РЕЦЕНЗУВАННЯ ЗВІТІВ ПРО ОЦІНКУ МАЙНА

Декілька місяців тому набрав законної сили довгоочікуваний Закон України "Про оиінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", прийнятий Верховною Радою України 12 липня 2001 р. № 2658-111 (надалі — Закон). На жаль, а для кого й на радість, за своїм змістом він не став чимось революційним чи сенсаційним. Переважно Закон лише легалізував ті відносини і практику, які фактично склалися у процесі десятирічного функціонування відповідного інституту ринкової економіки.

Разом з тим, окремі його положення містять і нововведення, що були відсутні у практиці, яка склалася до цього часу. Однак в умовах відсутності розроблених Кабінетом Міністрів чи Фондом державного майна України нормативно-правових актів вони поки що породжують більше запитань, ніж дають відповідей.

Одним із таких положень, зокрема, є норма, що стосується рецензування звітів (актів) про оцінку майна.

Мета рецензування

Згідно з абз. 4 ч. 2 ст. 4 Закону рецензування звіту (акта) про оцінку майна є однією з форм оціночної діяльності, яка полягає в їх критичному розгляді та наданні висновків щодо їх повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки, в порядку, визначеному цим Законом та нормативне-правовими актами.

Таким чином, завданнями рецензування є:

Кінцевою метою процедури рецензування має бути не лише сприяння розв'язанню конфліктних ситуацій у взаємовідносинах оцінювачів та їх клієнтів, але й підвищення професійного рівня суб'єктів оціночної діяльності та якості їх звітів.

Ініціатори рецензування

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону ініціаторами проведення рецензування можуть бути:

З більшістю перерахованих осіб начебто все більш-менш зрозуміло, однак остання категорія можливих ініціаторів викликає справедливе запитання: таким суб'єктом оціночної діяльності може бути лише "автор" звіту, що рецензується, чи ним може бути будь-який суб'єкт, зацікавлений у перевірці звіту іншого оцінювача, і, зрозуміло, у першу чергу свого конкурента? Якщо підходити до вирішення цього питання з позицій буквального тлумачення цієї правової норми, тоді правильною буде позитивна відповідь саме на друге запитання. Така правова норма дає можливість суб'єктам оціночної діяльності пильно стежити одне за одним і при виявленні чогось, схожого на помилку чи навіть просто некоректне використання того чи іншого методу оцінки, звертатися з вимогою проведення рецензування до будь-якого Уповноваженого на такі дії оцінювача.

З одного боку, така норма вже найближчим часом може спричинити непоодинокі випадки "корпоративних" розбірок між конкурентами-оцінювача-ми, а з іншого, — вона матиме і позитивні наслідки, адже аби не дати "фори" своїм конкурентам, оцінювачі будуть змушені більш відповідально ставитися до виконання своїх професійних обов'язків, сумлінніше дотримуватися вимог національних стандартів з оцінки майна, що приведе до підвищення якості звітів (актів) про оцінку.

Рецензенти

Можливість здійснювати рецензування звітів про оцінку Законом надана самим оцінювачам, але не всім, а .найбільш кваліфікованим і досвідченим, а саме: тим, які мають не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна. Такий підхід є загальновизнаним. У Російській Федерації, наприклад, вимоги до оцінювачів ще вищі. Так, п. 5.2 Тимчасового положення про рецензування звітів про оцінку майна в рамках Національної палати оцінки й експертизи власності, затвердженого рішенням Правління зазначеної палати 10 квітня 1997 р., висуває до оцінювачів-рецензентів вимогу наявності не лише вищої освіти, спеціальної професійної освіти в галузі еко-номіко-правової експертизи та досвіду роботи в цій сфері не менше 1,5 року, але й самостійного виконання чи участі у виконанні не менш ніж 30 звітів про оцінку.

За українським законодавством (ч. 2 ст. 13 Закону) рецензування звітів можуть виконувати також ті оцінювачі, які мають не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки

майна та працюють у Фонді державного майна України, а також в інших органах державної влади чи органах місцевого самоврядування, що отримали повноваження на здійснення оціночної діяльності в процесі виконання функцій з управління та розпорядження державним або комунальним майном.

Крім того, у межах повноважень з громадського регулювання оціночної діяльності рецензування звітів, складених оцінювачами — членами саморе-гулівних організацій оцінювачів, можуть здійснювати експертні ради, що спеціально створені такими організаціями з метою контролю за якістю оцінки, яка проводиться її членами.

Підстави для проведення рецензування

Як встановлено ч. 1 ст. 13 Закону, підставою для проведення рецензу-вання є письмовий запит до вищепе-рерахованих уповноважених на рецензування осіб. Зміст і форма такого запиту законодавче не визначені, як не конкретизовані вони на цей час ще у жодному нормативне-правовому акті державних органів чи саморегулів-них організацій.

Ретельний аналіз змісту Закону в цілому дає підстави стверджувати про неможливість проведення рецензування на основі лише одного письмового запиту ініціатора. Спробуємо продемонструвати це.

Так, ч. 4 ст. 13 Закону, зокрема, обумовлює — якщо запитом встановлюється вимога надання висновку про вартість майна, рецензування здійснюється шляхом проведення оцінки майна. А згідно з ч. 1 ст. 10 підставою для проведення такої оцінки є договір між суб'єктом оціночної діяльності та замовником оцінки.

З іншого боку, ч. 7 ст. 13 Закону перебачає платність рецензування. Однак визначити точний розмір плати, прийнятний як для оцінювача-ре-цензента, так і для ініціатора рецензування, в односторонньому документі, яким по суті є письмовий запит, неможливо. А тому уявляється, що, крім письмового запиту, найбільш доцільним способом фіксування прав і обов'язків учасників у межах правовідносин, що виникають у процесі рецензування, має бути договір, в якому слід передбачити: завдання рецензування, строки виконання робіт, розмір і порядок їх оплати, права і обов'язки сторін тощо.

Однак і повної уніфікації підходів до визначення підстав виникнення правовідносин з приводу рецензування звітів у цьому випадку бути не повинно. Наприклад, договір як підстава для рецензування є неприйнятним, якщо ініціатором рецензування виступає суд. Маючи специфічний статус незалежного органу правосуддя, суд не може вступати у цивільно-правові відносини з оцінювачами, укладаючи з ними договори на проведення оцінки майна, необхідної для правильного вирішення справ, що знаходяться в його провадженні. Тут підставою рецензування має бути ухвала суду про призначення судової експертизи (ч. 1 ст. 10 Закону). Аналогічну позицію у цьому питання займає і Вищий господарський суд України, який у своєму Інформаційному листі від 16.11.2001 р. № 01-8/1227 "Про деякі питання призначення і проведення судової експертизи у зв'язку з прийняттям Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" звертає увагу, що господарський суд не зв'язаний вимогами Закону, зокрема, щодо укладення договору 'на проведення такої оцінки.

Тетяна КАРНАУХ (Український фонд підтримки підприємництва)

(Далі буде)

По материалам газеты "ЮРИДИЧНИЙ ВІСНИК УКРАЇНИ" № 31 серпень 2002 р.