головуючого судді Євсікова О.О., суддів: Кролевець О.А., Попікової О.В. (доповідач у справі) за участю представників: від позивача: Вознюк Є.В., дов. № 14-167 від 11.06.2014 р., від відповідача: Малюк Є.М., дов. № 33/016-юр від 20.01.2015 р., Нижник О.М., дов. № 41/016-юр від 20.01.2015 р., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та Публічного акціонерного товариства "Дніпроазот" на рішення та постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 18.12.2014 р. Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.04.2015 р. у справі № 904/8409/14 Господарського суду Дніпропетровської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства "Дніпроазот" про стягнення 4354570,95 грн.

У жовтні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України") звернулось з позовом до Публічного акціонерного товариства "Дніпроазот" (надалі - ПАТ "Дніпроазот") про стягнення 4354570,95 грн. заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу від 28.12.2012 № 13/2376-ТЕ-5, з яких: 3080622,23 грн. основного боргу, 670240,80 грн. пені, 410909,97 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 192797,93 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.12.2014 р. (суддя Рудь І.А..) позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 3080622,23 грн. основного боргу, 570514,42 грн. пені, 410909,97 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 192797,93 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване приписами статей 509, 526, 530, 548, 549, 610, 625 Цивільного кодексу України та статей 193, 199, 232 Господарського кодексу України, застосувавши які місцевий господарський суд дійшов висновку про доведеність неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань з повної та своєчасної оплати вартості газу, поставленого позивачем протягом січня-квітня 2013 р. та жовтня-грудня 2013 р.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.04.2015 р. (головуючий суддя Виноградник О.М., судді Джихур О.В., Лисенко О.М.) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.12.2014 р. змінено, позов задоволено частково шляхом стягнення з ПАТ "Дніпроазот" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 3080622,23 грн. основного боргу. В решті позовних вимог відмовлено.

Змінюючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення 570514,42 грн. пені, 410909,97 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 192797,93 грн., апеляційний суд керувався статтями 14, 530, 612, 629, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України та статтями 32, 33, 36 Господарського процесуального кодексу України, з врахуванням яких виходив з того, що згідно з п.3.4 договору купівлі-продажу природного газу від 28.12.2012 № 13/2376-ТЕ-5 (далі - договір № 13/2376-ТЕ-5) акт приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків між сторонами, проте, з огляду на факт прострочення підписання позивачем актів за січень-квітень, грудень 2013 р. та недоведеність їх своєчасного повернення відповідачу, неможливо встановити початок перебігу строку платежу, оскільки умовами договору не встановлено строки оплати в разі оформлення акта приймання-передачі газу пізніше 14 днів після місяця постачання газу, а з вимогами про оплату в порядку ч.2 статті 530 Цивільного кодексу України позивач не звертався, тому нарахування позивачем пені, інфляційних втрат та 3% річних є необґрунтованим.

Не погодившись з постановою апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, приписів статей 509, 526, 530, 599, 612, 617, 692 Цивільного кодексу України, статей 175, 218, 219, 229 Господарського кодексу України та статей 4-2, 22, 43, 84 Господарського процесуального кодексу України. При цьому скаржник з огляду на те, що згідно з п.6.1 договору № 13/2376-ТЕ-5 остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, наголошує на тому, що умовами договору жодним чином не пов`язуються дата підписання акту приймання-передачі природного газу з датою розрахунку по кожному з періодів постачання, а вказані акти лише фіксують остаточний обсяг переданого газу за минулий місяць. Крім того, на думку заявника, виходячи з показників своїх комерційних вузлів обліку газу (п.4.1 договору № 13/2376-ТЕ-5), відповідач мав усі дані щодо фактичних щомісячних обсягів отриманого природного газу для проведення розрахунків.

ПАТ "Дніпроазот" у відзиві на касаційну скаргу ПАТ "НАК "Нафтогаз України" просить відмовити у її задоволенні з мотивів, викладених у відзиві.

Крім того, не погодившись з рішенням та постановою судів попередніх інстанцій, відповідач також звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати в частині задоволення позовних вимог і прийняти нове рішення про відмову в позові в цій частині.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, приписів статей 530, 549, 610, 611, 612, 613, 625 Цивільного кодекс України та статей 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України. При цьому скаржник вважає, що встановивши неможливість визначити початок перебігу строку платежу та відсутність звернення позивача з вимогою про оплату в порядку ч.2 статті 530 Цивільного кодексу України, апеляційна інстанція передчасно стягнула з відповідача суму основного боргу.

Розглянувши касаційні скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а касаційна скарга позивача - частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 28.12.2012 р. між ПАТ "Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" м.Київ (продавець, позивач) та Публічним акціонерним товариством "Дніпроазот" (покупець, відповідач) був укладений договір купівлі-продажу природного газу № 13/2376-ТЕ-5, відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупця у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору; газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками ї їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності) (п.п.1.1-1.2 р.1 договору.

Згідно з п.2.1 розділу 2 договору сторони погодили, що продавець передає покупцеві з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року газ обсягом до 8690 тисяч куб.м., у тому числі по місяцях кварталів: січень - 1870, лютий - 1700, березень - 1440, квітень - 260, жовтень - 470, листопад - 1240, грудень - 1710 тис. куб.м.

Пунктами 3.1,3.3,3.4 розділу 3 договору сторони узгодили, що продавець передає покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі покупця; право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання-передачі; після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає всю відповідальність, пов`язану з правом власності на газ. Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу; обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця. Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов`язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов`язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акту. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Пунктом 6.1 розділу 6 договору сторони передбачили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно з п.7.1 розділу 7 договору передбачено, що у разі невиконання п.6.1 цього договору покупцем останній зобов'язується у безспірному порядку сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору № 13/2376-ТЕ-5 позивачем була здійснена поставка природного газу:

- у січні 2013 року в кількості 1569,859 тис. куб.м. на загальну суму 2055259,40 грн., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 31.10.2013 року.

- у лютому 2013 року в кількості 1303,793 тис. куб.м. на загальну суму 1706925,79 грн., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 31.10.2013 року;

- у березні 2013 року в кількості 1358,230 тис. куб.м. на загальну суму 1778194,72 грн., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 31.10.2013 року;

- у квітні 2013 року в кількості 223,877 тис. куб.м. на загальну суму 293099,77 грн., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 31.10.2013 року;

- у жовтні 2013 року в кількості 708,713 тис. куб.м. на загальну суму 927847,05 грн., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 31.10.2013 року;

- у листопаді 2013 року в кількості 908,881 тис. куб.м. на загальну суму 1189907 грн., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 30.11.2013 року;

- у грудні 2013 року в кількості 1444,176 тис. куб.м. на загальну суму 1890715,23 грн., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 24.01.2014 року. Тобто всього було поставлено 7517,529 тис. куб.м. природного газу на загальну суму 9841948,96 грн.

Акти приймання-передачі газу підписані позивачем в порушення строків, передбачених п.3.4 договору, зокрема, акти за січень-квітень 2013 року було підписано лише 31.10.2013 р., акт за грудень 2013 року підписано лише 24.01.2014 р.

Судами також достеменно встановлено той факт, що відповідач за поставлений природний газ розрахувався частково та несвоєчасно, оскільки тільки 29.11.2013 р. платіжними дорученнями №№ D1129UENES, D1129UENEV, D1129UENEX, D1129UENEY був оплачений природний газ, поставлений у січні-квітні 2013 року, а 27.12.2013 р. платіжним дорученням № D1227UF100 був оплачений природний газ поставлений у жовтні 2013 року.

Отже неоплаченим залишився обсяг природного газу, поставленого у листопаді-грудні 2013 року на загальну суму 3080622,23 грн., що не спростовано відповідачем. Докази перерахування позивачу відповідачем 3080622,23 грн. заборгованості в матеріалах справи відсутні.

Статтею 692 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Враховуючи п.п.3.4,6.1 договору № 13/2376-ТЕ-5 та факт підписання сторонами актів приймання-передачі газу за січень-квітень та жовтень-грудень 2013 року без зауважень та заперечень, скріплення їх печатками, колегія суддів вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення з відповідача 3080622,23 грн. заборгованості за поставлений природний газ.

Наведеним спростовується безпідставне твердження відповідача про те, що встановивши неможливість визначити початок перебігу строку платежу та відсутність звернення позивача з вимогою про оплату в порядку ч.2 статті 530 Цивільного кодексу України, апеляційна інстанція передчасно стягнула з відповідача суму основного боргу

Згідно з ч.1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, що передбачені цим Кодексом.

Статтями 525, 526, 629 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В основу оскаржуваної постанови покладено висновки апеляційного господарського суду про те, що згідно з п.3.4 договору № 13/2376-ТЕ-5 акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків між сторонами, проте, з огляду на факт прострочення підписання позивачем актів за січень-квітень, грудень 2013 р. та недоведеність їх своєчасного повернення відповідачу, неможливо встановити початок перебігу строку платежу, оскільки умовами договору не встановлено строк оплати в разі запізнілого оформлення акта приймання-передачі газу (пізніше 14 днів після завершення поточного місяця постачання газу), а з вимогами про оплату в порядку ч.2 статті 530 Цивільного кодексу України позивач не звертався, тому нарахування позивачем пені, інфляційних втрат та 3% річних є необґрунтованим. При цьому апеляційний суд зазначив, що пунктом 3.4 договору № 13/2376-ТЕ-5 не встановлено граничний термін виконання відповідачем зобов'язання по оплаті поставленого газу після оформлення актів приймання-передачі природного газу, повернутих позивачем з порушенням терміну, передбаченого договором (не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу).

