Cправляння державного мита в господарських судах

У продовження тематичних статей про справляння державного мита в судах («Вісник податкової служби», № 8/2002) до уваги читачів пропонується розгляд чинного порядку обчислення i сплати державного мита у справах, прийнятих до провадження спеціалізованими Господарськими судами України, при цьому найважливіші розділи статті супроводжуються окремими прикладами. Оскільки адміністрування державного мита тісно пов’язано із загальною діяльністю таких судів, у статті розповідається про місце i роль господарських судів у судовій системі України, про те, хто має право на звертання до господарських судів, які справи розглядаються в таких судах, про порядок прийняття i розгляду справ, про винесення, виконання рішень тощо.

1. Історична довідка
Перше згадування про особливі суди для торговельного стану зустрічається у Статутній грамоті Новгородського князя Всеволода Мстиславовича, датованій 1135 р. Подальший розвиток торговельні суди отримали за Петра Першого. Створення комерційних судів у сучасному розумінні належить до 1808 р., коли на території України в м. Одесі було засновано перший в імперії комерційний суд. Потім такі суди було утворено в містах Таганрозі (1818 р.), Феодосії (1819 р.), Архангельську (1820 р.), Ізмаїлі (1824 р.).
Діяльність комерційних судів здійснювалася на підставі Статуту судочинства, який визначав питання підсудності, виклику i явки до суду, відводів, збирання свідчень сторін тощо. Статут містив 16 глав, 470 статей i Тимчасові правила про порядок провадження у справах про неспроможність із 28 статей.
Звертання до комерційного суду починалося з подання прохання голові суду, який направляв його до відповідного відділення. Якщо прохання задовольняло формальним вимогам закону, то заводилася справа. Процес вважався таким, що почався, з моменту вручення сторонам повісток.
Пізніше було створено цілу систему комерційних судів, i після судової реформи 1864 р. спори розглядалися не лише на підставі Статуту торговельного судочинства, а й відповідно до Статуту цивільного судочинства від 20 листопада 1864 р., який було введено в дію відповідно до загальних судів i містив загальні правила збору й оцінки доказів.
Виконання рішень комерційних судів проводилося за виконавчими листами через судових приставів i перебувало поза юрисдикцією комерційних судів.
Як відзначали сучасники, основною особливістю комерційних судів того часу було прагнення до «якомога швидшого» вирішення справ. Комерційні суди діяли аж до 1917 р. Декретом про суд № 1 радянської влади їх було скасовано.
Потім усі спори, що виникали між казенними організаціями, підприємствами й установами, вирішувалися в адміністративному порядку. 21 вересня 1922 р. було затверджено Положення про порядок вирішення майнових спорів між державними установами i підприємствами, згідно з яким створюються арбітражні комісії в центрі — при Раді Праці та Оборони (Арбітражна комісія при РПО) i на місцях — при обласних економічних нарадах. 21 листопада 1922 р. було прийнято відповідну постанову Ради Народних Комісарів України. Цей день прийнято вважати днем створення арбітражних судів у сучасному розумінні.
З проголошенням незалежності України i розвитком нових економічних відносин виникає необхідність вирішення господарських спорів переважно спеціалізованим інститутом судової влади. Таким інститутом став Арбітражний, а нині — Господарський суд. Закон про його створення Верховна Рада України прийняла 04.06.91 р. Провадження під час розгляду спорів між господарюючими суб’єктами стало здійснюватись за правилами, встановленими Арбітражним процесуальним кодексом України, прийнятим 06.11.91 р.
При цьому держава з давніх років i до сьогодення справляла i справляє плату за захист господарюючих прав суб’єктів. Сучасна назва цієї плати — державне мито.

2. Загальні відомості
Відповідно до законодавства України правосуддя в господарських відносинах здійснюється господарським судом.
Організація i діяльність господарського суду визначаються Конституцією України, Законом України від 07.02.2002 р. № 3018-III «Про судоустрій», Законом УРСР від 04.06.91 р. № 1142-ХІІ «Про господарські суди» (у редакції Закону України від 21.06.2001 р. № 2538-III), Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України, а також міжнародними договорами.
