розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Трест "Київміськбуд-2" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 02.03.2015 у справі № 910/27301/14 господарського суду міста Києва за позовом публічного акціонерного товариства "Трест "Київміськбуд-2" до товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецзв'язокмонтаж" про визнання договору недійсним,

за участю представників

позивача: Мазепи Н.М., відповідача: не з'явились,

Публічне акціонерне товариство "Трест "Київміськбуд-2" у грудні 2014 року звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецзв'язокмонтаж" про визнання договору на будівництво дренажної каналізації № 25-11/10 від 25.11.2010 недійсним.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.03.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2015, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення судами норм матеріального, а також процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між відкритим акціонерним товариством "Трест "Київміськбуд-2" (нове найменування - публічне акціонерне товариство "Трест "Київміськбуд-2") (підрядником) та товариством з обмеженою відповідальністю "Укрспецзв'язокмонтаж" (субпідрядником) 25.11.2010 укладено договір на будівництво каналізації в складі реконструкції трамвайної лінії швидкісного руху від вул. Старовокзальної до Великої Кільцевої дороги у м. Києві на ділянці ст. Повітрофлотська - ст. Індустріальна, відповідно до умов якого підрядник доручає, а субпідрядник приймає на себе зобов'язання в межах виділених капіталовкладень, відповідно до вимог проектно-кошторисної документації, будівельних норм та правил в обумовлений договором строк виконати роботи на об'єкті: "Реконструкції трамвайної лінії швидкісного руху від вул. Старовокзальної до Великої Кільцевої дороги у м. Києві", замовником якого є комунальне підприємство "Київпастранс".

Згідно з п. 2.1 договору, загальна ціна договору визначена динамічною договірною ціною відповідно до ДБН Д.1.1.1-2000 і складає 1 460 436, 00 грн., у тому числі ПДВ 20% - 243 406, 00 грн.

Пунктами 3.1 та 3.2 договору передбачено дати початку виконання робіт - 25.11.2010 (оформлюється двостороннім актом, який готує субпідрядник) та закінчення робіт - 31.12.2010 (за умови стабільного та своєчасного фінансування будівництва об'єкта). Термін початку та закінчення робіт визначається графіком виконання робіт (додаток № 2 до договору).

Вважаючи зазначений договір недійсним, позивач звернувся до суду з даним позовом обґрунтовуючи свої вимоги тим, що: правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, роботи за договором не виконувалися та не приймалися; правочин не вчинено у формі, встановленій законом; відсутнє волевиявлення учасника правочину (позивача), оскільки зазначений договір у публічного акціонерного товариства "Трест "Київміськбуд-2" відсутній, і останнім не укладався в такій редакції; неможливо встановити особу, яка вчинила даний правочин, та перевірити обсяг її повноважень на час укладення спірного договору; печатка публічного акціонерного товариства "Трест "Київміськбуд-2", якою скріплено підпис позивача на спірному договорі, виготовлена 24.05.2011, що підтверджується видатковою накладною від 24.05.2011 № РН-0001298, значно пізніше дати укладання договору - 25.11.2010.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не надано достатніх доказів в розумінні ст.ст. 32- 34 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження підстав недійсності договору.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, з огляду на таке.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені ст.ст. 215, 216 Цивільного кодексу України та ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначеною статтею передбачено презумпцію правомірності правочину, у зв'язку з чим обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Посилання скаржника на те, що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, роботи за договором не виконувалися та не приймалися обгрунтовано відхилені попередніми судовими інстанціями, оскільки, як встановлено судами, у матеріалах справи містяться акт приймання-передачі виконаних підрядних робіт за грудень 2010 року № 5/1/2/3, довідка про вартість виконаних підрядних робіт за грудень 2010 року, підписані сторонами без зауважень; з банківських виписок з рахунку відповідача вбачається, що призначенням платежу на перерахування 150 000 грн. відповідачу позивач зазначав: "Оплата за В/БМР Трамвайні колії зг. договору № 25-11/10 від 25.11.2010"; у матеріалах справи містяться копії податкової накладної, виписаної позивачем, від 31.12.2010 № 2387 на генпідрядні послуги за договором у сумі 30 669,16 грн.

Враховуючи викладене суди дійшли правильних висновків, що спірний договір укладено з метою виконання робіт на об'єкті, що були виконані відповідачем та частково оплачені позивачем.

Крім цього, відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Обов'язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що чинне законодавство України не містить заборони засвідчувати підписи на документах пізніше часу їх підписання, а зі змісту ст. 207 Цивільного кодексу України вбачається, що правочин вважається вчиненим, якщо він підписаний повноважними представниками сторін, у зв'язку з чим судами обгрунтовано відхилені доводи позивача про невідповідність договору встановленій законом формі. До того ж позивачем не надано доказів того, що печатка публічного акціонерного товариства "Трест "Київміськбуд-2" використана без наявності відповідного дозволу.

Посилання позивача на відсутність його волевиявлення на укладення правочину правомірно відхилені судами, оскільки наявні в матеріалах справи докази свідчать про подальше схвалення правочину позивачем шляхом прийняття робіт, які виконав відповідач, та подальшого перерахування грошових коштів на користь відповідача із зазначенням призначення платежу з посиланням на реквізити договору.

Крім цього, суди попередніх інстанцій обгрунтовано відмовили у задоволенні клопотання про призначення у справі судових почеркознавчої та технічної експертиз, адже ОСОБА_5 не заперечив його підписання власноруч, а позивач у свою чергу документально не підтвердив відсутності у ОСОБА_5 як в.о. генерального директора повноважень на укладення спірного договору на момент його підписання.

Інші доводи скаржника вичерпно спростовані висновками місцевого та апеляційного господарських судів.

Згідно з ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування рішень господарських судів у даній справі, оскільки в межах касаційного провадження скаржником не доведено порушення або неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.