головуючого суддів: Акулової Н.В. (доповідач), Гольцової Т.А., Козир Т.П. розглянувши касаційну скаргу прокуратури Київської області на постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2015 року у справі № 18/122-12/2 господарського суду Київської області за позовом Приватно-орендної агрофірми "Україна" до Державного сільськогосподарського підприємства "Головний селекційний центр України" за участю прокуратури Київської області про стягнення 17 118 871,75 грн.

За участю представників:

від прокуратури: Попенко О.С. (посв.№ 029012 від 17.09.2014 року);

від позивача: Соколов А.О. (дов. б/н від 24.04.2015 року);

Пархомчук Р.І. (дов. б/н від 22.09.2014 року);

від відповідача: не з'явився;

Рішенням господарського суду Київської області від 26.11.2014 року по справі № 18/122-12/2 (судді: Конюх О.В., Лилак Т.Д., Ярема В.А.) у позові Приватно-орендній агрофірмі "Україна" до Державного сільськогосподарського підприємства "Головний селекційний центр України" відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки договір про надання послуг № 1/51 як джерело зобов'язальних відносин сторін у справі, визнаний недійсним у зв'язку з невідповідністю чинному законодавству, тому він не встановлює та не змінює права та обов'язки для його сторін, оскільки в порядку ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, тому відсутні правові підстави визначити суму заборгованості, строк виконання зобов'язання та період його прострочення, нарахувати штрафні санкції встановлені недійсним договором.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2015 року у справі № 18/122-12/2 (судді: Кропивна Л.В., Смірнова Л.Г., Чорна Л.В.) задоволено частково апеляційну скаргу Приватно-орендної агрофірми "Україна"; скасовано рішення Господарського суду Київської області від 26.11.2014 р. у справі № 18/122-12/2; прийнято нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Державного сільськогосподарського підприємства "Головний селекційний центр України" (08401, Київська обл., м.Переяслав-Хмельницький, вул. Новокиївське шоссе,1-а, код ЄДРПОУ 00699945) на користь Приватно-орендної агрофірми "Україна" (08440, Київська обл., Переяслав-Хмельницький р-н, с.Велика Каратуль, код ЄДРПОУ 03756327) 2044795,27 грн. (два мільйона сорок чотири тисячі сімсот дев'яносто п'ять гривень 27 копійок) боргу, 158476,05 грн. (сто п'ятдесят вісім тисяч чотириста сімдесят шість гривень 05 копійок) пені, 226979,61 грн. (двісті двадцять шість тисяч дев'ятсот сімдесят дев'ять гривень 61 копійка) 3% річних, 92374,97 грн. (дев'яносто дві тисячі триста сімдесят чотири гривні 97 копійок) інфляційних втрат, 9397,12 грн. (дев'ять тисяч триста дев'яносто сім гривень 12 копійок) судового збору за подання позову, 5333,50 грн. (п'ять тисяч триста тридцять три гривні 50 копійок) судового збору за подання апеляційної скарги; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Прийнята постанова суду апеляційної інстанції мотивована наявністю правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, оскільки договір № 1/51 його сторонами частково виконано, позивачем відповідачу надано послуги та виконано передбачені договором роботи, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами за 2010, 2011 роки, тому позивач має право на оплату виконаних робіт, відповідно до вимог закону та договору.

Не погоджуючись з прийнятою постановою суду апеляційної інстанції, прокуратура Київської області звернулася з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить суд скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2015 року та залишити в силі рішення Господарського суду Київської області від 26.11.2014 року у справі № 18/122-12/2.

В касаційній скарзі скаржник посилається на порушення та невірне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

У поясненнях на касаційну скаргу прокуратури Київської області Державне сільськогосподарське підприємство "Головний селекційний центр України" просило задовольнити касаційну скаргу прокуратури Київської області в повному обсязі.

Державне сільськогосподарське підприємство "Головний селекційний центр України" звернулося до суду з заявою, в порядку ст. 121-1 Господарського процесуального кодексу України, в якій просило зупинити виконання оскарженої постанови Київського апеляційного господарського суду по справі № 18/122-12/2 від 25.03.2015 року до закінчення його перегляду в порядку касації. Розглянувши зазначену заяву, колегія суддів касаційної інстанції не знайшла підстав для її задоволення.