В Україні діють Вищий господарський суд України, господарський суд Автономної Республіки Крим, господарські суди областей, міст Києва та Севастополя, що становлять єдину систему господарських судів.
Господарські суди в системі судів загальної юрисдикції являють собою єдину систему спеціалізованих судів, що складається з:
місцевих господарських судів;
апеляційних господарських судів;
Вищого господарського суду України.
Фінансування господарських судів здійснюється за рахунок Державного бюджету України. Розмір асигнувань на утримання господарських судів затверджується Верховною Радою України за поданням Голови Вищого господарського суду України.
Одним із джерел фінансування державного бюджету є державне мито, що справляється в господарських судах з метою покриття судових витрат.
Державне мито відповідно до Закону України від 18.02.97 р. № 77/97-ВР «Про систему оподаткування» віднесено до загальнодержавних податків i зборів. Порядок справляння державного мита в Україні регулюється Декретом Кабінету Міністрів України від 21.01.93 р. № 7-93 «Про державне мито» зі змінами та доповненнями (далі — Декрет), а також Інструкцією про порядок обчислення i справляння державного мита, затвердженою наказом ГДПІ України від 22.04.93 р. № 15, зареєстрованою у Мін’юсті України 19.05.93 р. за № 50, зі змінами та доповненнями (далі — Інструкція), i Господарським процесуальним кодексом України (далі — Кодекс).
Під державним митом, яке справляється в господарських судах, слід розуміти обов’язковий платіж до державного бюджету, що вноситься платниками в порядку i на умовах, які визначаються вищезазначеним законодавством, i справляється на всій території України з позовних заяв i заяв про оскарження рішень, а також постанов господарського суду. Державне мито є частиною судових витрат. Загальні правила, за якими справляється державне мито, полягають у ряді принципів i положень, наведених нижче.
3. Хто i за якими спорами має право звернутися до господарського суду для захисту своїх прав, а з погляду оподаткування — хто є платником державного мита (суб’єктом оподаткування)
Відповідно до ст. 1 Кодексу право на звертання i захист у господарських судах України своїх порушених або оскаржуваних прав та інтересів, що охороняються законом, мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (в тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи i в установленому порядку отримали статус суб’єкта підприємницької діяльності.
У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарських судів мають право також звертатися державні та інші органи, громадяни, які не є суб’єктами підприємницької діяльності.
Платниками державного мита у разі звернення до господарських судів є юридичні та фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, а також державні та інші органи, громадяни, які не є суб’єктами підприємницької діяльності, які мають право на звернення до таких судів, які подають позовні заяви i у чиїх інтересах розглядатиметься справа. Також сплачують державне мито i відповідачі, які програли справу, у разі якщо під час подання позовної заяви позивач її не сплатив через наявність права на пільгу відповідно до законодавства. Не сплачують державне мито особи, яким чинним законодавством, зокрема Декретом, надано пільгу.
Господарський суд порушує справи у позовних заявах:
підприємств i організацій, що звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та інтересів, які охороняються законом;
державних та інших органів, що звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України;
прокурорів та їхніх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави;
Рахункової палати, що звертається до господарського суду в інтересах держави в межах повноважень, передбачених Конституцією i законами України.
Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, й обгрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Господарський суд порушує справи про банкрутство за письмовою заявою будь-якого із кредиторів боржника.
У загальних рисах господарським судам підпорядковані справи: у спорах, що виникають під час укладання, зміни, розірвання i виконання господарських договорів, а також у спорах про визнання недійсними актів, про банкрутство тощо.

4. Позовна заява. Як пов’язано подання позовної заяви до господарського суду i сплата державного збору
Відповідно до Кодексу позовні заяви i заяви про оскарження рішень, ухвал, постанов господарського суду оплачуються державним митом, крім випадків, установлених законодавством (маються на увазі пільги, відстрочення, розстрочення сплати).
Позовна заява подається до господарського суду у письмовій формі i підписується уповноваженою посадовою особою позивача або його представником, прокурором або його заступником, громадянином — суб’єктом підприємницької діяльності або його представником.
Державне мито відповідно до Інструкції сплачується до подання позовної заяви до Господарського суду.
Позовна заява повинна містити таке.
1. Назву господарського суду, до якого подається заява.
