головуючого: суддів: Черкащенка М.М. Нєсвєтової Н.М. Вовка І.В. розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Гомеопатичні технології" на рішення та постанову господарського суду міста Києва від 10.02.2015 Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2015 у справі № 910/25941/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Гомеопатичні технології" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперіал-Буд" про стягнення грошових коштів за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Коваль О.С. - за довіреністю.

У листопаді 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Гомеопатичні технології" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперіал-Буд" про стягнення заборгованості за договором підряду № 28/10/13-56 від 28 жовтня 2013 року в сумі 89070,69 грн., з яких передоплати - 80 000,00 грн., процентів за користування чужими коштами - 3315,07 грн., 3% річних - 795,62 грн. та індексу інфляції - 4960,00 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.02.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2015 у справі № 910/25941/14 у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 10.02.2015 скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 28.10.2013 між позивачем та відповідачем укладено договір підряду № 28/10/13-56, відповідно до пункту 1.1. якого Підрядник в порядку та на умовах договору, з використанням власних інструментів, обладнання та матеріалів, зобов'язується на свій ризик виконати та передати Замовнику комплекс робіт згідно Технічного завдання (Додаток № 2), Договірної ціни (Додаток № 1) та відповідно до Календарного графіку (Додаток № 3) до дійсного договору, що включає в себе роботи по влаштуванню бетонного покриття та благоустрою території /по тексту - роботи/, а Замовник зобов'язується прийняти і оплатити виконані Підрядником роботи.

Положеннями розділу 5 Договору передбачено, що сума Договору на момент його укладення складає: 601 921 грн. 80 коп. Ціна Договору визначена на підставі Додатку № 1 до Договору - "Договірна ціна". Замовник проводить платежі Підряднику у наступному порядку: аванс у розмірі 70% від суми Договору, що складає: 421 345 грн. 26 коп., перераховується Замовником протягом 15 (п'ятнадцяти) банківських днів з моменту укладання Договору; розрахунок за виконані роботи, з пропорційним врахуванням суми сплаченого авансу, сплачується Замовником щомісячно протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту підписання відповідних Актів № КБ-2В та Довідок № КБ-3.

Пунктом 6.2. Договору встановлено, що Замовник приймає виконані належним чином Підрядником роботи/їх окремий вид/етап по факту їх завершення шляхом підписання Актів № КБ-2В та Довідок № КБ-3, які є підставою для розрахунків.

Судами встановлено, що на виконання умов договору замовник перерахував на користь виконавця 561 229,82 грн., як передплати за роботи по влаштуванню бетонного покриття та благоустрою території, що підтверджується платіжними дорученнями №№: 1037, 1063, 1066, 1324 та 1528.

В січні 2014 року виконавець передав, а замовник прийняв виконані підрядником роботи на суму 481 229,82 грн., що підтверджується складеними між сторонами: актом № 1 приймання виконаних будівельних робіт та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт від 24.01.2014.

В подальшому, замовник направляв на адресу підрядника повідомлення № 71 від 04.07.2014 "Про відмову від договору та повернення авансу" та повідомлення № 86 від 06.08.2014 "Про повернення авансу", в яких зауважив про обставини відмови від договору з посиланням на ч. 4 ст. 849 ЦК України, та відповідно в зв'язку з розірванням договору вимагав повернення 80000,00 грн., різниці між сумою перерахованих коштів та вартістю виконаних робіт.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що на виконання умов Договору підряду № 28/10/13-56 від 28.10.2013 ним перераховано на користь відповідача 561 229,82 грн., як оплати за роботи, однак останнім було виконано робіт лише на суму 481 229,82 грн., а тому, з огляду на відмову позивача від договору в порядку ч. 4 ст. 849 ЦК України просить суд стягнути з відповідача 80 000,00 грн. та нараховані за їх неповернення санкції, які в порядку статей 625, 1212, 1214 Цивільного кодексу України мають бути сплачені на користь останнього.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що замовник звернувся до виконавця з повідомленням про відмову від договору підряду після настання обставин закінчення робіт за цим договором, а відтак, у даному випадку, відмова замовника від договору за частиною 4 статті 849 Цивільного кодексу України не мала по суті своїм правовим наслідком розірвання договору підряду, а тому і відсутні правові підстави для стягнення з відповідача 80 000,00 грн. передплати за роботи по влаштуванню бетонного покриття та благоустрою території.

Крім того, суди зазначили, що відповідач набув кошти у розмірі 80 000,00 грн. на підставі договору підряду, що виключає застосування статті 1212 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, вважає його правомірним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України (435-15) , що перебуває в складі підрозділу ІІ "Недоговірні зобов'язання".

Статтею 1212 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач як на підставу для повернення передоплати у розмірі 80 000,00 грн. встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України (435-15) застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України (435-15) застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі підстави відпали.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про те, що кошти, які були перераховані позивачем на користь відповідача були сплачені як оплата за виконання останнім підрядних робіт по договору, а отже такі кошти набуто за наявності правової підстави, а тому їх не може бути витребувано у відповідача відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

Доводи позивача в частині не використання відповідачем перерахованих в якості передоплати за договором підряду коштів в сумі 80000,00 грн., колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають матеріалам справи, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що наданими відповідачем документами, підтверджується використання вказаної суми передоплати.

Так, на виконання договору № 28/10/13-56 від 28.10.2013 між відповідачем та ТОВ "МДНБУД" укладено договір субпідряду з № 13/11/13-57 від 13.11.2013.

В подальшому, 28.03.2014, після перерахування позивачем передоплати у розмірі 80 000,00 грн., між відповідачем та ТОВ "МДНБУД" було укладено додаткову угоду № 1 до Договору підряду № 13/11/13-57 від 13.11.2013, за умовами якої сторони погодили вартість додаткових робіт за договором, а саме, 80 000,00 грн. та роботи за вказаною угодою були виконані у квітні 2014 року, що підтверджується актом приймання виконаних робіт форми КБ-2в, підписаним відповідачем та ТОВ "МДНБУД".

Надалі, відповідачем було здійснено оплату ТОВ "МДНБУД" за виконані роботи, що підтверджується платіжними дорученнями № 1626 від 14.04.2014, № 1632 від 15.04.2014, № 1698 від 30.04.2014, № 1731 від 08.05.2014, № 1838 від 23.05.2014.

Крім того, суди попередніх інстанцій правомірно вказали на те, що оскільки на момент надіслання позивачем відповідачу листа-відмови від договору (04.07.2014), роботи за ним вже були виконані, а отже це виключає можливість застосування до спірних правовідносин частини 4 статті 849 Цивільного кодексу України та повернення позивачу передоплати.

Отже, беручи до уваги відсутність підстав для стягнення з відповідача 80 000,00 грн. передоплати за договором підряду, колегія суддів погоджується з висновками судів про відсутність підстав для стягнення з відповідача процентів за користування чужими коштами, 3 % річних та інфляційних.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовані норми матеріального права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятих у справі рішень.

Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2015 року та рішення господарського суду міста Києва від 10.02.2015 року, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Гомеопатичні технології" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2015 року та рішення господарського суду міста Києва від 10.02.2015 року у справі № 910/25941/14 залишити без змін.