Головуючого судді суддів Корсака В.А. Данилової М.В., Данилової Т.Б. розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2015 у справі № 910/244429/14 Господарського суду міста Києва за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до 1. Феодосіївської Квартирно - експлуатаційної частини району, 2. Міністерства оборони України про стягнення 91 695, 46 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники :

- позивачаОСОБА_5 - відповідача-1 не з'явився - відповідача-2 Задачіна Н.П.

В листопаді 2014 року Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Феодосійської Квартино-експлуатаційної частини району та Міністерства Оборони України, в якій просила суд стягнути з Міністерства Оборони України на свою користь 58 784, 00 грн. суму основного боргу, 14 045, 35 грн. пені, 1 971, 28 грн. 3 % річних, 16 894, 83 грн. інфляційних втрат (з урахування заяви про уточнення та збільшення розміру позовних вимог, яка прийнята судом, а.с.74).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.02.2015 (суддя Підченко Ю.О.) позов задоволено частково. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 основний борг у розмірі 58 784 грн. 00 коп., пеню у розмірі 14 045 грн. 35 коп., 3 % річних у розмірі 1 971 грн. 28 коп., інфляційне збільшення суми боргу у розмірі 16 894 грн. 83 коп. та судовий збір у розмірі 1 833 грн. 90 коп. Прийнято відмову позивача від позову в частині стягнення 7 % річних у розмірі 2 886, 05 грн., провадження у справі в цій частині припинено на підставі пункту 4 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України. Стягнуто з позивача в доход Державного бюджету України судовий збір у розмірі 6 грн. 90 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2015 (головуючий Пашкіна С.А., судді: Баранець О.М., Сітайло Л.Г.) у даній справі вказане рішення суду змінено та викладено його резолютивну частину в наступній редакції: "1. Припинити провадження у справі в частині позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Феодосіївської Квартирно-експлуатаційної частини району.

2. В задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Міністерства Оборони України - відмовити.

3. В іншій частині рішення залишити без змін."

4. Стягнути зі ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, ідентифікаційний код 00034022) витрати зі сплати судового збору у розмірі 913, 50 грн.

5. Повернути Міністерству оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, ідентифікаційний код 00034022) з державного бюджету України надлишково сплачений судовий збір у розмірі 21 (двадцять одну) грн. 79 коп."

Не погоджуючись постановою апеляційної інстанції, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати у повному обсязі, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.

Феодосіївська Квартирно - експлуатаційна частина району, Міністерство оборони України не скористалися правом, наданим статтею 111-2 Господарського процесуального кодексу України, не надіслали свої відзиви на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Феодосіївська Квартирно - експлуатаційна частина району не реалізувала процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення була повідомлена належним чином.

Розпорядженням секретаря судової палати від 22.06.2015 склад колегії суддів змінено та сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий - Корсак В.А., судді - Данилова М.В., Данилова Т.Б. для розгляду даної справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між 30.09.2013 та 03.10.2013. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (продавцем) та Феодосійською Квартино-експлуатаційною частиною району (покупцем) було укладено Договори №№ 75, 76, за умовами яких продавець здійснює постачання товару згідно специфікації, яка є невід'ємною частиною договору, на суму вказану в договорі та протягом строку дії договору. Покупець приймає вищевказану послугу та виконує своєчасну оплату на розрахунковий рахунок або в касу продавця.

На підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов вказаних договорів поставки продавцем було поставлено покупцеві товар на загальну суму 58 784, 00 грн., що підтверджується підписаними та засвідченими печатками сторін видатковими накладними № 75 від 30.09.2013 на суму 40 283, 00 грн. та № 20 від 03.10.2013 на суму 18 501, 00 грн., копії яких наявні у матеріалах справи (а.с. 24, 27).

Як вбачається з матеріалів справи, спір виник у зв'язку з тим, що покупець не розрахувався за отриманий товар, що стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення боргу, інфляційних втрат, трьох відсотків річних, пені та 7 % річних.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Феодосійська квартирно-експлуатаційна частина, як покупець за договорами поставки, не виконала свої договірні зобов'язання в частині своєчасної оплати поставленого їй товару, внаслідок чого у неї утворився борг в розмірі 58 784, 00 грн. Доказів оплати поставленого товару на вказану суму до матеріалів справи не надано.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з Міністерства оборони України на користь позивача сум основного боргу, інфляційних втрат, трьох відсотків річних та пені. В той же час, в задоволенні позовних вимог до Феодосійської квартирно-експлуатаційної частини судом відмовлено з огляду на відсутність вимог до останнього. Суд припинив провадження у справі в частині стягнення 7 % річних на підставі пункту 4 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позивачем подана відмова від позову в цій частині вимог.

03.02.2015 до винесення судом першої інстанції судового рішення, позивачем до суду було подано заяву про відмову від позовних вимог до Феодосійської квартирно-експлуатаційної частини (а.с.64-65). Суд першої інстанції вказану заяву не розглянув і не навів мотивів таких своїх дій.

