Рогач Л.І. - головуючого, Алєєвої І.В., Глос О.І. за участю представників: позивача Місаілова Л.Р., дов. від 05.01.2015 відповідача Керносенко А.О., дов. від 18.03.2015 розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Арксі Побут" Публічного акціонерного товариства "Арксі" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.04.2015 у справі № 911/327/15 Господарського суду Київської області за позовом Комунального підприємства "Боярка-Водоканал" до Дочірнього підприємства "Арксі Побут" Публічного акціонерного товариства "Арксі" про стягнення 262044,05 грн.

31.01.2015 Комунальне підприємство "Боярка-Водоканал" звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Дочірнього підприємства "Арксі Побут" Публічного акціонерного товариства "Арксі" (відповідно до зміненого найменування, про що вказано постановою апеляційного суду) 262044,05 грн. (в тому числі 186736,76 грн. основного боргу, 40485,95 грн. пені, 27946,85 грн. збитків від інфляції, 6873,49 грн. річних) заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення відповідно до умов договору та приписів статей 526, 549, 625 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України. Також 26.02.2015 позивач надав суду клопотання про залучення до матеріалів справи розрахунку пені по договору на суму 19946,18 грн. за період з 17.07.2014 по 15.01.2015.

Відповідач відхилив позов, зазначивши про порушення позивачем затвердженого цілодобового режиму водопостачання, неналежною якістю водопостачання, незаконність нарахування пені, інфляційних збитків та річних на вартість послуг, що надаються населенню.

Рішенням Господарського суду Київської області від 05.03.2015 (суддя Лилак Т.Д.) позов задоволено; стягнуто з відповідача на користь позивача 186736,76 грн. основного боргу, 19946,18 грн. пені, 27946,85 грн. збитків від інфляції, 6873,49 грн. річних, а також 4830 грн. судового збору; повернуто позивачу з Державного бюджету України 410,28 грн. зайво сплаченого судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.04.2015 (судді: Алданова С.О. головуючий, Коршун Н.М., Дикунська С.Я.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з огляду на його законність та обґрунтованість.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Дочірнє підприємство "Арксі Побут" Публічного акціонерного товариства "Арксі" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до місцевого господарського суду. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: всупереч статей 509, 526, 629 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, статті 43 Господарського процесуального кодексу України не встановлено момент виконання зобов'язань, не надано оцінку доводам відповідача та не з'ясовано обставини виконання позивачем обов'язку виписувати рахунки до оплати за надані послуги, не враховано відсутність в матеріалах справи цих рахунків, не розмежовано заборгованість за іншим договором між цими ж сторонами та не з'ясовано дійсний обсяг боргу, не враховано положення статей 256, 257 Цивільного кодексу України про позовну давність.

Позивач відзив на касаційну скаргу не надав, у судовому засіданні заперечив її доводи, вказавши на законність та обґрунтованість судових рішень.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Дочірнього підприємства "Арксі Побут" Публічного акціонерного товариства "Арксі" не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі фактичних встановлених обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 03.01.2012 Комунальним підприємством Боярка-Водоканал (водоканал) та Дочірнім підприємством Арксі-Побут (абонент) укладено договір № 88 про надання послуг з водопостачання та водовідведення, за умовами якого водоканал зобов'язується надавати абоненту послуги з водопостачання та водовідведення, а абонент зобов'язується приймати ці послуги та своєчасно здійснювати оплату за надані послуги на умовах цього договору. Згідно з пунктом 2.1 договору водоканал надає абоненту послуги з водопостачання і водовідведення у гуртожиток (м. Боярка, вул. Білогородська, 134).

Пунктом 9.1. договору визначено, що цей договір набирає чинності з дня укладання і поширює свою дію на господарські правовідносини, що існують між сторонами з 01.01.2012 і діє по 31.12.2012. Договір вважається щороку продовженим, якщо за місяць до закінчення його строку однією із сторін не буде письмово заявлено про розірвання договору (пункт 9.2 договору).

