головуючого Євсікова О.О., суддів: Кролевець О.А. (доповідач у справі), Попікової О.В. розглянувши касаційні скарги 1. Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Урожай" на рішення Господарського суду Запорізької області від 18.12.2014 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.03.2015 у справі № 908/5476/14 Господарського суду Запорізької області за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Урожай" про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності за участю представників сторінвід позивача: Пономаренко П.І., Савченко Б.Г. від відповідача: не з'явився

Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Урожай" з наступними вимогами: в рахунок часткового погашення заборгованості відповідача перед позивачем за договором кредитної лінії № 26-15-09/11 від 05.08.2011 за простроченими процентами за користування кредитом у гривні в розмірі 122510500 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки згідно з договором іпотеки № 484/31/6-1 від 02.09.2011, укладеним між сторонами, посвідченим приватним нотаріусом та зареєстрованим у реєстрі за № 2329, а саме на об'єкти нерухомого майна, які належать на праві власності відповідачу, шляхом набуття позивачем права власності на: об'єкти нерухомого майна - нежитлові будівлі (основних будівель 90, споруд 9) загальною площею 70030,8 м2, що розташовані за адресою: Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Свободи, буд. 85; земельні ділянки площею 25,8488 га (кадастровий номер 1414100000:01:008:0047), площею 0,0149 га (кадастровий номер 1414100000:01:008:0048) і площею 1,9041 га (кадастровий номер 1414100000:01:008:0009), розташовані за вказаною адресою; а також визнати за позивачем право власності на зазначені об'єкти (з урахуванням заяви про уточнення (зменшення) позовних вимог від 16.12.2014 за № 55/2-08/141-15638).

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.12.2014 (суддя Сушко Л.М.), яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.03.2015 (колегія суддів у складі: Черленяк М.І.; Ільїн О.В., Хачатрян В.С.), позовні вимоги задоволено з підстав їх доведеності.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, сторони у справі звернулись до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами. Позивач у своїй касаційній скарзі просить змінити постанову суду апеляційної інстанції - доповнити резолютивну частину рішення суду першої інстанції та зобов'язати відповідача передати позивачу ключі від нежитлових будівель загальною площею 70030,8 м2, що розташовані за адресою: Донецька обл., м. Слов'янськ, вул. Свободи, 85.

Відповідач у своїй касаційній скарзі заявив вимоги про скасування рішення і постанови в даній справі як таких, що прийняті з порушенням норм процесуального і матеріального права, та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позову.

У своєму відзиві позивач просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень.

Учасники судового процесу згідно з приписами ст. 111-4 ГПК України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційних скарг, однак відповідач не скористався передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією у судових засіданнях 27.04.2015, 21.05.2015 та 27.05.2015.

Від відповідача 27.05.2015 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю направити в судове засідання представника. Судова колегія відмовила в задоволенні цього клопотання, оскільки неявка повноважних представників сторін не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Заслухавши пояснення представників позивача, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши згідно з ч. 1 ст. 111-7 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, між сторонами у справі укладено договір кредитної лінії № 26-15-09/11 від 05.08.2011 (далі - Кредитний договір), до якого в подальшому вносились зміни додатковими договорами № 1 від 27.12.2012, № 2 від 07.08.2012, № 3 від 21.09.2012, № 4 від 19.10.2012, № 5 від 21.03.2012, № 6 від 28.02.2014.

За умовами Кредитного договору позивач (банк) зобов'язався надати, а відповідач (позичальник) - отримати, належним чином використовувати та повернути в передбачені цим договором строки кредит та сплатити проценти та інші платежі за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором. Кредит надається у вигляді мультивалютної відновлюваної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з остаточним терміном повернення не пізніше 19.10.2015. Сума максимального ліміту кредитування визначена сторонами в розмірі 700 000 000 грн. За користування кредитом позичальник зобов'язаний сплачувати банку відповідну плату (проценти) в порядку та розмірах, визначених цим договором. За порушення взятих на себе зобов'язань з повернення суми кредиту, комісійних винагород та своєчасної сплати процентів за користування кредитом позичальник зобов'язується сплатити на користь банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня від суми платежу за кожний день прострочення (п.п. 2.1-2.3, 2.7, 7.1 Кредитного договору).