Від відповідача до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю з'явлення представника у судове засідання.

У судовому засіданні, представники позивача просили відкласти розгляд справи, оскільки ними подано касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2015 року по справі № 18/122-12/2 та у зв'язку з неявкою представника відповідача.

Розглянувши клопотання відповідача та позивача про відкладення розгляду справи колегія суддів не знайшла підстав для його задоволення, оскільки ухвалою Вищого господарського суду України від 28.04.2015 року явка сторін у судове засідання не визнавалася обов'язковою. Та відповідно до ст.111-7 Господарського процесуального кодексу Українипереглядаючи (1798-12) у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Представник прокуратури, у судовому засіданні, підтримав вимоги та доводи касаційної скарги, просив її задовольнити.

Представники позивача, у судовому засіданні, заперечували проти задоволення касаційної скарги прокуратури, просили змінити постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволені позовних вимог.

Заслухавши представників сторін, які з'явилися в судове засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 31.03.2010 р. між Приватно-орендною агрофірмою "Україна" (виконавець) та Державним сільськогосподарським підприємством "Головний селекційний центр України" (замовник) укладено Договір № 1/51 про надання послуг відповідно до умов якого, замовник замовляє, а виконавець зобов'язується надавати послуги у рослинництві та послуги, супутні веденню сільськогосподарської діяльності, від передпосівної підготовки, посіву, збирання врожаю до пакування, зберігання сільгосппродукції, використання сільгосптехніки, знищення буряну, а також надання консультативних послуг тощо.

Відповідно до п. 1.3. Договору № 1/51 замовник взяв на себе безумовне та безвідкличне зобов'язання доручити виключно виконавцю реалізувати сільгосппродукцію на умовах договору комісії.

Пунктами 2.1, 2.2 Договору № 1/51 сторони визначили планову врожайність на один гектар та встановили, що у випадку, коли фактичні обсяги врожаю будуть меншими, здійснюється відповідний перерахунок вартості наданих послуг з врахуванням фактичних обсягів врожаю, що узгоджується в окремому додатку.

Вартість послуг вказується в актах наданих послуг (пункт 2.4), розрахунки проводяться в безготівковій формі протягом 3-х днів після підписання Акту наданих послуг (пункти 2.5, 2.6). у випадку порушення строків проведення розрахунків замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості послуги за кожен день прострочення (пункт 5.2).

Додатком 2 до Договору № 1/51 сторони погодили розцінки за види робіт (послуг), виходячи з ціни за 1 га. Технічним завданням на 2010 р. - 2011 р. сторони погодили, що загальна площа земель, на яких необхідно провести роботи - 954 га (300 га - вирощування кукурудзи, 225 га - сої, 304 га - ріпаку озимого, 95га - пшениці озимої, 30 га - вівса).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.12.2010 сторонами підписано та скріплено печатками акти про прийняття-передачу виконання робіт та відповідні ним технологічні карти всього на суму 3 370 240,55 грн.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що 31.03.2010р. між Державним сільськогосподарським підприємством "Головний селекційний центр України" (комітент) та Приватно-орендною агрофірмою "Україна" (комісіонер) укладено договір комісії № 2/52 відповідно до умов якого комісіонер за дорученням комітента за винагороду зобов'язується здійснити від свого імені реалізацію врожаю сільгоспкультур, зібраних за Договором про надання послуг № 1 від 31.03.2010 р. Комісіонер зобов'язаний після виконання доручення представити комітенту звіт, а також на його вимогу - копії укладених договорів (пункти 2.1.6 та 2.1.7). За виконання доручення комітент сплачує комісіонеру винагороду в розмірі 0,5% від суми договорів з покупцями (пункт 4.1). У випадку наявності непогашених зобов'язань за договором про надання послуг № 1 від 31.03.2010 р. комітент зобов'язується не вимагати погашення зобов'язань комісіонера перед комітентом за договором комісії, а припинити зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, підтверджених Актом звірки взаємних розрахунків (пункт 3.1.4).