Стосовно територіальної підсудності справ, то ті, що виникають із спорів під час укладання, зміни або розірвання господарських договорів, про визнання договорів недійсними, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов’язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші та ін. Справи, що виникають із спорів під час виконання господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача; справи у спорах за участю декількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів на вибір позивача; справи про банкрутство розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника.
2. Назви сторін; їхні поштові адреси; назви i номери рахунків сторін у банківських установах.
Сторонами в судовому процесі — позивачами та відповідачами можуть бути юридичні та фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, а також державні та інші органи, громадяни, які не є суб’єктами підприємницької діяльності, які мають право на звернення до господарських судів (далі — юридичні та фізичні особи).
Позивачами є підприємства й організації, що подали позов чи в інтересах яких подано позов про захист порушеного або оскаржуваного права чи інтересу, який охороняється законом.
Відповідачами є юридичні та фізичні особи, яким пред’явлено позовну вимогу.
3. Документи, що підтверджують статус суб’єкта підприємницької діяльності.
Статус суб’єкта підприємницької діяльності підтверджується посвідченням про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності — фізичної особи, що видається відповідним виконавчим комітетом держадміністрації за місцем проживання фізичної особи.
4. Зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці, або суми договору (у спорах, що виникають під час укладання, зміни i розірвання господарських договорів).
Для справляння державного мита питання визначення типу i ціни позову має дуже важливе значення. Від типу позову залежить, за фіксованою чи за процентною ставкою стягуватиметься державне мито, а від ціни позову, зрозуміло, залежить сума самого мита. За типами позови поділяються на майнові i немайнові. Позови, що підлягають грошовій оцінці, є майновими, найпоширеніші з них — позови про стягнення боргу, затребування майна. Позови, що не підлягають грошовій оцінці, називаються немайновими, наприклад, це позови про визнання недійсними актів ненормативного характеру, про порушення справи про банкрутство.
5. Зміст позовних вимог; якщо позов спрямовано в сторону кількох відповідачів, — зміст позовних вимог за кожним із них.
6. Викладення обставин, на яких грунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обгрунтований розрахунок стягнутих або оскаржуваних сум; законодавство, на підставі якого подається позов.
У цьому пункті хотілося б звернути особливу увагу працівників державної податкової служби, які займаються перевіркою правильності обчислення державного мита в господарських судах, на те, що позовна заява повинна містити саме обгрунтований розрахунок стягнутих або оскаржуваних сум (ст. 54 Кодексу), оскільки від цього залежить правильність обчислення державного мита.
7. Відомості про вжиті заходи досудового врегулювання спору.
8. Перелік доданих до заяви документів та інших доказів.
У позовній заяві не заборонено зазначати й інші відомості, що можуть знадобитися в ході розгляду, для правильного вирішення спору.
До позовної заяви, крім інших документів, обов’язково додається документ, що підтверджує сплату державного мита в установленому порядку i розмірі. За його відсутності позовна заява повертається.

5. Порядок обчислення i сплати
державного мита
Відповідно до Інструкції державне мито сплачується позивачем до подання позовної заяви.
Як уже згадувалося, позови бувають майнового i немайнового характеру. З майнових позовів державне мито сплачується у процентному відношенні від ціни позову, а з немайнових — за фіксованою ставкою.
5.1. Майнові позови
Підпунктом «а» п. 2 ст. 3 Декрету для майнових позовів визначено такі ставки:
з позовних заяв майнового характеру — один відсоток ціни позову, але не менше трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян i не більше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
На сьогодні неоподатковуваний мінімум доходів громадян становить 17 грн., тому розмір державного мита становить один відсоток ціни позову, але не більше ніж 1700 грн. i не менше ніж 51 грн.
Ціна позову визначається:
1. У позовах про стягнення коштів — стягуваною або оскаржуваною сумою за виконавчим або іншим документом, за яким стягнення провадиться в безперечному (безакцептному) порядку.
Приклад. Підприємство-позивач згідно з договором постачання товару виконало свої зобов’язання як постачальника, що підтверджується відповідними документами, однак друга сторона — відповідач свої зобов’язання з оплати в сумі 350000 грн. не виконала.