Натомість апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції його змінив, прийняв вказану заяву позивача про відмову від позовних вимог до Феодосійської квартирно-експлуатаційної частини та припинив провадження в цій частині на підставі пункту 4 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

В той же час, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог до Міністерства оборони України. Підставою для прийняття такого рішення став висновок суду про те, що належним відповідачем за заявленим позовом та зобов'язаною особою за грошовими зобов'язаннями є саме Феодосійська квартирно-експлуатаційна частина, а не Міністерство оборони України, оскільки до матеріалів справи не надано доказів припинення її як юридичної особи, а також доказів відсутності на її рахунках коштів.

Колегія вважає, що висновки суду апеляційної інстанції зроблені без належного дотримання вимог діючого законодавства з наступних підстав.

Припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи. Перелік підстав припинення провадження у справі (стаття 80 Господарського процесуального кодексу України) є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

У випадках відмови позивача від позову (пункт 4 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України) господарському суду слід керуватись частиною шостою статті 22 Господарського процесуального кодексу України, тобто перевіряти, чи не суперечить ця відмова законодавству та чи не порушує вона інтереси інших осіб.

Якщо у справі заявлено кілька позовних вимог і позивач відмовився від деяких з них, провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України припиняється у частині тих вимог, від яких було заявлено відмову (за умови, що судом не буде застосовано припис частини шостої статті 22 Господарського процесуального кодексу України щодо неприйняття відмови від позовних вимог), а розгляд решти позовних вимог здійснюється в загальному порядку.

Припиняючи провадження у справі в частині позовних вимог до належного відповідача - Феодосійської квартирно-експлуатаційної частини, у зв'язку з відмовою позивача від позову в цій частині, суд апеляційної інстанції не навів жодних висновків щодо незастосування частини шостої статті 22 Господарського процесуального кодексу України щодо неприйняття відмови від позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції не надав оцінки тій обставині, що позивач під час розгляду даної справи наполягав на вирішенні спору по суті.

За приписами статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України звертаючись з позовами до господарських судів, підприємства, установи, організації реалізують надане їм право захищати в судовому порядку свої порушені або оспорюванні права та охоронювані законом інтереси у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Встановивши факт порушення прав та інтересів позивача, суд апеляційної інстанції обмежився висновком про те, що позов заявлено позивачем до Міністерства оборони України, як до неналежного позивача і, в той же час, припинив провадження до належного відповідача - Феодосійської квартирно-експлуатаційної частини, у зв'язку з відмовою від позову позивачем в цій частині.

постанова суду апеляційної інстанції не містить висновків стосовно того, чи не порушені права позивача прийняттям такої відмови від позовних вимог.

Як вже зазначалось, звертаючись з позовами до господарських судів, підприємства, установи, організації реалізують надане їм право захищати в судовому порядку свої порушені або оспорюванні права та охоронювані законом інтереси у спосіб, передбачений статтями 16 Цивільного кодексу України та 20 Господарського кодексу України (436-15) .

Позивач під час розгляду даної справи наполягав на вирішенні спору по суті та стягнення боргу, 3 % річних, інфляційних втрат та пені за договорами поставки, однак суд апеляційної інстанції, приймаючи відмову позивача від позовних вимог до належного відповідача - Феодосійської квартирно-експлуатаційної частини, цій обставині не надав ніякої правової оцінки.

За таких обставин, у колегії суддів відсутні підстави визнати постанову суду апеляційної інстанції такою, що відповідає вимогам законодавства.

Слід також звернути увагу на процесуальні порушення, допущені судом апеляційної інстанції при оформленні судового рішення.

Відповідно до пунктів 1, 2, 5, 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 (v0006600-12) (із змінами і доповненнями) рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення має бути викладено чітко, зрозуміло, грамотно (тобто не містити граматичних і стилістичних помилок, виправлень). Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Господарські суди повинні дотримуватись передбаченої статтями 84, 86 Господарського процесуального кодексу України структури та послідовності викладення рішення (вступна, описова, мотивувальна та резолютивна частини).

У разі якщо повний текст судового рішення було складено в день проголошення вступної та резолютивної частини цього рішення, в тексті повного рішення також зазначається відповідна дата, а оформлені окремим процесуальним документом вступна та резолютивна частини рішення приєднуються до матеріалів справи.

постанова суду апеляційної інстанції наведеним вимогам не відповідає, а її зміст є суперечливим.

З мотивувальної частини оскаржуваної постанови вбачається, що суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а ухвала місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін (а.с.131).

В той же час, з резолютивної частини проголошеної в судовому засіданні 07.03.2015 постанови апеляційної інстанції (а.с.124-125) вбачається, що суд, навпаки, апеляційну скаргу апелянта задовольнив, змінив рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2015 у даній справі та виклав його резолютивну частину в своїй редакції.

Колегією суддів також виявлено невідповідність резолютивної частини повного тексту оскаржуваної постанови (а.с.131-132) тексту проголошеної в судовому засіданні резолютивної частини постанови (а.с.124-125).

Відповідно до пункту 3 статті 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд.