Черкащенка М.М. - головуючий, Жукової Л.В. (доповідач), Нєсвєтової Н.М., розглянувши касаційну скарги публічного акціонерного товариства "Терра Банк" на рішення господарського суду міста Києва від 26.01.2015 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2015 р. у справі № 910/22241/14 господарського суду міста Києва за позовом публічного акціонерного товариства "Терра Банк" до приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Українські резерви" про визнання договору № 6-ТБ/003 від 14.03.2013 р. недійсним та стягнення 138 928,13 грн. в судовому засіданні взяли участь представники від:

позивача: не з'явилися,

відповідача: Дерев'янко Н.В. (голова правління), Келембет М.В. (дов. від 10.02.2015 р.), Шкуліпа О.П. (дов. від 11.12.2014 р.), Єрмакович С.О. (дов. від 07.10.2014).

Рішенням господарського суду м. Києва від 26.01.2015 року (головуючий суддя: Головіна К.І., судді: Ващенко Т.М., Літвінова М.Є.) у справі № 910/22241/14 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2015 року (головуючий суддя: Баранець О.М., судді: Сітайло Л.Г., Пашкіна С.А.) у справі № 910/22241/14 рішення господарського суду м. Києва від 26.01.2015 року залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Публічне акціонерне товариство "Терра Банк" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції скасувати рішення господарського суду міста Києва від 26.01.2015 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2015 р. у справі № 910/22241/14 та прийняти нове рішення, яким застосувати до договору № 6-ТБ/004 від 14.03.2014 року добровільного страхування фінансових ризиків, що укладений між публічним акціонерним товариством "Терра Банк" та приватним акціонерним товариством Страхова компанія "Українські резерви" наслідки недійсності, передбачені ст. 216 ЦК України та в порядку застосування наслідків недійсності правочину стягнути з приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Українські резерви" на користь публічного акціонерного товариства "Терра Банк" отримані по договору № 6-ТБ/004 від 17.03.2014 року добровільного страхування фінансових ризиків грошові кошти в сумі 131 868,64 грн. та проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 7 059,49 грн.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій належним чином не досліджені всі обставини справи, крім того неправильно застосовані норми чинного законодавства.

Заслухавши пояснення представників відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч.1 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 14.03.2014 року між публічним акціонерним товариством "Терра Банк" та приватним акціонерним товариством Страхова компанія "Українські резерви" був укладений договір добровільного страхування фінансових ризиків № 6-ТБ/003.

Відповідно до п. 1.1 договору його предметом є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України і пов'язані з фінансовими збитками страхувальника, які виникають у страхувальника в результаті не повернення позичальником (в разі настання певних подій - страхових випадків) повністю або частково кредиту та/або відсотків за його користування в розмірах і в строки, передбачені кредитним договором.

Згідно з п. 3.5 договору страхувальник зобов'язався сплатити страховику страховий платіж за кожним переліком кредитів не пізніше п'яти робочих днів від дати підписання договору та переліку кредитів.

Додатком № 1 до договору передбачено перелік кредитів наданих юридичним особам на яких поширюється страховий захист, а саме: кредитний договір № О/13/35-11 від 16.10.2013 р., сума кредиту - 1491335,24 грн., страховий платіж - 74 725,25 грн. та кредитний договір № О/14/02-33 від 04.02.2014 р., сума кредиту - 1140444,02 грн., страховий платіж - 57 143,39 грн.

За договором добровільного страхування позивач перерахував на розрахунковий рахунок відповідача страховий платіж у сумі 131 868, 64 грн., що підтверджується меморіальним ордером № 1713301 від 14.03.2014 року.

Постановою Правління Національного банку України від 23.12.2014 року № 831 у ПАТ "Терра Банк" було відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації позивача, в зв'язку з чим виконавчою дирекцією Фонду було прийнято рішення від 24.12.2014 року № 159 про початок здійснення процедури ліквідації банку, та призначено уповноважену особу фонду на ліквідацію.

Під час перевірки уповноваженою особою Фонду умов договору добровільного страхування фінансових ризиків № 6-ТБ/003 від 14.03.13 року встановлено, що даний договір є нікчемним на підставі ч.ч. 7, 8 п. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , а відтак, є таким, що не створює будь-яких правових наслідків в силу приписів ст. 216 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Пункт 18 ч. 4 ст. 6 Закону України "Про страхування" передбачає, що видами добровільного страхування може бути страхування фінансових ризиків.

