Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий, судді Львов Б.Ю. (доповідач) і Палій В.В.,

розглянувши касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Одеська кіностудія"(далі - ПАТ "Одеська кіностудія"), м. Одеса,

на рішення господарського суду міста Києва від 15.01.2015

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2015

зі справи № 910/21729/14

за позовом ПАТ "Одеська кіностудія"

до Міністерства культури України, м. Київ,

товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Будущеє" (далі - ТОВ "Фірма Будущеє"), м. Одеса,

Державного агентства з питань кіно, м. Київ,

про визнання недійсною додаткової угоди від 27.07.2007 № 2 до договору від 10.05.2003 № 15/05/03 та стягнення 24 360 грн.,

за участю представників сторін:

ПАТ "Одеська кіностудія" - Клітної А.В.,

Міністерства культури України - Петасюк Л.В.,

ТОВ "Фірма Будущеє" - Сенкевич Н.І.,

Державного агентства з питань кіно - не з'явився,

ПАТ "Одеська кіностудія" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) до Міністерства культури України, ТОВ "Фірма Будущеє" про визнання недійсною додаткової угоди від 27.07.2007 № 2 до договору від 10.05.2003 № 15/05/03 та стягнення компенсації у сумі 24 360 грн. (далі - Додаткова угода № 2).

Позовні вимоги мотивовано тим, що зазначена угода є недійсною, оскільки її зміст суперечить чинному законодавству, зокрема, статті 475 Цивільного кодексу УРСР та статті 31 Закону України "Про авторське право та суміжні права" від 23.12.1993 № 3792-XII (далі - відповідно ЦК УРСР (1540-06) , Закон № 3792-XII (3792-12) ).

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.01.2015 (суддя Зеленіна Н.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2015 (колегія суддів у складі: суддя Верховець А.А. - головуючий, судді Шипко В.В., Остапенко О.М.), у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ "Одеська кіностудія" просить Вищий господарський суд України рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що ПАТ "Одеська кіностудія" є єдиним правонаступником Одеської кіностудії художніх фільмів, у тому числі майнових авторських прав на створені нею фільми, але ці права без згоди ПАТ "Одеська кіностудія" передано, зокрема, за Додатковою угодою № 2.

Міністерство культури України подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило про безпідставність її доводів та просило оскаржувані судові рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Інші відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Сторони відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши представника ПАТ "Одеська кіностудія", Міністерства культури України та ТОВ "Фірма Будущеє", Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги.

У прийнятті судових рішень зі справи місцевий та апеляційний господарські суди виходили з таких фактичних обставин:

- 10.05.2003 Міністерство культури та мистецтв України, державне підприємство "Одеська кіностудія художніх фільмів", правонаступником якого є позивач, і ТОВ "Фірма Будущеє" уклали договір № 15/05/2003 (далі - Договір), за яким передали ТОВ "Фірма Будущеє" строком на п'ять років виключні майнові права на використання фільмів, зазначених у додатках №№ 1, 2 до цього Договору;

- 27.02.2006 Міністерство культури і туризму України, державне підприємство "Одеська кіностудія художніх фільмів" та ТОВ "Фірма Будущеє" підписали додаткову угоду № 1 до Договору (далі - Додаткова угода № 1), у якій умови Договору виклали в новій редакції в частинах обсягів переданих майнових авторських прав, встановлення строку дії Договору (до 31.12.2014), а також стосовно пункту 1.3 Договору [за змістом пункту 1.3 Договору (в редакції Додаткової угоди № 1) доходи, отримані від реалізації фільмів, розподіляються між Міністерством культури і туризму України та ТОВ "Фірма Будущеє"];

- 27.07.2007 Державна служба кінематографії Міністерства культури і туризму України та ТОВ "Фірма Будущеє" уклали Додаткову угоду № 2 (визнання недійсною якої й вимагає позивач), за умовами якої ТОВ "Фірма Будущеє" передано всі майнові авторські права на фільми згідно з додатками та продовжено строк дії Договору до 31.12.2020.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У частинах першій - третій та п'ятій статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У прийнятті оскаржуваних судових рішень господарські суди виходили з того, що вимоги законодавства, згідно з якими саме власник майнових авторських має право надавати дозвіл на користування цими правами, Додатковою угодою № 2 не порушуються, оскільки майнові авторські права на фільми, яких стосується Додаткова угода № 2, на час її підписання належали лише Державній службі кінематографії Міністерства культури і туризму України.

Водночас у оскаржуваних судових актах зазначено, що наказом Міністерства культури і туризму України від 14.03.2006 № 116 у зв'язку з передачею цілісного майнового комплексу державного підприємства "Одеська кіностудія художніх фільмів" до статного фонду закритого акціонерного товариства "Одеська кіностудія" (далі - ЗАТ "Одеська кіностудія") назване державне підприємство припиняється шляхом його приєднання до ЗАТ "Одеська кіностудія".

Відповідно до статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.

Відповідно до частини другої статті 191 ЦК України до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Указом Президента України від 10.09.1994 N 511/94 "Про заходи щодо відзначення 100-річчя від дня народження Олександра Довженка" (511/94) установлено, що всі фільми та фільмові матеріали кіностудій України, створені за рахунок бюджетних коштів, є загальнодержавною власністю України - національною культурною спадщиною і можуть використовуватися лише за погодженням з Міністерством культури України.

Даний Указ визначає умови розпорядження відповідними майновими авторськими правами, але не визначає їх володільця (титульного власника відповідних прав).

Частинами першою і третьою статті 483 ЦК УРСР (у редакції, чинній до прийняття 04.02.1994 Закону № 3792-XII (3792-12) ) передбачалося, що авторське право на кінофільм або телевізійний фільм належить підприємству, яке здійснило його зйомку; авторові ж сценарія, композиторові, режисеру-постановникові, головному операторові, художнику-постановникові і авторам інших творів, які увійшли складовою частиною в кінофільм або в телевізійний фільм, належить авторське право кожному на свій твір.

Для з'ясування питання про виникнення авторського права на аудіовізуальні твори (кінофільми), відчужені за дослідженими у справі договорами, слід керуватися законодавством, що було чинне на момент виникнення авторських прав. Попередніми судовими інстанціями це питання не з'ясовувалося.

З урахуванням наведеного висновки попередніх судових інстанцій про те, що до ЗАТ "Одеська кіностудія" не перейшли, зокрема, майнові авторські права на фільми, створені державним підприємством "Одеська кіностудія художніх фільмів", не узгоджуються з наведеними нормами права та дослідженими обставинами справи.

Таким чином, господарські суди дійшли передчасного висновку про те, що, зокрема, зміст Додаткової угоди № 2 не суперечить ЦК України (435-15) та іншим актам цивільного законодавства, а сторони при її укладенні мали необхідний обсяг цивільної дієздатності .

При цьому слід зазначити, що суд не з'ясував у позивача, з яких саме конкретних підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України, він просить визнати недійсною Додаткову угоду № 2.

Отже, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 111-10 ГПК України є підставою для скасування судових рішень зі справи.

Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.

На підставі викладеного та керуючись статтями 111-7, 111-9 - 111-12 ГПК України, Вищий господарський суд України

1. Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Одеська кіностудія" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 15.01.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2015 зі справи № 910/21729/14 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.