Згідно з п. 3.3 Кредитного договору банк має право у випадку, якщо будуть мати місце будь-які або всі можливі випадки невиконання позичальником та/або майновим поручителем взятих на себе обов'язків та недотримання умов, передбачених цим договором та/або документами забезпечення, вимагати негайного повернення суми кредиту та всієї суми нарахованих процентів за користування кредитом (разом з будь-якими іншими нарахованими сумами або сумами, що підлягають сплаті за цим договором). Після отримання позичальником від банку листа з повідомленням про вручення щодо відкликання кредиту позичальник зобов'язаний не пізніше 20 банківських днів з моменту вручення такого листа здійснити повне погашення кредиту (включаючи основну суму боргу, нараховані та несплачені проценти за користування кредитом та інші платежі, що підлягають сплаті позичальником на користь банку відповідно до умов цього договору).

У забезпечення виконання зобов'язань позичальника за Кредитним договором між сторонами у справі укладено Договір іпотеки № 484/31/6-1 від 02.09.2011 (далі - Договір іпотеки). Предметом вказаного Договору іпотеки є нерухоме майно - нежитлові будівлі згідно з переліком та земельні ділянки площею 25,8488 га (кадастровий номер 1414100000:01:008:0047), площею 0,0149 га (кадастровий номер 1414100000:01:008:0048), площею 1,9041 (кадастровий номер 1414100000:01:008:0009), розташовані за адресою: Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Свободи, 85.

Пункт 6.1 Договору іпотеки визначає, що іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки у випадках, передбачених цим договором та законодавством, у тому числі у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем умов зобов'язання (повністю або частково), зокрема, але не виключно, якщо в строки, встановлені Кредитним договором, іпотекодавець не поверне (повністю або частково) іпотекодержателю суму кредиту, та/або не сплатить проценти за користування кредитом, та/або не сплатить комісії та/або іншу заборгованість, платежі, неустойки (пені, штрафи), що передбачені та/або випливають із зобов'язання, у тому числі у випадку одноразового прострочення будь-якого зобов'язання, що складає зобов'язання, а також в інших випадках, передбачених Кредитним договором, а рівно у випадках, якщо будь-яка з гарантій/запевнень або будь-який документ, наданий іпотекодавцем у відповідності з цим договором, виявляться (стануть) недійсними.

При настанні зазначених у першому абзаці п. 6.1 Договору іпотеки випадків іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення зобов'язання та/або зобов'язань, передбачених Договором іпотеки, у строк, що не перевищує тридцяти календарних днів, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом зазначеного тридцяти денного строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов Договору іпотеки.

Відповідно до п. 6.2 Договору іпотеки за вибором іпотекодержателя застосовується один із способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя, у тому числі за рішенням суду. Зокрема, задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється шляхом набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону України "Про іпотеку" та цим Договором іпотеки. Вважається, що предмет іпотеки набувається у власність іпотекодержателя за вартістю, що на розсуд іпотекодержателя може або дорівнювати договірній вартості предмета іпотеки або буде визначена після прийняття іпотекодержателем рішення про обрання передбаченого цим пунктом договору способу звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі висновку незалежного експерта суб'єкта оціночної діяльності. При цьому сторони домовляються, що кандидатура суб'єкта оціночної діяльності визначається іпотекодержателем самостійно.