Пунктом 4.2 договору передбачено, що до 5 числа звітного місяця, водоканал виписує абоненту рахунок на оплату, де оформляється фактична вартість наданих послуг за звітний місяць. Цим рахунком підтверджується надання абоненту послуг. Кінцевий розрахунок проводиться до 10 числа наступного за звітним місяця. У разі несвоєчасної оплати або неповної оплати послуг, абонент сплачує водоканалу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ та 3% річних з урахуванням індексу інфляції від суми боргу, за кожен день прострочки (пункт 4.4 договору).

За даними актів зняття показників лічильника, копії яких наявні в матеріалах справи, суди встановили, що на виконання умов договору позивачем за період з січня 2012 по січень 2015 були надані відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення на суму 186736,76 грн., натомість, відповідач свої зобов'язання за договором № 88 на надання послуг з водопостачання і водовідведення від 03.01.2012 щодо оплати належним чином не виконав, надані послуги в повному розмірі не сплачував.

Сторонами підписані акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2012 по 31.10.2012 на суму 70458,44 грн., акт за період з 01.01.2013 по 26.07.2013 на суму 54950,64 грн., акт за 9 місяців 2013 року на суму 51981,60 грн., акт за період з 01.10.2013 по 30.04.2014 на суму 123000,00 грн.

Суди також перевірили розрахунок вимог позивача про стягнення з відповідача 19946,18 грн. пені, 27946,95 грн. інфляційних втрат та 6873,49 грн. 3% річних та визнали його є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Відтак, задовольняючи позов, господарські суди виходили з встановленої ними відповідності розміру заявленої до стягнення заборгованості фактичним обставинам справи, відсутності належного контррозрахунку вказаної заборгованості зі сторони відповідача, обґрунтованості та доведеності позовних вимог.

Судова колегія зазначає, що за змістом статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести належним та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частинами 2, 7 статті 193 Господарського кодексу України (436-15) , кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором; з наведеного вбачається, що підставою для отримання оплати виконавцем є саме надана замовнику послуга. Законом України "Про питну воду та питне водопостачання" (2918-14) визначено правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання (сукупності технічних засобів, включаючи мережі, споруди устаткування); за статтею 19 Закону Україну "Про питну воду та питне водопостачання" послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору; договір про надання послуг з питного постачання набирає чинності після досягнення домовленості з усіх його істотних умов та підписання сторонами.

Дослідивши надані сторонами докази, господарські суди достовірно встановили, що між сторонами даного спору склалися правовідносини, опосередковані укладеним ним договором, умови якого передбачали порядок визначення обсягу наданих позивачем та спожитих відповідачем послуг, строки оплати спожитих послуг; підтверджені документально обсяги спожитих послуг відповідач у встановлений термін не оплатив, що свідчить про порушення ним зобов'язання за укладеним договором.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у Господарському кодексі України (436-15) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання; відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України також передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Висновки господарських судів щодо розміру належних до стягнення з відповідача сум пені, інфляційних втрат, річних, нарахованих на суму простроченої заборгованості, ґрунтуються на встановлених ним обставинах справи щодо розміру заборгованості та строків здійснення платежів за договором..

Розглянувши доводи касаційної скарги відповідача, судова колегія відхиляє їх, як такі, що не спростовують висновків господарських судів та не ґрунтуються на матеріалах справи. Суд касаційної інстанції відзначає, що відповідач не навів положень договору, що пов'язували б настання кінцевого строку оплати за спожиті послуги з датою оформлення позивачем рахунку, визначали обов'язок надсилати рахунок; також відповідач не навів і будь-яких обставин, що унеможливлювали б визначення належної до сплати суми без оформлення позивачем такого рахунку (враховуючи, що обсяг спожитої послуги вказувався в документах, що складалися самим відповідачем, за даними розрахункових приладів обліку); відповідач не навів будь-якого контррозрахунку належної до сплати суми, не надав доказів здійснення ним заяви про застосування позовної давності до прийняття рішення.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду та рішенні місцевого суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний та місцевий господарські суди, розглядаючи справу, відповідно до вимог статей 34, 43, 84, 101 Господарського процесуального кодексу України розглянули всебічно, повно та обєктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, розглянули доводи та докази сторін, відобразивши їх у судових рішеннях, належно встановили зміст спірних правовідносин та вірно застосували норми матеріального та процесуального права, що підлягали застосуванню; їх висновки за наслідками розгляду позову та апеляційної скарги є законними та обґрунтованими.