Сума за договором становить 350000 грн., ціна позову відповідно 350000 грн., сума державного мита, що сплачується позивачем перед поданням позовної заяви, становить:
350000 х 1% = 3500 (грн.).
Однак згідно з вищезазначеною нормою Декрету (ст. 3) сума державного мита не повинна перевищувати верхньої межі — 1700 грн. Тому сума державного мита за цим позовом становить 1700 грн.
Приклад. Позивач у позовній заяві просить суд стягнути з відповідача 3000 грн. Ціна позову становить 3000 грн. Державне мито:
3000 х 1% = 30 (грн.).
Однак нижня межа — 51 грн., тому сума державного мита за цим позовом — 51 грн.
2. У позовах про затребування майна — вартістю затребуваного майна.
Питання. До господарського суду звернувся позивач з позовною заявою про звернення стягнення боргу на майно боржника. Як визначається розмір державного мита?
Оскільки у разі позитивного рішення питання заявник отримує визначену суму коштів, то згідно з роз’ясненнями Вищого господарського суду України ціна позову визначається відповідно до вимог частини першої п. 1 ст. 55 Кодексу, як у позовах про стягнення коштів, стягуваною сумою. Сума державного мита визначається, як у позовах майнового характеру (пп. «а» п. 2 ст. 3 Декрету).
3. У позовах, що складаються з декількох самостійних вимог, — загальною сумою усіх вимог.
Приклад. Позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача 60000 грн., штраф — 10000 грн., пеню — 3000 грн.
Сума позову становить:
60000 + 10000 + 3000 = 73000 (грн.).
Сума державного мита до сплати позивачем:
73000 х 1% = 730 (грн.).
4. У позовах про стягнення іноземної валюти (в іноземній валюті й у гривнях) — відповідно до офіційного курсу, установленого Національним банком України на день подання позову.
Питання. Як визначається ціна позову в іноземній валюті, який порядок сплати державного мита з таких позовів?
Відповідно до роз’яснень Вищого господарського суду України ціна позову про стягнення іноземної валюти визначається в іноземній валюті i національній валюті України відповідно до офіційного курсу, установленого Національним банком України на день подання позову (п. 4 ст. 55 Кодексу).
При визначенні ціни позову, поданого в іноземній валюті, слід виходити з тієї валюти, в якій провадилися або повинні провадитись розрахунки між сторонами.
У випадку подання позову про стягнення національної валюти України — еквівалента іноземної валюти ціна позову визначається в національній валюті України.
Відповідно до ст. 7 Декрету i п. 1 Інструкції з позовів, що подаються до господарського суду в іноземній валюті, державне мито сплачується в іноземній валюті. Разом з тим установлено, що у випадку, якщо розмір ставок державного мита передбачено у частинах офіційно встановленого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, державне мито сплачується в іноземній валюті з урахуванням курсу грошової одиниці Національного банку України.
Державне мито в іноземній валюті з позовних заяв, апеляційних i касаційних скарг, що надходять з інших держав, зараховується до Державного бюджету України через рахунки Державного казначейства України.
Державне мито у гривнях з позовних заяв, апеляційних i касаційних скарг зараховується до Державного бюджету України через рахунки Державного казначейства України.
У разі задоволення позовних вимог про стягнення іноземної валюти i відшкодування судових витрат в іноземній валюті видається єдиний наказ господарського суду. Накази про стягнення сум в іноземній валюті й у гривнях видаються окремо.
До ціни позову включаються також зазначені в позовній заяві суми неустойки (штрафи, пені), а якщо вони не зазначені, — їх суми визначаються суддею.
Ціну позову зазначає позивач. За неправильного зазначення ціна позову визначається суддею.
5.2. Немайнові позови
Згідно з п. 2 ст. 3 Декрету для немайнових позовів визначено такі ставки: а) з позовних заяв немайнового характеру, в тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів ненормативного характеру; б) із заяв кредиторів про порушення справ про банкрутство, а також із заяв кредиторів, що звертаються з майновими вимогами до боржника після оголошення порушення справи про банкрутство, — п’ять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; в) з позовних заяв у спорах, що виникають під час укладання, зміни або розірвання господарських договорів — п’ять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином, за позовами немайнового характеру передбачено фіксовану ставку в розмірі 85 грн.