Однак, з такими висновками колегія суддів не може погодитися з огляду на наступне.

Спір між сторонами виник в зв'язку з тим, що позивач (продавець) та відповідач (покупець) по-різному витлумачуючи зміст пунктів 3.4 та 6.1 договору № 13/2376-ТЕ-5, неоднаково розуміють термін виконання зобов'язання з оплати щомісячно поставленого газу.

Відповідно до ч.3 статті 213 Цивільного кодексу України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Так, частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України регламентовано, що у разі якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Вказаний пункт договору узгоджується з вимогами ч.1 статті 692 Цивільного кодексу України, відповідно до яких покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, пунктом 6.1 договору № 13/2376-ТЕ-5, встановлено конкретний строк остаточного розрахунку за фактично переданий газ - до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу. Вказана умова договору, яка відповідає приписам ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України, не містить жодних застережень щодо настання обов'язку відповідача з оплати газу протягом певного терміну після підписання позивачем акта приймання-передачі газу чи після повернення одного примірника оригінала акта покупцю.

Дійсно, згідно з п.3.4 договору № 13/2376-ТЕ-5 акти приймання-передачі газу визначаються в якості підстави для остаточних розрахунків сторін, але, з урахуванням змісту п.6.1 цього договору, несвоєчасне підписання продавцем актів приймання-передачі за минулий місяць жодним чином не змінює встановлений конкретний строк оплати поставленого газу. Тобто настання обов'язку з оплати спожитого газу не прив'язується до моменту підписання вказаних актів, чим спростовуються твердження відповідача про зворотне.

Крім того апеляційний суд правильно зазначив, що в матеріалах справи відсутні та відповідачем не надано докази внесення будь-яких змін до договору № 13/2376-ТЕ-5, в тому числі й до п.6.1 цього договору.

Отже пункт 6.1 договору та його інші положення не ставлять обов'язок відповідача щомісячно сплачувати за отриманий газ до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, в залежність від дати оформлення відповідного акта приймання-передачі природного газу. Тобто прострочення грошового зобов'язання відповідача за договором не пов'язане з моментом реального підписання відповідного акту.

Слід зауважити, що умови договору не містять жодних застережень з цього приводу, зокрема, щодо можливості відліку 14-денного строку оплати з дня підписання акта приймання-передачі газу. Тому час підписання сторонами відповідного акту ніяк не впливає на момент виникнення прострочення за грошовим зобов'язанням відповідача.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що, не врахувавши приписи ч.1 статті 530 та ч.1 статті 692 Цивільного кодексу України, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що обставини прострочення підписання позивачем актів за січень-квітень, грудень 2013р. та недоведеності їх своєчасного повернення відповідачу унеможливлюють встановлення початку перебігу строку платежу за поставлений газ.

Крім того непослідовний висновок суду апеляційної інстанції про неможливість встановити початок перебігу строку платежу суперечить попередньому (протилежному) висновку апеляційного суду про правомірне стягнення місцевим господарським судом 3080622,23 грн. заборгованості за поставлений природний газ, строк оплати за який настав.

Колегія суддів не може прийняти до уваги вибіркове посилання апеляційного суду на норму ч.4 статті 612 Цивільного кодексу України в обґрунтування висновку про ненастання прострочення боржника внаслідок прострочення кредитора, з огляду на наступне.

Дійсно, відповідно до ч.4 статті 612 Цивільного кодексу України прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Згідно з ч.ч.1,2 статті 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Проте, згідно з п.4.1 договору № 13/2376-ТЕ-5 сторони погодили, що кількість газу, яка подається покупцеві, визначається за показниками комерційних вузлів обліку газу покупця.

З матеріалів справи вбачається та судами попередніх інстанцій встановлено відсутність спору між сторонами щодо фактичних обсягів та строків щомісячної поставки газу протягом січня-квітня та жовтня-грудня 2013 року, тому прострочення оформлення окремих актів приймання-передачі газу не може змінювати конкретний строк оплати, визначений пунктом 6.1 договору № 13/2376-ТЕ-5.

В зв'язку з цим, касаційна інстанція погоджується з твердженням позивача про те, що акти приймання-передачі газу лише фіксують остаточний обсяг переданого газу за минулий місяць, тому виходячи з показників своїх комерційних вузлів обліку газу, відповідач мав усі дані щодо фактичних щомісячних обсягів отриманого природного газу для своєчасного проведення розрахунків з постачальником, незважаючи на запізніле підписання позивачем актів за січень-квітень та грудень 2013 р.

