Вищий господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Євсікова О.О., суддів Кролевець О.А., Попікової О.В., розглянувши касаційну скаргу Рівненського державного гуманітарного університету на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 31.03.2015 р. (головуючий суддя Філіпова Т.Л., судді Дужич С.П., Василишин А.Р.) та на рішення Господарського суду Рівненської області від 18.12.2014 р. (суддя Марач В.В.) у справі № 918/1436/14 Господарського суду Рівненської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Рівненського державного гуманітарного університету, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України, про стягнення боргу в сумі 22.084,37 грн., за участю представників: позивача Пронюк В.Я., відповідача не з'явились, третьої особи не з'явились,

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 18.12.2014 р. у справі № 918/1436/14, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 31.03.2015 р., позов задоволено частково: стягнуто з Рівненського державного гуманітарного університету на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 18.346,91 грн. основного боргу, 1.583,82 грн. пені, 1.879,40 грн. інфляційних втрат, 252,69 грн. 3 % річних. Відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 21,55 грн. інфляційних витрат.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ст. 18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", ст.ст. 4, 32, 36 ГПК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідач не міг вчасно сплатити кошти за договором, оскільки позивачем не було відкрито рахунку зі спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за спожитий природний газ від усіх категорій споживачів.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники відповідача та третьої особи не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності вказаних представників.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 12.05.2014 р. між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (продавець) та Рівненським державним гуманітарним університетом (покупець) укладено договір № 2786/14ТЕ-28 купівлі-продажу природного газу.

Умовами Договору передбачено, що продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2014 році природний газ ввезений на митну територію України Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а Покупець зобов'язався прийняти і оплатити природний газ на умовах цього договору (п. 1.1).

Відповідно до п. 1.2 Договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для вироблення теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності).

Відповідно до умов п. 3.4 договору не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газорозподільного (газотранспортного) підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газорозподільному (газотранспортному) підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Пунктом 4.1 договору встановлено, що кількість газу, яка подається Покупцеві, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу Покупця.

Згідно п. 5.1 договору ціна (граничний рівень ціни) на природний газ для теплопостачальних підприємств та послуги з його транспортування установлюються Національною комісією регулювання електроенергетики України (НКРЕ).

За умовами п. 5.2 договору ціна за 1000 куб. м природного газу становить 2.448,00 грн., з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування ПДВ до сплати за 1000 куб. м природного газу - 2.783,96 грн., крім того ПДВ - 20% - 556,79 грн., всього з ПДВ 3.340,75 грн.

Пунктом 6.1 договору визначено, що оплата за природний газ проводиться Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до п. 7.2 договору у разі невиконання Покупцем умов пункту 6.1 цього договору Продавець має право не здійснювати поставку газу Покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів за умови їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання Покупцем пункту 6.1 умов цього Договору він зобов'язується сплатити Продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює свою дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.01.2014 р., і діє в частині реалізації газу до 31.12.2014 р., а в частинні проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 11 Договору).

Судами встановлено, що позивач протягом січня - квітня 2014 року поставив відповідачу природний газ на загальну суму 18.346,91 грн. Даний факт підтверджується підписаними сторонами актами прийому-передачі природного газу від 31.05.2014 р. Однак відповідач взятий на себе обов'язок з оплати вартості природного газу, поставленого у спірний період, не виконав, заборгувавши таким чином позивачу 18.346,91 грн.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи наведені положення законодавства, а також факт встановлення судами заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 18.346,91 грн., колегія суддів погоджується в висновком судів про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Разом з тим судами також задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в сумі 1.583,82 грн., 3 % річних в сумі 252,69 грн., інфляційних втрат в сумі 1.900,85 грн. та відмовлено у стягненні 21,55 грн. інфляційних за період 01.02.2014 р. - 31.07.2014 р.

Колегія суддів вважає висновки судів в цій частині передчасними та такими, що зроблені за неповного з'ясування обставини, які мають значення для справи, а також за невірного застосування норм матеріального та процесуального права, з огляду на наступне.

В п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) зазначено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Судами встановлено, що постачання газу між сторонами здійснювалось ще протягом січня - квітня 2014 р., тобто до укладення договору.

Договір між сторонами було укладено 12.05.2014 р. Таким чином лише з 12.05.2014 р. сторонами було погоджено, що у разі невиконання Покупцем пункту 6.1 умов цього Договору він зобов'язується сплатити Продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Колегія суддів враховує положення ч. 3 ст. 631 ЦК України та ч. 7 ст. 180 ГК, відповідно до яких сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення; строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Водночас колегія суддів відзначає, що згідно з ч. 4 ст. 179 ГК при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, якісні характеристики якого визначено стандартами, в обсязі та порядку, передбачених договором, а споживач зобов'язується сплачувати вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Обов'язкові умови договору між гарантованим постачальником та споживачем природного газу за регульованим тарифом встановлюються в типовому договорі про постачання природного газу.

