розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.03.2015 та рішення господарського суду Полтавської області від 28.01.2015 у справі № 917/1805/14 господарського суду Полтавської області за позовом публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до товариства з обмеженою відповідальністю "Медіпол"

про стягнення 2 438, 80 грн., за участю представників

позивача: Боровського М.Є.,

відповідача: не з'явились,

У серпні 2014 року публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Медіпол" про стягнення 2 438, 80 грн. безпідставно набутих грошових коштів.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 28.01.2015, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.03.2015, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати і прийняти нове рішення про задоволення позову.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між товариством з обмеженою відповідальністю "Медіпол" (орендодавцем) та акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (орендарем), 31.08.2009 укладено договір оренди № 805/1-10.6/09-201.

Відповідно до п. 1.1 договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування частини нежитлових приміщень, розташовані у приміщеннях, визначених у додатку № 1 до договору та на план-схемах в актах приймання передачі, які є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до актів передачі-прийому від 01.09.2009 позивач прийняв в строкове платне користування частини нежитлових приміщень за адресами: м. Полтава, вул. Фрунзе, 145, загальною площею 1,3 м2.; м. Полтава, вул. Гожулянська, 4, загальною площею 1 м2 для встановлення банківського терміналу з видачі готівки з використанням пластикових карт міжнародних систем VISA, Eurocard/Mastercard.

Пунктом 6.1 договору визначено, що останній укладений строком на 35 місяців з дати підписання акта прийому-передачі площ (об'єктів оренди), який складено та підписано 01.09.2009.

Відповідачем 20.02.2012 направлено на адресу позивача лист за № 42/02, у якому відповідач висловив намір розірвати договір, обґрунтовуючи свою позицію зміною норм чинного законодавства, що унеможливлює виконання ним договірних зобов'язань.

Відповідачем 15.03.2012 направлено позивачу лист № 45/3 з пропозицією внести у договір оренди зміни щодо методу обчислення орендної плати у зв'язку з постійним підвищенням тарифів на електроенергію.

У листі від 07.05.2012 позивач не заперечував проти перегляду розміру орендної плати, проте лише перед укладенням договору оренди на новий термін, враховуючи складну процедуру формування внутрішньобанківського бюджету та неможливість внесення до нього змін щодо збільшення витрат. Крім того, відповідачу запропоновано укладення наступного договору на менш тривалий термін задля можливості актуалізації умов договору з огляду на зміни економічної ситуації в країні.

В подальшому 22.06.2012 між сторонами договору укладено додаткову угоду до договору, відповідно до умов якої сторони дійшли згоди про дострокове розірвання договору оренди від 31.08.2009 № 805/1-10.6/09-201.

25.06.2012 сторонами підписано без жодних зауважень та скріплено печатками акт здачі-приймання (об'єкта оренди).

Як зазначає позивач, ним сплачено орендну плату за договором до кінця дії договору, а саме: за червень 2012 року (з 26 по 30 червня) - 209, 17 грн., за липень 2012 року - 1255 грн., за серпень 2012 року - 1255 грн., на загальну суму - 2719, 17 грн.

В матеріалах справи містяться листи, в яких позивач просив повернути грошові кошти, проте, як зазначає позивач, відповідачем перераховано лише 280, 37 грн., у зв'язку з чим позивач звернувся з позовом про стягнення безпідставно одержаних грошових коштів у сумі 2 438, 80 грн. в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували факт перерахування відповідачу 2 438, 80 грн. орендної плати (за червень 2012 року (з 26 по 30 червня), за липень 2012 року та серпень 2012 року) за договором, який 22.06.2012 розірвано за домовленістю сторін, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позову.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки попередніх судових інстанцій передчасними, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог з посиланням на ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, суди попередніх інстанцій не врахували, що принцип повноти оцінки доказів, передбачений ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, означає, що суд зобов'язаний дослідити й оцінити всі зібрані у справі докази, які є допустимими. Водночас суд не позбавлений права запропонувати сторонам подати додаткові докази, а в разі виникнення в цих осіб труднощів за їх клопотанням сприяє у витребуванні таких доказів.

Формально посилаючись на ст. 34 Господарського процесуального кодексу України та дійшовши висновку, що позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували факт перерахування відповідачу 2 438, 80 грн., суди не врахували, що ст. 34 Господарського процесуального кодексу України слід застосовувати у взаємозв'язку з ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, та фактично ухилились від витребування у позивача відповідних доказів.

Крім цього, суди не надали правової оцінки доводам позивача про визнання вказаних обставин відповідачем, у зв'язку з чим порушили передбачений ст. 43 Господарського процесуального кодексу України принцип всебічного розгляду в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності.

Враховуючи, що відповідно до приписів ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів у даній справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід на підставі достатніх і належних доказів зробити вичерпний висновок щодо перерахування позивачем відповідачу грошових коштів, у разі необхідності витребувати відповідні докази у позивача, а також надати правову оцінку доводам позивача про визнання відповідачем факту перерахування 2 438, 80 грн., та на підставі всебічного, повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності вирішити спір.

Керуючись ст. ст. 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.03.2015 та рішення господарського суду Полтавської області від 28.01.2015 у справі № 917/1805/14 скасувати.