Банк свої зобов'язання з надання кредитних коштів за Кредитним договором виконав, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями та виписками по банківських рахунках. У зв'язку з невиконанням позичальником умов Кредитного договору позивач направив відповідачу вимогу про необхідність дострокового повернення кредиту від 01.04.2014 за № 26/3-06/580-3450 та вимогу про усунення порушення зобов'язань (в порядку ст. 35 Закону України "Про іпотеку") від 01.04.2014 за № 26/3-06/579-3451, які отримані останнім 07.04.2014. Однак станом на 28.11.2014 позичальник вимоги банку не виконав та має прострочену заборгованість за Кредитним договором у розмірі: 760657943,20 грн., у тому числі 497000000,00 грн. заборгованості за кредитом, 135838000,00 грн. заборгованості за процентами, 8933,73 грн. заборгованості за комісією, 127811009,47 грн. заборгованості за штрафними санкціями.

З огляду на викладені обставини позивач звернувся до господарського суду з позовом у даній справі, заявивши вимоги: у рахунок часткового погашення заборгованості відповідача перед позивачем за Кредитним договором за простроченими процентами за користування кредитом у гривні в розмірі 122510500 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки згідно з Договором іпотеки шляхом набуття позивачем права власності на нього, а також визнати за позивачем право власності на зазначені об'єкти (з урахуванням заяви про уточнення (зменшення) позовних вимог від 16.12.2014 за № 55/2-08/141-15638).

Іпотека відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. У ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотека визначена як окремий вид застави нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Частиною 1 ст. 7 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Вказана норма кореспондується з положеннями ст. 590 ЦК України.

Зокрема, ст. 37 Закону України "Про іпотеку" у ч. 1 передбачає, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права, в тому числі права власності на майно, суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Таким чином, виходячи з положень ч. 2 ст. 16 ЦК України, ч. 3 ст. 33, ст.ст. 36, 37 Закону України "Про іпотеку" у разі встановлення у договорі такого способу звернення стягнення, як набуття права власності на предмет іпотеки, іпотекодержатель має право звернутися до суду з відповідним позовом.

Врахувавши наведені вище вимоги закону та умови Договору іпотеки, суди дійшли вірного висновку щодо обґрунтованості заявлених ПАТ "Державний ощадний банк України", як іпотекодержателем, позовних вимог до ТОВ "Торгівельна компанія "Урожай", як іпотекодавця, про звернення стягнення на предмет іпотеки за Договором іпотеки в рахунок часткового погашення заборгованості за Кредитним договором шляхом набуття ПАТ "Державний ощадний банк України" права власності на предмет іпотеки, оскільки факт невиконання відповідачем, як позичальником за Кредитним договором, своїх зобов'язань за Кредитним договором з повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитними коштами є доведеним наявними в матеріалах справи доказами та не спростовано товариством, а умови Договору іпотеки передбачають право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду шляхом визнання права власності на іпотечне майно.

Згідно з ч. 3 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

З огляду на положення цієї норми у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на нього у резолютивній частині рішення має бути обов'язково зазначена вартість іпотечного майна, на яке звернено стягнення та яке набувається іпотекодержателем у власність, визначена на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

Задовольняючи позов у справі, суди правильно визначили вартість предмета іпотеки на підставі звіту експерта про незалежну оцінку вартості та про експертну грошову оцінку від 05.12.2014, згідно з якими вартість предметів іпотеки за Договором іпотеки станом на 01.12.2014 загалом становить 122510500,00 грн., а саме: вартість відповідних будівель і споруд загальною площею 70030,8 м2 становить 105084400,00 грн., вартість земельної ділянки площею 25,8488 га (кадастровий номер 1414100000:01:008:0047) - 16072800,00 грн., вартість земельної ділянки площею 0,0149 га (кадастровий номер 1414100000:01:008:0048) - 11700,00 грн., вартість земельної ділянки площею 1,9041 га (кадастровий номер 1414100000:01:008:0009) - 1341600,00 грн.