Нерідко до суду звертаються з позовами, що містять одночасно вимоги майнового i немайнового характеру. У таких випадках державне мито стягується з позовів як майнового, так i немайнового характеру.
Приклад. Позивач подав позовну заяву з вимогою звільнити орендоване під офіс нежиле приміщення вартістю 800000 грн., стягнути з відповідача орендну плату в сумі 2500 грн. i пеню за прострочення платежу в розмірі 550 грн.
1. Державне мито за немайновою частиною позову (оренда нежилого приміщення) становить 85 грн.
2. Ціна майнової частини визначається:
2500 + 550 = 3050 (грн.).
Сума державного мита:
3050 х 1% = 30,5 (грн.).
З урахуванням нижньої межі — 51 грн.
3. Державне мито загалом за позовом:
85 + 51 = 136 (грн.).
5.3. Апеляційні й касаційні скарги
Апеляційні та касаційні скарги також оплачуються державним митом.
5.3.1. Апеляційні скарги
Сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор — апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, що не набрало чинності.
Апеляційна скарга або подання подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу.
Місцевий господарський суд у п’ятиденний термін пересилає отриману апеляційну скаргу або подання разом зі справою до відповідного апеляційного господарського суду.
Апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься протягом десяти днів з дня ухвалення рішення місцевим господарським судом, а у випадку, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну i резолютивну частини рішення — з дня підписання рішення.
Відновлення пропущеного терміну подання апеляційної скарги можливо протягом трьох місяців з дня ухвалення рішення місцевим господарським судом.
Апеляційна скарга подається в письмовій формі i повинна містити:
1) назву апеляційного господарського суду, до якого подається скарга (подання);
2) назву місцевого господарського суду, що прийняв рішення, номер справи i дату ухвалення рішення;
3) вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу, а також підстави, за якими порушено питання про перегляд рішення, з посиланням на законодавство i матеріали, що є в справі або подано додатково;
4) перелік документів, доданих до скарги.
Апеляційна скарга підписується особою, яка направляє скаргу, або її представником.
До скарги додаються докази сплати державного мита i відправлення копії скарги іншій стороні у справі. У разі неподання доказів сплати державного мита в установленому порядку i розмірах апеляційна скарга підлягає поверненню.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку.
5.3.2. Касаційні скарги
Сторони в справі мають право подати касаційну скаргу, а прокурор — касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало чинності, i постанову апеляційного суду. Касаційну скаргу мають право подати також особи, які не залучалися до участі в справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову щодо їхніх прав i обов’язків.
Касаційною інстанцією є Вищий господарський суд України, що переглядає за касаційними скаргами (поданнями) рішення місцевого господарського суду i постанови апеляційного господарського суду.
Касаційна скарга (подання) подається до Вищого господарського суду України через місцевий або апеляційний господарський суд, що прийняв оскаржуване рішення або постанову.
Місцевий або апеляційний господарський суд, що прийняв оскаржуване рішення або постанову, зобов’язаний переслати скаргу разом зі справою до Вищого господарського суду України у п’ятиденний термін з дня її надходження.
Касаційна скарга може бути подана протягом одного місяця з дня набрання чинності рішенням місцевого господарського суду або постановою апеляційного господарського суду.
Касаційна скарга подається в письмовій формі i повинна містити:
назву касаційної інстанції;
назву місцевого або апеляційного господарського суду, судове рішення якого оскаржується, номер справи i дату ухвалення рішення або постанови;
назву особи, яка направляє скаргу, та іншої сторони в справі;
вимоги особи, яка направила скаргу, із зазначенням суті порушення чи неправильного застосування норм матеріального або процесуального права;
перелік доданих до скарги документів.
Не допускаються посилання в касаційній скарзі на недоведеність обставин справи.
Касаційна скарга підписується особою, яка направила скаргу, або його уповноваженим представником.
До скарги додаються докази сплати державного мита i відправлення копії скарги іншій стороні в справі. Так само, як у місцевому й апеляційному судах, у разі відсутності документів, що підтверджують сплату державного мита у встановленому порядку i розмірі, касаційна скарга повертається.