Типовий договір на постачання природного газу за регульованим тарифом був затверджений постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 22.09.2011 р. № 1580 (z1155-11) , яка була чинною станом на час укладення спірного договору.

Згідно з п. п. 4.7 та 6.3 Типового договору оплата вартості послуг з постачання газу за Договором здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Постачальника. Споживач не несе відповідальності перед Постачальником за порушення умов Договору, якщо доведе, що порушення виникли з вини Постачальника або внаслідок дії обставин непереборної сили.

Однак судами попередніх інстанцій не було враховано наведених положень законодавства та не перевірено, чи містяться такі положення в укладеному між сторонами договорі, в той час як їх застосування є обов'язковим згідно із зазначеними вимогами закону.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що позовні вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом, обґрунтовується певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом в сукупності.

У своїх запереченнях на позов відповідач стверджував, що він не міг вчасно сплатити кошти за спожитий газ, оскільки позивачем не було відкрито рахунку зі спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за спожитий природний газ від усіх категорій споживачів. При цьому відповідач неодноразово звертався до позивача з вимогою про відкриття вказаного рахунку.

Судами не взято до уваги, що відповідно ч.ч. 2 та 3 ст. 18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" для проведення розрахунків за спожитий природний газ гарантовані постачальники, їх структурні підрозділи, а також підприємства, що здійснюють продаж природного газу гарантованим постачальникам з метою реалізації природного газу для потреб усіх категорій споживачів, відкривають в установах уповноважених банків поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за спожитий природний газ від усіх категорій споживачів.

Забороняється зарахування коштів за природний газ, спожитий усіма категоріями споживачів, на інші рахунки.

З урахуванням наведеного судам слід було дослідити наявність фактичних та правових підстав для стягнення з відповідача пені, 3 % річних, інфляційних втрат за періоди, коли несплата коштів була зумовлена відсутністю відкритого рахунка із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за спожитий природний газ від усіх категорій споживачів.

Однак суди не встановили, коли саме позивачем було відкрито відповідний рахунок, обмежившись виключно тим, що такий рахунок було відкрито станом на час розгляду спору місцевим судом.

У свою чергу відповідач у запереченнях, поданих ще до суду першої інстанції, посилався на вказані обставини та відповідні докази, надані ним до матеріалів справи.

Однак невстановлення судами того, коли позивачем було відкрито відповідний рахунок із спеціальним режимом, унеможливлює визначення періодів для розрахунку пені, 3 % річних та інфляційних втрат, заявлених до стягнення.

У п. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) також зазначено, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Як вбачається з оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій не надали оцінки наведеним доводам відповідача на заперечення позову, які були заявлені ще в суді першої інстанції, а отже дійшли передчасних висновків щодо стягнення додаткових нарахувань на суму основного боргу у визначених сумах.

Як встановлено ст. 111-5 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Невстановлення судами попередніх інстанцій відповідних фактичних обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору у справі, входять до предмету доказування, а отже підлягають обов'язковому дослідженню, і ненадання їм належної правової оцінки в сукупності є недотриманням вимог ст. 43 ГПК України, що виключає можливість висновку суду касаційної інстанції про правильність застосування судами норм матеріального права при вирішенні спору в частині стягнення з відповідача пені, 3 % річних, інфляційних втрат.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними фактичні обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі в частині стягнення з відповідача пені, 3 % річних, інфляційних втрат підлягають скасуванню з передачею справи у цій частині на новий розгляд до господарського суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням вищевикладених вказівок цієї постанови.

Керуючись ст. ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, суд

Касаційну скаргу Рівненського державного гуманітарного університету задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Рівненської області від 18.12.2014 р. та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 31.03.2015 р. у справі № 918/1436/14 в частині задоволення позовних вимог про стягнення 1.583,82 грн. пені, 1.879,40 грн. інфляційних втрат, 252,69 грн. 3 % річних, а також в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 21,55 грн. інфляційних витрат скасувати з передачею справи в цій частині позовних вимог на новий розгляд до Господарського суду Рівненської області.

В частині задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 18.346,91 грн. рішення Господарського суду Рівненської області від 18.12.2014 р. та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 31.03.2015 р. у справі № 918/1436/14 залишити без змін.