Вищий господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Євсікова О.О., суддів Кролевець О.А., Попікової О.В., розглянувши касаційну скаргу Дочірнього підприємства "А.Е.Т. Джоін Ап!" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2015 р. (головуючий суддя Самсін Р.І., судді Скрипка І.М., Гончаров С.А.) та на рішення Господарського суду міста Києва 29.12.2014 р. (суддя Яковенко А.В.) у справі № 910/25202/14 Господарського суду міста Києва за позовом Дочірнього підприємства "А.Е.Т. Джоін Ап!" до Публічного акціонерного товариства "БМ Банк" про визнання зобов'язання припиненим, за участю представників: позивача Гогітідзе Г.Н., відповідача Іванова О.В.,

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.12.2014 р. у справі № 910/25202/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2015 р., позивачу відмовлено у задоволенні позову про встановлення зобов'язання за додатковим договором № 3 від 25.02.2014 р. до кредитного договору № 18/8/190214 від 19.02.2014 р. припиненим станом на 26.02.2014 р.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права.

Скаржник зазначає, що факт набуття права вимоги на депозитний вклад та факт настання права стягнення на предмет застави відбувся 26.02.2014 р. та вважає, що суди попередніх інстанцій неправомірно пов'язують списання коштів з депозиту із задоволенням вимог кредитора (відповідача). За твердженням заявника, визначаючи дату звернення на заставу, суди повинні були виходити з вимог Закону України "Про заставу" (2654-12) та положень укладеного між сторонами договору застави майнових прав. Скаржник вважає, що обставини, якими сторони обумовили набуття права на заставлений депозит та звернення стягнення на депозит настали 26.02.2014 р. Саме на цю дату відповідач задовольнив би свої вимоги за рахунок депозиту повністю (враховуючи курс долара станом на 26.02.2014 р., сума депозитного вкладу, яким був забезпечений кредит, відповідала сумі кредиту та нарахованим відсоткам).

На думку скаржника, суди дійшли помилкового висновку, визначивши, що задоволення вимог відповідача обумовлено договірним списанням, а не переходом до останнього права вимоги на депозитний вклад.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Дочірнім підприємством "А.Е.Т. Джоін Ап!" як позичальником та Публічним акціонерним товариством "БМ Банк" 19.02.2014 р. укладено Генеральний кредитний договір № 18/8/190214, пунктом 1.2 якого погоджено, що банк, за наявності тимчасово вільних грошових коштів, на підставі додаткових договорів до даного кредитного договору, надає позичальнику кредити в межах максимального ліміту кредитування, встановленого даним кредитним договором, та в порядку і на умовах, визначених у додаткових договорах, укладених у рамках цього кредитного договору, які є його невід'ємними частинами.

Умовами п. 4.3.6 Кредитного договору передбачено, що відповідно до вимог ст. 1071 Цивільного кодексу України та Інструкції НБУ "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", затвердженої Постановою правління № 22 від 21.01.2014 р. (z0377-04) , позичальник доручає банку здійснення договірного списання коштів, необхідних для повернення кредиту, сплати процентів за користування ним, комісійних винагород, інших платежів позичальника, які підлягають до сплати та/або не сплачені позичальником у терміни відповідно до умов даного Кредитного договору, з будь-якого рахунку, що належить позичальнику та який відкрито в банку, в тому числі з рахунків в інших валютах, ніж валюта даного Кредитного договору. Конвертація грошових коштів, що списуються з метою погашення заборгованості за кредитом, здійснюється за комерційним курсом банку з урахуванням всіх витрат, необхідних для проведення такої конвертації.

Як визначено сторонами в п. 4.3.7 договору, для виконання зобов'язань зі сплати процентів, заборгованості за кредитом та інших платежів за Кредитним договором та додатковими договорами, які підлягають до сплати та/або не сплачені позичальником у терміни відповідно до умов додаткових договорів, позичальник доручає банку, без отримання заяви про купівлю/обмін (конвертацію) іноземної валюти або банківських металів, здійснювати операції з купівлі/обміну (конвертації) іноземної валюти або банківських металів за рахунок коштів, що знаходяться на рахунках, відкритих позичальником у банку, на Міжбанківському валютному ринку України, на Міжнародному валютному ринку або за рахунок власної валютної позиції за курсом/крос-курсом, встановленим банком у день здійснення операції. Придбану/обміняну (конвертовану) іноземну валюти або банківські метали банк зараховує на поточний рахунок позичальника з наступним договірним списанням у погашення зобов'язань позичальника за даним Кредитним договором. При цьому банк має право здійснити договірне списання комісії за проведені операції згідно з тарифами банку з будь-якого рахунку в гривнях, що належить позичальнику та який відкрито в банку.