Додатком № 1 від 27.10.2010 р. до Договору № 2/52 комітент доручив комісіонеру реалізувати зерно кукурудзи в кількості 500±10% за ціною не нижче 1520 грн. за тонну.

Сторонами підписано Акт приймання-передачі виконаних робіт від 04.01.2011р. щодо реалізації 481,87 тон кукурудзи вартістю 756535,90 грн., транспортні послуги 24093,50 грн. винагорода комісіонера - 3662,21 грн. 04.01.2011 р. підписано Акт № 1/1 заліку взаємних вимог на суму 732442,40 грн.

Додатком № 2 від 04.01.2011 р. до Договору № 2/52 комітент доручив комісіонеру реалізувати зерно кукурудзи в кількості 200±10% за ціною не нижче 1650 грн. за тонну.

Сторонами підписано Акт приймання-передачі виконаних робіт від 25.01.2011 р. щодо реалізації 189,47 тон кукурудзи вартістю 312625,50 грн., винагорода комісіонера - 1563,13 грн. 25.01.2011 р. підписано Акт № 2 заліку взаємних вимог на суму 312625,50 грн.

Додатком № 3 від 01.03.2011 р. до Договору № 2/52 комітент доручив комісіонеру реалізувати зерно сої в кількості 72136 тон за ціною не нижче 3800,00 грн. за тонну.

Сторонами підписано Акт приймання передачі-виконаних робіт від 01.03.2011 р. щодо реалізації 72,136 тон сої вартістю 274116,80 грн., винагорода комісіонера - 1370,58 грн. 01.03.2011 р. підписано Акт № 3 заліку взаємних вимог на суму 274116,80 грн.

Сторонами здійснено залік зустрічних однорідних вимог на суму 1 319 184,70 грн.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що вматеріалах справи наявні накладні, за якими відбувався викуп сільгосппродукції позивачем у відповідача всього на суму 994439,84 грн., розрахунок за якими відбувся шляхом заліку однорідних грошових вимог, про що сторонами було складено та підписано Акти заліку взаємних вимог від 31.12.2010 р. № 1, від 06.01.2011р. № 1, від 28.03.2011 р. № 4.

По актам про прийняття-передачу виконання робіт від 01.12.2010 р. несплаченою залишилася сума 1 056 616,01 грн. (3370240,55 грн. (сума актів від 01.12.2010 р.) - 1319184,70 грн. (сума заліку за договором комісії) - 994439,84 грн. (вартість викупленої позивачем сільгосппродукції).

01.03.2011р. по Договору № 1/51 про надання послуг сторонами підписано проміжні акти про прийняття-передачу виконаних робіт від 01.03.2011 р. та відповідні ним технологічні карти всього на суму 988 179,26 грн.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що рішенням Господарського суду Київської області від 27.08.2014 р. у справі № 911/357/13-г, яке набрало законної сили, визнано недійсним договір про надання послуг за № 1/51, укладений 31.03.2010 р. між Приватно-орендною агрофірмою "Україна" та Державним сільськогосподарським підприємством "Головний селекційний центр України". Вказаним рішенням визначено, що зобов'язання за спірним договором вважаються недійсними на майбутнє з моменту набрання відповідним судовим рішенням законної сили.

Рішенням Господарського суду Київської області від 25.04.2013 р. у справі № 911/972/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2013 р. та постановою Вищого господарського суду України від 31.03.2014 р., визнано недійсним договір комісії за № 2/52, укладений 31.03.2010 р. між Приватно-орендною агрофірмою "Україна" та Державним сільськогосподарським підприємством "Головний селекційний центр України". Залишаючи без змін вказані судові акти, Вищий господарський суд України зазначив, що зобов'язання за спірним договором вважаються недійсними на майбутнє з моменту набрання відповідним судовим рішенням законної сили.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що договір про надання послуг № 1/51 як джерело зобов'язальних відносин сторін у справі, визнаний недійсним у зв'язку з невідповідністю чинному законодавству, тому він не встановлює та не змінює права та обов'язки для його сторін, оскільки в порядку ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, тому відсутні правові підстави для визначення суми заборгованості, строку виконання зобов'язання та період його прострочення, нарахування штрафних санкцій за недійсним договором.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки договір № 1/51 його сторонами частково виконано, позивачем відповідачу надано послуги та виконано передбачені договором роботи, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами за 2010, 2011 роки, тому позивач має право на оплату виконаних робіт, відповідно до вимог закону та договору, тому суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 2 044 795,27 грн. боргу, 158 476,05 грн. пені, 226 979,61 грн. 3% річних, 92 374,97 грн. інфляційних втрат.