У силу ст.ст. 4-2, 4-3, 33 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності та змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.ст. 99, 101 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі; апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції. У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу; додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Під час здійснення апеляційного перегляду справи суд апеляційної інстанції врахував положення ст. 9 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", згідно з якою протягом терміну дії цього Закону щодо нерухомого майна, розташованого на території проведення антитерористичної операції, що належить громадянам України (у тому числі фізичним особам - підприємцям) або юридичним особам - суб'єктам малого і середнього підприємництва та перебуває в іпотеці, зупиняється дія, зокрема, ст. 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки) Закону України "Про іпотеку" (898-15)

Зі змісту викладеної правової норми вбачається, що зупинення дії ст. 37 Закону України "Про іпотеку" не поширюється на суб'єктів великого підприємництва, якими відповідно до ч. 3 ст. 55 Господарського кодексу України є юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) перевищує 250 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності перевищує суму, еквівалентну 50 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Керуючись викладеними вище процесуально-правовими нормами, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач на момент розгляду справи є суб'єктом великого бізнесу, адже відповідно до балансу (фінансовий звіт) на 31.12.2013 на підприємстві відповідача середня кількість працівників складала 893, а відповідно до звіту про фінансові результати за 2013 рік річний дохід відповідача перевищував суму, визначену у ст. 55 Господарського кодексу України. З огляду на таке суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для застосування положень ст. 9 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" до спірних правовідносин сторін.

Звертаючись з касаційною скаргою, відповідач посилається на необ'єктивність такого висновку, заснованого на даних балансу за 2013 рік. Однак у касаційній скарзі відсутні жодні посилання на те, що відповідачем були надані суду апеляційної інстанції певні докази, які підтверджують обставини віднесення його до суб'єктів малого чи середнього бізнесу.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції надано вірну правову оцінку доводам відповідача щодо недійсності Договору іпотеки.

Стаття 204 ЦК України встановлює презумпцію правомірності правочину, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто оспорюваними є правочини, які закон не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи судом шляхом прийняття відповідного судового рішення.

При цьому, згідно з положеннями ст.ст. 223, 231, 233 Цивільного процесуального кодексу України, зокрема, заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого цим Кодексом, тобто після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано; у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом; у цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції правильно відхилив посилання відповідача на заочне рішення Київського районного суду м. Донецька від 26.05.2015, яким визнано недійсним Договір іпотеки, встановивши, що воно не набуло законної сили відповідно до положень ст.ст. 223, 228, 231, 233 Цивільного процесуального кодексу України з огляду на подання ПАТ "Державний ощадний банк України" 05.06.2014 заяви про його перегляд, яка не була розглянута судом.

Відповідач у касаційній скарзі доводить хибність цього висновку, посилаючись на обставини розгляду заяви ПАТ "Державний ощадний банк України" Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області. Однак такі обставини не доводились відповідачем під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій із наданням відповідних доказів, а в силу вимог ст. 111-7 ГПК України не можуть бути встановлені судом касаційної інстанції.

Водночас суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими доводи відповідача щодо неналежного повідомлення його про час та місце розгляду справи, зважаючи на наявність у матеріалах справи доказів отримання ним копій відповідних ухвал Господарського суду Запорізької області від 04.12.2014 і від 08.12.2014, відповідно, 09.12.2014 і 12.12.2014.

Отже, відповідачем не доведено порушення або неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій певних норм матеріального чи процесуального права щодо обставин, встановлених ними під час розгляду справи. Його доводи по суті зводяться до переоцінки судом касаційної інстанції наданих сторонами доказів та встановлення інших обставин, ніж встановлені судом апеляційної інстанції, що не входить до визначених ст. 111-7 ГПК України меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Згідно з вказаною нормою, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заявлені позивачем у його касаційній скарзі вимоги щодо зміни постанови суду апеляційної інстанції шляхом доповнення резолютивної частини рішення суду першої інстанції та зобов'язання відповідача передати позивачу ключі від нежитлових будівель загальною площею 70030,8 м2, що розташовані за адресою: Донецька обл., м. Слов'янськ, вул. Свободи, 85, також не відповідають вимогам наведеної норми, оскільки такі вимоги не заявлялись та не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Отже, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у судових рішеннях попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла висновку, що судами у порядку ст.ст. 43, 101, 103 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов'язки сторін, враховано положення ст.ст. 32, 33, 34, 35 ГПК України.