головуючого Плюшка І.А., суддів: Самусенко С.С., Татькова В.І. (доповідача), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ойлкомерс" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 р. та на рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2015 р. у справі № 910/26555/14 господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Південкомбанк" (надалі - ПАТ "КБ "Південкомбанк") до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ойлкомерс" (надалі - ТОВ "Ойлкомерс") про стягнення заборгованості за кредитним договором 379 211,40 грн. за участю представників: від позивача - Хоменко Г.В. від відповідача - Носенко Т.С.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.01.2015 р. (суддя Полякова К.В.) позов задоволено повністю: стягнуто з ТОВ "Ойлкомерс" на користь ПАТ "КБ "Південкомбанк" 323 000 грн. - заборгованість за основним зобов'язанням, 32 901,12 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом, 7 500 грн. - заборгованість за комісіями та 15 810,28 грн. - пені за порушення строків повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 р. (головуючий суддя Федорчук Р.В., судді: Майданевич А.Г., Лобань О.І.) рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2015 р. залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими рішенням та постановою, ТОВ "Ойлкомерс" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просило суд скасувати їх, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням господарськими судами норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 30.06.2015 р. касаційну скаргу ТОВ "Ойлкомерс" прийнято до провадження, призначено розгляд скарги на 07.07.2015 р.

06 липня 2015 року, через канцелярію Вищого господарського суду України від ПАТ "КБ "Південкомбанк" надійшов відзив на подану відповідачем касаційну скаргу, в якому позивач просив суд залишити без задоволення зазначену скаргу, а прийняті у справі рішення та постанову - без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши доводи касаційної скарги, взявши до уваги заперечення, викладені у відзиві, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що подана касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 11.09.2013 р. між ПАТ "КБ "Південкомбанк" (кредитор) та ТОВ "Ойлкомерс" (позичальник) укладено договір про надання відкличної відновлювальної кредитної лінії № 28К-14Ю (надалі - Договір), відповідно до умов якого, з врахуванням змін, внесених до Договору додатковою угодою № 1 від 11.12.2013 р., банк відкрив відповідачу відновлювальну відкличну кредитну лінію на поповнення обігових коштів з лімітом кредитування у сумі 500 000 грн., зі сплатою процентів та користування кредитом у розмірі 19,0 % річних, з кінцевим строком дії кредитної лінії - до 10.09.2014 р.

Пунктом 2.1 Договору визначено, що позивач відкриває відповідачу позичковий рахунок № 220620023127001, видача кредитних коштів в межах кредитної лінії здійснюється окремими частинами (траншами) на цілі, визначені в п. 1.1, шляхом зарахування на поточний рахунок позичальника № 26000023127001 на підставі його письмової заяви.

Згідно з п. 2.2 Договору моментом (днем) надання траншу кредиту вважається день зарахування на поточний рахунок № 26000023127001 суми відповідного траншу кредиту.

Відповідно до п. 2.4 Договору термін користування позичальником кожним траншем не може перевищувати кінцевого строку дії кредитної лінії.

У п. 2.8 Договору сторони передбачили, що відповідач зобов'язаний сплачувати проценти за користування кредитом щомісячно, по 05 число місяця (включно), наступного за звітним, а також в день повернення кредиту в повній сумі, на рахунок № 220686023127001, виходячи з процентної ставки, зазначеної у п. 1.1. Договору.

За умовами п. 3.3.4 та п. 3.3.5 Договору відповідач зобов'язаний сплачувати проценти та комісії на умовах цього договору та повернути в повному обсязі суму отриманих кредитних коштів в строк, визначений пунктом 1.1. Договору.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частинами 1 та 3 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Так, судами встановлено, що банк належним чином виконав свої зобов'язання за договором, здійснивши перерахування грошових коштів у загальному розмірі 500 000 грн., на підставі заяв позичальника, а саме від 11.09.2013 р. на суму 400 000 грн. та 26.09.2013 р. на суму 100 000 грн., що підтверджується банківською випискою про рух грошових коштів на позичковому рахунку позивача та меморіальних ордерів.

У свою чергу, відповідач не виконав належним чином свої договірні зобов'язання щодо сплати кредиту та процентів за його користування, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 323 000 грн. та 32 901,12 грн. заборгованості зі сплати процентів.

