Чернігова, про зобов'язання управління ПФУ поновити ОСОБІ_1 виплату раніше призначеної пенсії за віком на пільгових умовах з 1 березня 2012 року.

21 січня 2015 року Держвиконавець направив постанову про відкриття виконавчого провадження до управління ПФУ.

Листом від 20 лютого 2015 року № 4199/06 управління ПФУ повідомило, що на виконання рішення суду управління поновило виплати ОСОБІ_1 з 1 березня 2012 року, проте здійснити виплати пенсії можна тільки після надходження коштів від підприємства, як передбачено Порядком призначення пенсій за рахунок коштів підприємств та організацій окремим категоріям працівників за результатами атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року № 937 (937-2007-п) .

Оскільки управління ПФУ у визначений постановою про відкриття виконавчого провадження строк рішення суду не виконало, Держвиконавець виніс постанову від 18 березня 2015 року ВП № 46147719 про накладення на управління ПФУ штрафу в сумі 689 грн.

Також позивачу направлено вимогу від 18 березня 2015 року № 345-5 щодо виконання рішення суду у 5-денний строк з дня отримання вимоги.

Деснянський районний суд міста Чернігова постановою від 14 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 червня 2015 року, відмовив у задоволенні позову.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 25 червня 2015 року на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою управління ПФУ.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 КАС, управління ПФУ зазначає, що в доданій до заяви постанові Вищого адміністративного суду України від 28 липня 2015 року по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано положення статей 75, 89 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 606-XIV (606-14) ). Просить рішення суду касаційної інстанції скасувати та ухвалити нове - про задоволення позову.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів вважає, що заява управління ПФУ підлягає задоволенню з таких підстав.

У наданій для порівняння постанові Вищий адміністративний суд України виходив із того, що невиконання судового рішення органом ПФУ в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.

Натомість у справі, що розгядається, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відсутність бюджетних призначень для забезпечення виконання судових рішень та коштів на його рахунку не є поважною причиною невиконання рішення суду та підставою для задоволення адміністративного позову.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що він неоднаково застосував положення Закону № 606-XIV (606-14) .

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Згідно із частинами першою та другою статті 75 Закону № 606-XIV після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець

перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.

Згідно із частиною першою статті 89 Закону № 606-XIV у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Згідно з пунктом 1.1 розділу І Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах, затвердженого постановою правління ПФУ від 30 квітня 2002 року № 8-2 (z0441-02) ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 травня 2002 року за № 442/6730 (z0442-02) ; було чинним на час виникнення спірних відносин; далі - Положення), управління ПФУ у районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах (далі - Управління) є органами ПФУ, підпорядкованими відповідно головним управлінням ПФУ в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему територіальних органів ПФУ.

Відповідно до підпункту 4 пункту 2.1 та підпункту 2 пункту 2.2 розділу ІІ Положення (z0442-02) основним завданням Управління, крім іншого, є забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів ПФУ та інших джерел, визначених законодавством. Управління відповідно до покладених на нього завдань планує доходи та видатки коштів ПФУ в районі (місті), у межах своєї компетенції забезпечує виконання бюджету ПФУ.

На підставі аналізу зазначених норм права колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що невиконання судового рішення управлінням ПФУ в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 30 червня та 3 листопада 2015 року (справи №№ 21-1044а15, 21-5099а15 відповідно).

Оскільки суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права щодо спірних правовідносин, усі постановлені у справі рішення підлягають скасуванню з ухваленням відповідно до вимог пункту 2 частини другої статті 243 КАС нового судового рішення.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Заяву управління Пенсійного фонду України у м. Чернігові задовольнити.

Постанову Деснянського районного суду міста Чернігова від 14 квітня 2015 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 червня 2015 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2015 року скасувати.

Позов управління Пенсійного фонду України у м. Чернігові задовольнити.

Визнати неправомірними дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області щодо винесення постанови про накладення штрафу від 18 березня 2015 року ВП № 46147719 та скасувати зазначену постанову.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.