Проте, колегія суддів касаційної інстанції вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними, з огляду на наступне.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватись достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Господарського суду Київської області від 27.08.2014 р. у справі № 911/357/13-г, визнано недійсним договір про надання послуг за № 1/51, укладений 31.03.2010 р. між Приватно-орендною агрофірмою "Україна" та Державним сільськогосподарським підприємством "Головний селекційний центр України". Вказаним рішенням визначено, що зобов'язання за спірним договором вважаються недійсними на майбутнє з моменту набрання відповідним судовим рішенням законної сили.

Згідно ч.3 ст. 207 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, оскільки Договір № 1/51, який є підставою позову, визнано в судовому порядку недійсним, суд першої інстанції не звернув уваги на ту обставину, що частиною третьою статті 207 ГК України передбачена і можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно приписів статей 6, 627, 628 та 638 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п.2.1. Договору № 1/51 про надання послуг встановлено, що вартість наданих за цим договором послуг, по вирощуванню відповідних сільськогосподарських культур, беручи до уваги, зокрема, але не виключно обсяги робіт та відповідні витрати Виконавця для їх виконання, дорівнює вартості цих сільськогосподарських культур на момент реалізації, з розрахунку їх планової врожайності на один гектар. Планова врожайність на один гектар складає: кукурудза - 7 тон; пшениця озима - 6 тон; ріпак озимий - 3 тони, соя - 2.2. тони; соняшник - 2 тони.

Пунктом 2.2. Договору № 1/51 про надання послуг сторони погодили, що у разі, коли фактичні обсяги врожаю сільськогосподарських культур будуть меншими за обсяги, що зазначені у п.2.1. цього Договору, здійснюється відповідний перерахунок вартості наданих послуг з урахуванням фактичних обсягів врожаю сільськогосподарських культур, що узгоджується Сторонами в окремому додатку до цього договору.

Суд апеляційної інстанції дослідивши акти про прийняття-передачу виконаних робіт від 01.12.2010, встановив, що фактичні обсяги врожаю були меншими за обсяги, зазначені у п.2.1. Договору № 1/51. Та зазначив, що Здійснюючи нарахування зазначених вище сум, позивачем залишено поза увагою п.2.2. Договору № 1/51, відповідно до якого, у разі, коли фактичні обсяги врожаю сільськогосподарських культур будуть меншими за обсяги, що зазначені у п.2.1. цього договору, здійснюється відповідний перерахунок вартості наданих послуг з урахуванням фактичних обсягів врожаю сільськогосподарських культур.

Проте, суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що в пункті 2.2. договору № 1/51 про надання послуг зазначено, що у разі, коли фактичні обсяги врожаю сільськогосподарських культур будуть меншими за обсяги, що зазначені у п.2.1. цього Договору, здійснюється відповідний перерахунок вартості наданих послуг з урахуванням фактичних обсягів врожаю сільськогосподарських культур, що узгоджується Сторонами в окремому додатку до цього договору та не встановив чи підписувалися між сторонами договору № 1/51 окремі додатки до Договору № 1/51, як це передбачено п.2.2. Договору.

З огляду на зазначене вище, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що оскаржувані рішення та постанова у порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України прийняті без всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, що є підставою для скасування прийнятих судових актів та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу Українипереглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене, всебічно, повно, об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду; правильно застосувати норми матеріального права, які регулюють спірні відносини, вирішити спір відповідно до вимог закону.