5.3.3. Порядок сплати державного мита під час подання апеляційних i касаційних скарг
Також, як i в судах першої інстанції, державне мито за апеляційними i касаційними скаргами сплачується до подання скарги.
Розміри його визначаються пп. «г» п. 2 ст. 3 Декрету: з апеляційних i касаційних скарг на рішення i постанови, а також заяви про перегляд їх за нововиявленими обставинами — 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у випадку подання заяви для розгляду спору в первинній інстанції, а із спорів майнового характеру —
50 відсотків ставки, розрахованої виходячи із оскаржуваної суми.
Приклад. Підприємство подало апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду про незгоду з частковим (на 30000 грн.) задоволенням позову про стягнення з відповідача 100000 грн., у якій просить достягнути 70000 грн.
Спір відноситься до спорів майнового характеру. Ціна позову становить 70000 грн. Державне мито, що підлягає сплаті до бюджету, становить:
70000 х 1% : 2 = 350 (грн.).
5.4. Розподіл державного мита як частини судових витрат
Сплата державного мита господарським судом покладається на сторони в такому порядку:
у спорах, що виникають під час укладання, зміни i розірвання договорів, — на сторону, що безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, чи на обох сторін, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;
у спорах, що виникають під час виконання договорів i за іншими підставами, — на сторони пропорційно розмірам задоволених позовних вимог.
Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право накласти на неї державне мито незалежно від результатів дозволу спору.
Державне мито, від сплати якого позивача в установленому порядку звільнено, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідача не звільнено від сплати державного мита.
Приклад. Позивач, звільнений від сплати державного мита, подав до господарського суду позов про стягнення боргу в сумі 80000 грн. Розглянувши справу, суд задовольнив позов у частині стягнення з відповідача лише 50000 грн.
Щоб розрахувати державне мито, що підлягає сплаті до бюджету відповідачем, потрібно визначити його суму від ціни первісного позову:
80000 х 1% = 800 (грн.).
Позов задоволено на 0,625 частини від первісної ціни (50000/80000), тому мито, що підлягає сплаті до бюджету платником, становить 0,625 частини від 800 грн.:
800 х 0,625 = 500 (грн.).
Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито за рахунок другої сторони й у тому випадку, коли другу сторону звільнено від сплати державного мита.
У ряді збільшення розміру позовних вимог недоплачена сума державного мита доплачується або стягується до бюджету відповідно до нової ціни позову.
До заяви про збільшення розміру позовних вимог додається документ, що підтверджує сплату державного мита в установленому порядку i розмірі, за винятком випадків звільнення від сплати, відстрочення або розстрочення цього платежу.
Приклад. У позові пред’явлено вимогу про стягнення з відповідача 70000 грн., сплачено державне мито у розмірі 700 грн. У ході розгляду справи ціна позову позивачем збільшується до 150000 грн.
Сума державного мита до доплати становить:
(150000 — 70000) х 1% = 800 (грн.).
У ході подальшого розгляду ціна позову зменшується до 60000 грн.
Однак відповідно до законодавства у випадку зменшення позовних вимог сплачена сума держмита не повертається.
Питання. До господарського суду звернувся позивач з позовом про стягнення боргу в сумі 50000 грн. При цьому було сплачено державне мито у сумі 500 грн. Після звернення до суду відповідач погасив кредитору борг. Як у цьому випадку повинні розподілитися судові витрати, якщо провадження у справі було припинено внаслідок сплати боргу відповідачем?
Якщо відповідач сплатив борг після звертання кредитора з позовом, витрати, пов’язані зі сплатою державного мита позивачем, покладаються на відповідача відповідно до ст. 49 Кодексу.

6. Пільги щодо сплати державного мита
Надання пільг окремим категоріям юридичних та фізичних осіб за окремими категоріями справ передбачено ст. 4 Декрету.