У відповідності зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) .

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 323 000 грн. основної суми кредитних коштів та 32 901,12 грн. заборгованості зі сплати процентів.

Відповідно до абз. 2 п. 2.9. Договору сплата щомісячної комісії здійснюється щомісячно, по 05 число місяця (включно), наступного за звітним, а також в день повернення кредиту в повній сумі, на рахунок № 35789023127001.

Оскільки відповідачем порушено зобов'язання, передбачене пунктом 2.9. Договору, обґрунтованими та правомірними є висновки місцевого та апеляційного господарських судів про наявність підстав для стягнення з відповідача суми заборгованості за комісіями у розмірі 7 500 грн.

Також, звертаючись до суду з відповідними вимогами, ПАТ "КБ "Південкомбанк" просило суд стягнути з ТОВ "Ойлкомерс" 15 810,28 грн. пені у зв'язку з простроченням останнім платежів за Договором.

Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Згідно з п. 4.2. Договору у разі прострочення позичальником строків сплати процентів та комісій, визначених кредитним договором, а також прострочення строків повернення кредитних коштів, позивач має право стягнути з відповідача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення. Нарахування пені за кредитним договором не припиняється через шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано.

Беручи до уваги зазначене, судова колегія вважає правомірними та підставними висновки судів про наявність підстав для стягнення з ТОВ "Ойлкомерс" на користь ПАТ "КБ "Південкомбанк" пені в розмірі 15 810,28 грн.

Крім того, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що неможливо погодитися з твердженнями скаржника про безпідставність стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, оскільки зазначену заборгованість позивач може стягнути з поручителів за кредитним договором.

Так, відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Згідно зі ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Порука кількох осіб може бути визначена як спільна у разі укладення договору поруки декількома поручителями та встановлення умовами договору волевиявлення цих осіб щодо спільного забезпечення зобов'язання. Лише у такому випадку поручителі відповідають перед кредитором солідарно з боржником та солідарно між собою (спільна порука).

В свою чергу, кредитор має право пред'явити вимогу до кожного з поручителів на підставі відповідного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Не беруться до уваги також заперечення ТОВ "Ойлкомерс" з приводу третейського застереження, з огляду на таке.

Одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин є звернення до третейського суду (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про виконання рішень третейських судів від 24.02.2004 № 3-рп/2004 (v003p710-04) ). Відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (стаття 17 ЦПК України, стаття 12 ГПК України, стаття 6 Закону України "Про третейські суди").

Згідно з положеннями частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суд, здійснюючи правосуддя, забезпечує захист гарантованих Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м'якого покарання від 02.11.2004 № 15-рп/2004 (v015p710-04) ). Тому в контексті статті 55 Конституції України органи судової влади здійснюють функцію захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин.

Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці сьомому статті 2, статті 3 Закону України "Про третейські суди", є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною п'ятою статті 55 Конституції України.

Третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції (ст. 125 Конституції України). Отже, з аналізу положень Закону України "Про третейські суди" (1701-15) випливає, що третейські суди є недержавними незалежними органами захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин.

Згідно з частиною 1 ст. 5 Закону України "Про третейські суди" юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Таким чином, у сторін існує виключно правова можливість, а не обов'язок на звернення до третейського суду. Для такого звернення, необхідна наявність волі обох сторін (тобто наявність угоди про передачу даного (саме цього) спору на розгляд третейського суду. Лише за наявність волі обох сторін про розгляд спору третейським судом, оформленої відповідним зверненням до суду, господарський суд зобов'язаний припинити провадження у справі. Проте, таке клопотання заявив лише відповідач. За відсутності волі на звернення до третейського суду у позивача чинне законодавство України не позбавляє його права на вирішення спору господарським судом. Згідно ст. 1 ГПК України юридичним та фізичним особам гарантовано право на звернення до господарського суду, згідно із встановленою підвідомчістю справ.

Відповідно до пункту 1 ст. 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Угоди про відмову у зверненні за захистом до суду є недійсними.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що оскаржуваний судовий акт прийнятий з дотриманням вимог матеріального і процесуального права.

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги, з огляду на положення ст. 111-7 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових рішень колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 ГПК України, суд

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ойлкомерс" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 р. та рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2015 р. у справі № 910/26555/14 залишити без змін.