На виконання вказаного Кредитного договору сторонами був укладений Додатковий договір № 3 від 25.02.2014 р., відповідно до умов якого позивач отримав кредит у сумі 740.711,00 доларів США строком повернення не пізніше 26.02.2014 р. зі сплатою процентів за користування кредитними коштами в розмірі 9% річних.

Також, з метою забезпечення належного виконання зобов'язання за Кредитним договором, 25.02.2014 р. між позивачем та відповідачем укладено Договір застави майнових прав № 18/8/2500214-1, відповідно до умов якого позивач передав в заставу відповідачеві майнові права (право вимоги повернення вкладу) на загальну суму 7.410.820,00 грн.

Зі змісту розділу "визначення та тлумачення термінів" цього договору термін "зобов'язання позичальника" має значення зобов'язання заставодавця, що випливають з Додаткового договору № 3, зокрема, повернути заставодержателю кредит у сумі 740.711,00 дол. США у строк до 26.02.2014 р. та на умовах, зазначених у додатковому договорі № 3 від 25.02.2014 р. При цьому поняття "строк виконання зобов'язання" встановлене Додатковим договором № 3: це строк, до закінчення якого заставодавець зобов'язаний в порядку, визначеному Додатковим договором № 3, здійснити ті чи інші виплати на користь заставодержателя, зокрема, але не виключно, повернути суму кредиту або ту чи іншу його частину, нараховані проценти за користування кредитом, а також сплатити на користь заставодержателя всі інші передбачені Додатковим договором № 3 договором платежі.

Вказаним договором застави майнових прав також погоджено, що:

- у випадку, якщо при настанні строку виконання зобов'язання, воно (зобов'язання) або будь-яка його частина не будуть виконані заставодавцем, а також в інших випадках, передбачених цим договором та/або чинним законодавством, заставодержатель реалізує своє право застави шляхом звернення стягнення на предмет застави в порядку, визначеному цим договором та чинним законодавством України (п. 3.2);

- звернення стягнення на предмет застави відповідно до ст. 23 Закону України "Про заставу" здійснюється шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права, та переведення на заставодержателя всіх прав за депозитним договором (п. 6.2);

- у випадках, коли вирученої суми недостатньо для повного погашення розміру зобов'язання та витрат, зазначених у п. 4.1 договору, банк має право одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення зобов'язання та витрат, з іншого майна позивача (п. 6.3).

Враховуючи встановлений порядок звернення стягнення на предмет застави та умови п. 6.2 договору застави майнових прав № 18/8/2500214-1 від 25.02.2014 р., вказаною датою сторонами укладено договір про уступку права вимоги № 18/8/250214-2.

Згідно з умовами вказаного договору позивач уступив, а відповідач прийняв право вимоги щодо повернення вкладу в сумі 7.410.820,00 грн. за укладеним між сторонами договором № Д1/18/303625 банківського вкладу (депозиту) від 12.02.2014 р..

Договором про уступку права вимоги № 18/8/250214-2 від 25.02.2014 р. передбачено набуття банком права вимоги повернення вкладу за депозитним договором, яке, за умовами п. 3.3 договору, переходить до цесіонарія (відповідача у справі) в наступних випадках:

- у випадку порушення цедентом зобов'язань за додатковим договором № 3 від 25.02.2014 р. до генерального кредитного договору № 18/8/190214 від 19.02.2014 р., укладеним між сторонами (п. 3.3.1);

- з моменту виникнення у цесіонарія права звернення стягнення на заставлені майнові права за договором № 18/8/250214-1 застави майнових прав від 25.02.2014 р., укладеним між сторонами (п. 3.3.2).

Згідно з п. 4.1 договору про уступку права вимоги у випадку настання будь-якої з подій, передбачених п. 3.3.1, 3.3.2 цього договору, цедент (позивач у справі) втрачає в повному обсязі право вимагати від АТ "БМ Банк" повернення вкладу.