Нижче наведено витяг з переліку осіб, які звільняються від сплати державного мита, що містить саме тих, хто найчастіше зустрічається у справах, підвідомчих господарським судам (повний перелік пільг щодо державного мита наведено у ст. 4 Декрету):
1) позивачі — за позовами, що випливають з авторського права, а також із права на відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, топографії інтегральних мікросхем, сорти рослин i раціоналізаторські пропозиції;
2) органи місцевого та регіонального самоврядування — за позовами до суду або господарського суду про визнання недійсними актів інших органів місцевого i регіонального самоврядування, місцевих державних адміністрацій, підприємств, об’єднань, організацій i установ, що зачіпають їхні повноваження;
3) органи місцевого та регіонального самоврядування — за позовами до суду або господарського суду про стягнення з підприємств, об’єднань, організацій, установ i громадян збитків, заподіяних інтересам населення, місцевому господарству, навколишньому середовищу їх рішеннями, діями або бездіяльністю, а також у результаті невиконання рішень органів місцевого та регіонального самоврядування;
4) органи місцевого та регіонального самоврядування — за позовами до суду або господарського суду про припинення права власності на земельну ділянку;
5) місцеві державні адміністрації — за позовами до господарського суду про визнання недійсними актів органів місцевого i регіонального самоврядування, що суперечать чинному законодавству;
6) фінансові органи та державні податкові інспекції — позивачі та відповідачі — за позовами до суду i господарського суду;
7) органи державного контролю за цінами — позивачі та відповідачі — за позовами до суду i господарського суду;
8) позивачі — Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Міністерство лісового господарства України та їхні органи на місцях, підприємства Укрзалізниці, що здійснюють захист лісонасаджень, органи рибоохорони —
у справах про стягнення коштів на відшкодування шкоди, заподіяної державі забрудненням навколишнього середовища, порушенням лісового законодавства i нераціональним використанням природних ресурсів i рибних запасів;
9) всеукраїнські та міжнародні об’єднання громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які мають місцеві центри в більшості областей України, Український Союз ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), громадські організації інвалідів, їх підприємства й установи, республіканське добровільне громадське об’єднання «Організація солдатських матерів України» — за позовами, з якими вони звертаються до суду i господарського суду, а також за здійснення всіх нотаріальних дій;
10) Національний банк України та його установи, за винятком госпрозрахункових;
11) Генеральна прокуратура України та її органи — за позовами, з якими вони звертаються до суду або господарського суду в інтересах громадян i держави;
12) Українська державна страхова комерційна організація та її установи — за позовами, з якими вони звертаються до суду i господарського суду, в усіх справах, пов’язаних з операціями обов’язкового страхування;
13) Пенсійний фонд України, його підприємства, установи й організації; Фонд України соціального захисту інвалідів i його відділень;
14) державні органи приватизації — за позовами, з якими вони звертаються до суду i господарського суду, в усіх справах, пов’язаних із захистом майнових інтересів держави, а також за проведення аукціонів, за операції з цінними паперами;
15) Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення — позивачі та відповідачі — за позовами до суду i господарського суду;
16) громадяни — за позовами про відшкодування збитків, заподіяних неповерненням у терміни, передбачені договорами або установчими документами, грошових i майнових внесків, залучених до акціонерних товариств, банків, кредитних установ, довірчих товариств, та інші юридичні особи, що залучають кошти i майно громадян;
17) державні замовники та виконавці державного замовлення — за позовами, з якими вони звертаються до суду у справах про відшкодування збитків, заподіяних під час укладання контрактів, внесення змін до державних контрактів, а також невиконання або неналежного виконання зобов’язань за державним контрактом на поставку продукції для державних потреб;
18) Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю — за позовами, з якими він звертається до господарського суду у справах про скасування державної реєстрації страхувальника як суб’єкта підприємницької діяльності у випадках, передбачених ст. 8 Закону України від 07.02.91 р. № 698-XII «Про підприємництво»;
19) Державний комітет України по матеріальних резервах i підприємства, установи й організації системи матеріального резерву — за позовами, з якими вони звертаються до суду, господарського суду у справах про виконання договірних зобов’язань суб’єктами господарської діяльності, що випливають із Закону України «Про державний матеріальний резерв»;
20) Державна архітектурно-будівельна інспекція України, інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Автономній Республіці Крим, областях, районах, містах Києві та Севастополі, містах обласного значення за позовами до господарського суду про стягнення штрафу за порушення у сфері містобудування;
21) відділи державної виконавчої служби — за позовами, з якими вони звертаються до суду i господарського суду, в усіх справах, пов’язаних із захистом майнових інтересів фізичних i юридичних осіб, держави, а також за проведення аукціонів;
22) Рахункова палата — за позовами, з якими вона звертається до Вищого господарського суду України.