Отже, договір добровільного страхування фінансових ризиків, що оскаржується, містить всі необхідні суттєві умови, передбачені законом - предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору, інші умови, що узгоджується з вимогами ст.ст. 979, 982 Цивільного кодексу України. У подальшому зазначений договір був скріплений підписами повноважених осіб і печатками підприємств. Отож, на час укладення спірного правочину сторони досягли взаємної згоди щодо усіх його істотних умов та цей договір був укладений у повній відповідності із вимогами законодавства.

Приписами ст.ст. 203, 215 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК (435-15) , іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо доводів позивача, що договір № 6-ТБ/003 від 14.03.2014 року підпадає під критерії, визначені ч.ч. 7, 8 п.3 ст. 38 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а також, що страховик включений до переліку інсайдерів, як споріднена банком особа, а тому відповідно до ст. 52 ЗУ "Про банки і банківську діяльність" спірний договір є нікчемний, слід зазначити наступне.

Приписами ч.ч. 7, 8 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Відповідно до ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" угоди, що здійснюються з пов'язаними з банком особами (далі - пов'язані особи), не можуть передбачати більш сприятливі умови, ніж угоди, укладені з іншими особами. Угоди укладені банком із пов'язаними особами на умовах, сприятливіших за звичайні, визнаються судом недійсними з моменту їх укладення. Більш сприятливими умовами визначаються, зокрема, оплата товарів та послуг пов'язаної особи за цінами вищими, ніж звичайні або за таких обставин, коли такі самі товари і послуги іншої особи взагалі не були б придбані.

На підтвердження своїх доводів, позивач посилався на договори добровільного страхування кредиту, укладені між ним та іншими акредитованими позивачем страховими компаніями, зокрема, на генеральні договори про співробітництво № 40/2012 від 30.05.2012 року, укладений з СТзДВ "Гарантія" та генеральний договір про співробітництво № 01/2010 від 18.08.2010 року, укладений з ТОВ "СТ "Авеста страхування".

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у договорі про співробітництво № 40/2012 від 30.05.2012 року страховий тариф є вищим, ніж у відповідача та наявні умови пропорційної відповідальності страховика до отриманого страхового платежу, що зменшує розмір страхової виплати, а у договорі про співробітництво № 01/2010 від 18.08.2010 року хоч розмір страхового платежу є меншим, ніж у відповідача, однак, умовами договору передбачена франшиза від страхової суми, а, отже, доводи позивача, що при укладенні спірного договору для надання страхових послуг фінансових ризиків позивач надавав перевагу відповідачу, є необгрунтованими. Доказів стосовно того, що спірний договір передбачає гірші умови страхування фінансових ризиків, ніж страхові угоди, укладені банком з іншими страховими компаніями, позивачем не надано.

Відповідно до положень ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, договір добровільного страхування укладався між позивачем і відповідачем за взаємної згоди та за відсутності законодавчих заборон на укладення таких угод, у відповідності до принципу свободи договору.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції не вбачає підстав для визнання договору № 6-ТБ/003 від 14.03.2014 року недійсним або нікчемним, а, отже, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили публічному акціонерному товариству "Терра Банк" в позові.

Щодо вимог про застосування наслідків нікчемності правочину та стягнення грошових коштів, перерахованих відповідачу за спірним договором у загальній сумі 138 928,13 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Оскільки позивачем не доведено та судом не встановлено наявності підстав для визнання договору недійсним або нікчемним, тому і відсутні підстави для застосування ст. 216 ЦК України для стягнення грошових коштів у загальній сумі 138 928,13 грн.

З огляду на вищевикладене, суди попередніх інстанцій дійшли до цілком обґрунтованого висновку, що позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Терра Банк" про застосування до договору № 6-ТБ/003 від 14.03.2013 року наслідків недійсності та стягнення 138 928,13 грн. задоволенню не підлягають.

Доводи скаржника, які по суті стосуються переоцінки обставин справи та доказів у справі, були предметом розгляду у судах першої та апеляційної інстанцій та обґрунтовано ними відхилені, не можуть бути підставою для скасування судових актів у справі.

Так, відповідно до ч.2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, а тому оскаржувані рішення та постанова залишаються без змін.