Таким чином зі змісту спірних правовідносин, що виникли між сторонами, колегія суддів не вбачає підстав, які б певним чином заважали або впливали б на виконання відповідачем зобов`язання з оплати вартості газу у строк, встановлений п.6.1 договору № 13/2376-ТЕ-5, а прострочення позивача щодо підписання актів не може бути умовою для відстрочення виконання грошового зобов`язання відповідачем на підставі ч.2 статті 613 Цивільного кодексу України, оскільки саме відповідач спочатку складає акт та обізнаний про обсяг спожитого у відповідному місяці природного газу за показниками лічильників (п.п.3.4,4.1 договору № 13/2376-ТЕ-5).

Разом з тим, несвоєчасне повернення позивачем актів приймання-передачі природного газу не є відкладальною умовою в розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, тому наявність або відсутність актів не звільняє відповідача від обов'язку сплатити вартість фактично поставленого природного газу.

В свою чергу касаційна інстанція зауважує на тому, що суд апеляційної інстанції дійшов безпідставного висновку щодо своєчасного виконання відповідачем обов'язку з надання безпосередньо позивачу актів приймання-передачі газу за січень-квітень та грудень 2013 р., як того вимагає п.3.4 договору № 13/2376-ТЕ-5, оскільки наявні у справі листи ПАТ "Дніпроазот" (а.с.102-109) адресовані іншій юридичній особі - ПАТ "Дніпропетровськгаз", яке не є стороною договору № 13/2376-ТЕ-5.

Таким чином, апеляційний суд в обґрунтування висновку щодо ненастання обов'язку відповідача оплатити поставлений газ до моменту повернення позивачем підписаних актів приймання-передачі газу помилково застосував норми ч.2 статті 530 та статей 612, 613 Цивільного кодексу України, оскільки сторонами в п.6.1 договору № 13/2376-ТЕ-5 чітко визначено строк остаточного розрахунку за фактично поставлений газ - до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Натомість суд першої інстанції, обґрунтовуючи підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення 570514,42 грн. пені, 410909,97 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 192797,93 грн., правомірно відхилив як такі, що не відповідають умовам договору та фактичним обставинам справи, доводи відповідача про виникнення грошового зобов'язання лише після оформлення та підписання сторонами акта приймання-передачі природного газу.

Враховуючи викладене, касаційна інстанція вважає таким, що суперечить положенням статей 526, 530, 549, 612, 613, 625, 629, 692 Цивільного кодексу України та фактичним обставинам справи, висновок апеляційного господарського суду про недоведеність прострочення виконання відповідачем усіх грошових зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу від 28.12.2012 № 13/2376-ТЕ-5.

Натомість є законним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність фактичних та відповідно правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 3080622,23 грн. основного боргу, 570514,42 грн. пені, 410909,97 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 192797,93 грн.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно з ч.ч.1,2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до п.п.7,8 ч. 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у постанові мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів; у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.

В порушення вимог статей 43, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції не спростував висновок суду першої інстанції про прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати вартості газу, поставленого позивачем протягом січня-квітня та жовтня-грудня 2013 р.

Відповідно до п.6 статті 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

З огляду на те, що в даному випадку підставою скасування рішення суду першої інстанції стало неправильне застосування апеляційною інстанцією норм матеріального права та норм процесуального права (статей 43, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України), а судом першої інстанції достеменно встановлено факт неналежного виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого газу, і ці обставини не спростовано апеляційним господарським судом, то законне і обґрунтоване рішення про часткове задоволення позову підлягає залишенню без змін.

У відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

Згідно з пп.5 п.2 ч.2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду судовий збір справляється у розмірі 70 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Відповідно до п.1 ч.1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно доданого до скарги платіжного доручення від 20.04.2015 р. № 3003516 позивачем сплачено судовий збір у загальній сумі 12740 грн., в той час як з врахуванням вимог касаційної скарги необхідна до сплати сума становить 11742,22 грн., яка покладається на відповідача в силу вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України. В свою чергу сума переплати судового збору складає 997,78 грн., яка підлягає поверненню заявнику.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 44, 49, 111-5, 111-7- 111-11 Господарського процесуального кодексу України, п.1 ч.1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дніпроазот" залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.04.2015 р. у справі № 904/8409/14 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 570514,42 грн. пені, 410909,97 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 192797,93 грн.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.12.2014р. у даній справі залишити в силі.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дніпроазот" на користь Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 11742,22 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Наказ доручити видати Господарському суду Дніпропетровської області.

Повернути на користь Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" з Державного бюджету України (рахунок 31211254700007, УДКСУ у Печерському районі м.Києва, код отримувача 38004897, банк отримувача ГУ ДКСУ у м.Києві, код банку отримувача 820019) 997,78 грн. судового збору, зайво сплаченого за платіжним дорученням від 20.04.2015 р. № 3003516.