Питання. Чи мають право i на який термін державні органи встановлювати додаткові пільги щодо сплати держмита?
Державне мито, що сплачується позивачами перед поданням позовних заяв до господарських судів, а також за їх рішенням, відповідно до Декрету зараховується до Державного бюджету України. Згідно з цим документом Міністерство фінансів України має право встановлювати додаткові пільги щодо сплати державного мита до Державного бюджету України окремим платникам. Терміни, на які встановлюється пільга, Декретом не обумовлюються.
Питання. Громадянин — приватний підприємець, який є потерпілим від наслідків Чорнобильської катастрофи II категорії, звернувся з позовною заявою до господарського суду про стягнення боргу. Чи повинен він сплачувати державне мито?
Стаття 4 Декрету надає громадянам пільги щодо сплати державного мита залежно від їх особистого статусу чорнобильців, а не підприємців. Тому громадяни-підприємці, які беруть участь в арбітражному процесі, повинні сплачувати державне мито на загальних підставах.

7. Повернення державного мита
Відповідно до Кодексу державне мито підлягає поверненню у випадках i в порядку, установлених законодавством.
У рішенні, ухвалі, постанові або довідці господарського суду зазначаються обставини, що є підставою для повного або часткового повернення державного мита.
Відповідно до Декрету сплачене мито підлягає поверненню частково або повністю у разі внесення його в більшому розмірі, ніж це передбачено чинним законодавством. Ця норма не поширюється у разі зміни позовних вимог в сторону зменшення. У разі зміни позовних вимог в сторону збільшення відсутня частина доплачується, у разі зменшення позовних вимог сплачена сума мита не повертається.
Крім того, держмито підлягає поверненню у випадках: повернення заяви (скарги) або відмови в її прийнятті, припинення провадження у справі або залишення позову без розгляду, якщо справа не підлягає розгляду в господарському суді, а також недотримання позивачем установленого для даної категорії справ порядку досудового врегулювання спору, в інших випадках, передбачених законодавством України.
Повернення державного мита провадиться за умови, якщо заяву подано до відповідної установи, що справляє державне мито, протягом року з дня зарахування його до бюджету.
Питання. Чи підлягає поверненню кредитору сплачене ним державне мито у разі, якщо його заяву про порушення справи про банкрутство залишено без розгляду на тих підставах, що продаж акцій відкритого акціонерного товариства не закінчено?
Вичерпний перелік підстав i порядок повернення державного мита визначаються ст. 8 i четвертим розділом Інструкції. У цьому переліку однією з підстав для повернення державного мита є залишення позову без розгляду, а отже й заяви про порушення справи про банкрутство. Саме з цього під час рішення зазначеного питання рекомендує виходити своїм підвідомчим судам Вищий Господарський суд України.

8. Відповідальність за правильність справляння державного мита
Відповідно до Декрету за правильність справляння державного мита, а також за повноту i своєчасність зарахування до бюджету, відповідальність, передбачену законодавством, несуть платники державного мита.

9. Виконання рішень господарського мита
Під час рішення господарського спору за суттю (задоволення позову, відмова в позові повністю або частково) господарський суд приймає рішення.
Рішення викладається в письмовій формі i підписується усіма суддями, які приймали участь у засіданні. У разі розгляду справи трьома суддями суддя, який не згоден з рішенням, зобов’язаний викласти в письмовій формі свою окрему думку, що додається до справи.
Резолютивна частина рішення містить за кожною із заявлених вимог висновок про задоволення позову або про відмову, повністю або частково. Крім того, у резолютивній частині рішення зазначаються розміри сум, що підлягають стягненню або поверненню, включаючи держмито.
Виконання рішення господарського суду здійснюється на підставі виданого ним наказу, що є виконавчим документом. Наказ передається органу стягнення після набрання чинності судовим рішенням.

Олександр БЕЗУГЛОВ,
головний державний податковий інспектор Головного управління оподаткування фізичних осіб ДПА України

По материалам журнала "ВІСНИК ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ" № 30 СЕРПЕНЬ 2002 року;