Судами встановлено, що факт невиконання позивачем зобов'язання за додатковим договором № 3 в частині повернення кредитних коштів в розмірі 740.711,00 доларів США та нарахованих відсотків в розмірі 370,36 долара США у визначений п. 2 Додаткового договору № 3 від 19.02.2014 р. строк (не пізніше 26.02.2014 р.) не заперечується сторонами, не спростований матеріалами справи.

Предметом позову у даній справі є вимоги позивача про встановлення зобов'язання за додатковим договором № 3 від 25.02.2014 р. до кредитного договору № 18/8/190214 від 19.02.2014 р. припиненим станом на 26.02.2014 р., з огляду на що позивач вважає неправомірним вчинення банком наступного дня - 27.02.2014 р. дій щодо реалізації уступленого права вимоги, що випливає із заставленого права та переведення на АТ "БМ БАНК" всіх прав на грошові кошти в розмірі 7.410.820,00 грн. за депозитним договором (банківського вкладу).

Як вважає позивач, на дату повернення кредиту, а саме на 26.02.2014 р., сторони домовились, що позивач здійснює списання належних йому коштів з призначенням погашення кредиту в сумі 7.410.820,00 з депозитного рахунку позивача. Однак здійснення договірного списання відповідачем відбулось 27.02.2015 р., тобто пізніше на 1 день. Позивач вважає, що станом на 26.02.2015 р. зобов'язання за кредитним договором було припинено, а відповідач станом на 27.02.2014 р. втратив право вимагати оплати за кредитним договором, у зв'язку із передачею позивачем в розпорядження відповідача права відносно депозитного вкладу, який відповідав сумі отриманого кредиту. Отже, позивач вважає, що події, які припиняють зобов'язання, настали - зазначене зобов'язання припинено станом на 26.02.2014р. шляхом реалізації депозитного вкладу на користь відповідача в сумі, що достатня для погашення кредиту та інших платежів.

За твердженнями відповідача, з метою погашення заборгованості в валюті Кредитного договору, на підставі п. 4.3.7 Кредитного договору банком здійснено операцію на Міжбанківському валютному ринку України (МВРУ) з купівлі іноземної валюти за рахунок коштів, які виступали предметом застави та на які було звернуто стягнення, оскільки суми реалізованого заставного майна було недостатньо для погашення заборгованості позивача у повному обсязі, а також здійснено операцію з купівлі іноземної валюти на МВРУ за рахунок коштів, що були списані з поточного рахунку, відкритого позивачем у відповідача, в порядку договірного списання. В результаті здійснення банком 27.02.2014 р. операції на Міжбанківському валютному ринку України з купівлі іноземної валюти було куплено та направлено на погашення заборгованості за Кредитним договором суму в розмірі 741.081,36 долара США: (7.410.820,00 грн. : 11,32) + (978.220,97 грн. : 11,32) = 741.081,36 долара США.

Тобто, мало місце погашення кредитної заборгованості в іноземній валюті за рахунок депозитного вкладу у гривні та додаткове списання грошових коштів з рахунку позивача в сумі 978. 220, 97 грн. з урахуванням встановленого курсу валюти кредитного договору станом на 27.02.2014 р.

Такі списання грошових коштів стали підставою для звернення позивача до суду, зокрема, і з позовними заявами, що розглядались:

- в межах справи № 910/16652/14 (за вимогами про визнання недійсними генерального кредитного договору № 18/8/190214 від 19.02.2014 р., договору застави майнових прав № 18/8/2500214-1, договору про уступку права вимоги № 18/8/250214-2),

- в межах справи № 910/20310/14 (за вимогами позивача про відшкодування збитків в сумі 978. 220,97 грн.);

- а також і за позовом, розглянутим у даній справі.

Судами встановлено, що у визначений п. 2 додаткового договору № 3 від 25.02.2014 р. до кредитного договору № 18/8/190214 від 19.02.2014 р. строк, а саме - не пізніше 26.02.2014 р., позивач самостійно свої зобов'язання щодо повернення кредиту не виконав, а отже право (а не обов'язок) звернути стягнення на предмет застави та право вимоги за депозитним договором виникло для банку наступного дня - 27.02.2014 р.

При цьому суди дійшли вірного висновку, що використання в додатковому договорі № 3 формулювання "не пізніше" передбачає включення також і цього терміну до строку виконання грошового зобов'язання.

Крім того, у зв'язку з порушенням позивачем умов кредитного договору у відповідача виникло право звернути стягнення на предмет застави та право вимоги за депозитним договором. Враховуючи положення ч. 2 ст. 1071 ЦК України, ст. 26 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", п. 6.5 постанови НБУ № 22 "Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" (z0377-04) , п. 4.3.6 Кредитного договору, відповідач мав право, а не був зобов'язаний, здійснювати договірне списання коштів з рахунків позивача.

При цьому суди встановили, що право на договірне списання коштів передбачено в кредитному договорі - в розділі прав банку, де зазначено, що таке списання можливе за наявності заборгованості позивача за кредитом, та дійшли вірного висновку про те, що умовами договору сторони визначили не обов'язок банку здійснювати за позивача договірне списання коштів до виникнення заборгованості, а право здійснити таке списання у разі неналежного виконання позичальником своїх обов'язків.

З урахуванням викладеного, суди дійшли вірного висновку про помилковість доводів скаржника щодо наявності обов'язку банку щодо договірного списання коштів, а також і на дату 26.02.2014 р., що не грунтуються на умовах укладених між сторонами договорів, не узгоджуються з вимогами ст. 251, 252, 255 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 590 ЦК України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст. 27 Закону України "Про заставу" при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права.

Як вірно відзначено судами, факт укладення 25.02.2014 р. договору про уступку права вимоги № 18/8/250214-2 не свідчить про наявність підстав вважати припиненим зобов'язання щодо погашення кредитної заборгованості за Додатковим договором № 3 від 25.02.2014 р. до Кредитного договору на дату повернення кредиту, визначену договором, оскільки звернення стягнення на предмет застави та вчинення дій з боку кредитора у відношенні боржника щодо реалізації права на заставне майно здійснюється з урахуванням вимог законодавства та умов договорів у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, що мало місце на дату 27.02.2014 р.

Позивач як на підставу припинення зобов'язання за кредитним договором у позовній заяві посилався на положення ст. 600 ЦК України, якими визначено, що зобов'язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами.

Передання відступного є одним із способів припинення зобов'язання за згодою сторін, коли сторонами врегульовується питання виконання зобов'язання іншим шляхом (переданням грошей, іншого майна)

Судами встановлено, що наявності зазначених обставин, а саме укладення відповідної угоди сторін про припинення зобов'язання позивача по поверненню кредитних коштів, із визначенням порядку та строків передачі відступного не було доведено під час розгляду справи.

При цьому предметом договорів застави майнових прав № 18/8/2500214-1 та про уступку права вимоги № 18/8/250214-2 від 25.02.2014 р. не були питання припинення зобов'язання боржника, укладення таких договорів не свідчить про досягнення згоди сторін щодо припинення зобов'язання з погашення кредитної заборгованості ДП "А.Е.Т. Джоін Ап!" за додатковим договором № 3 від 25.02.2014 р. до кредитного договору № 18/8/190214 від 19.02.2014 р. шляхом передачі відступного.

Правове регулювання відносин, що виникли у зв'язку з укладенням цих договорів, визначено нормами ст. 546, 548, 572-593 ЦК України (435-15) , Закону України "Про заставу" (2654-12) щодо застави як способу забезпечення виконання зобов'язання (а не припинення зобов'язання), та положеннями ст. 512 ЦК України щодо заміни кредитора у зобов'язанні (набуття банком вимоги у іншому зобов'язанні, а не зобов'язанні за кредитним договором).

За змістом розділу "визначеня та тлумаченнями термінів", наведених у договорі застави майнових прав № 18/8/2500214-1 від 25.02.2014 р., та відповідно до положень його п. 3.2 банком реалізується право застави шляхом звернення стягнення на предмет застави при настанні строку, встановленого Додатковим договором № 3 від 25.02.2015 р. до Генерального кредитного договору, у який саме позивач (а не банк) мав здійснити виплати за кредитним договором.

Враховуючи вищевикладене, за відсутності факту порушення прав позивача з боку банку, судова колегія погоджується з висновком судів про відмову в задоволенні позовних вимог про встановлення зобов'язання за Додатковим договором № 3 від 25.02.2014 р. до кредитного договору № 18/8/190214 від 19.02.2014 р. припиненим станом на 26.02.2014 р.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також на довільному тлумаченні чинного законодавства.