В листопаді 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Севастопольмарінсервіс" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України про стягнення збитків у розмірі 630011,70 грн., що складає вартість квартир, переданих позивачем на виконання попереднього договору № 03/04 від 04.08.2004 року.

В подальшому позивач збільшив розмір позовних вимог, перерахувавши вартість квартир, та просив стягнути з відповідача 662 529,90 грн. збитків.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.01.2015 року (суддя Сташків Р.Б.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.04.2015 року (судді: Отрюх Б.В., Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.), в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, Товариство з обмеженою відповідальністю "Севастопольмарінсервіс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових актів.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку її обставин та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, судами попередніх інстанцій встановлено, що 04.08.2004 року між Міністерством оборони України в особі директора Департаменту капітального будівництва та управління фондами Міністерства оборони України Веліжанського С.К., який діяв на підставі довіреності № 220/1658 від 03.08.2004, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Севастопольмарінсервіс" в особі директора Кліменка В.В., діючого на підставі статуту, укладено попередній договір № 03104, згідно якого сторони зобов"язались у встановлений в п. 5.1 строк укласти між собою відповідний договір міни нерухомого військового майна на квартири (житло) для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей (основний договір).

В пунктах 2.2.1.1, 2.2.1.2 сторони домовились про те, що за основним договором Міністерство оборони України мас передати у власність ТОВ "Севастопольмарінсервіс" перелічене в попередньому договорі нерухоме військове майно, що є державною власністю та належить до сфери управління Міністерства оборони України, перелік якого зазначено у цьому договорі, а ТОВ "Севастопольмарінсервіс" має передати у власність держави, в оперативне управління Міністерства оборони України квартири (житло) для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей, умови визначення характеристик, параметрів, кількості тощо, яких обумовлені у попередньому договорі.

Згідно пп. 4.1-4.2 попереднього договору виконання основного договору здійснюється сторонами шляхом передачі Міністерством оборони України нерухомості у власність ТОВ "Севастопольмарінсервіс", та відповідно, передачі останнім квартир у державну власність та в оперативне управлінню Міністерства оборони України, з оформленням відповідних актів приймання-передачі. ТОВ "Севастопольмарінсервіс" має право розпочати передачу квартир після підписання цього договору з оформленням, при цьому, відповідних актів приймання - передачі.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що ТОВ "Севастопольмарінсервіс" придбало дві квартири у м. Очаків, Миколаївської області (копії договорів купівлі-продажу від 2004 року у справі) та передало їх за актами прийому-передачі від 12 та 13 серпня 2004 року відповідачу, проте основний договір не укладено. В подальшому Міністерство оборони України передало дані квартири військовослужбовцям.

За вказаних обставин, позивач просить стягнути з відповідача збитки у вигляді 662 529,90 грн. вартості квартир, оскільки останній ухилився від обов"язку укласти основний договір (передати військове майно). Вартість збитків розрахована ТОВ "Севастопольмарінсервіс", виходячи з показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, визначених в наказі Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства № 306 від 11.11.2014 року. При цьому, вартість квартири № 30 у будинку № 98/2 по вул. Бузькій у м. Очаків Миколаївської області, загальною площею 50,60 кв.м., склала 294 846,20 грн., а квартири № 12 у будинку № 11 по вул. Першотравневій у м. Очаків Миколаївської області, загальною площею 63,10 кв.м. - 367 683,70 грн.

Місцевий господарський суд, з висновками якого погодилась апеляційна інстанція, приймаючи рішення у даній справі про відмову в задоволенні позову, обгрунтовано виходив з недоведення ТОВ "Севастопольмарінсервіс" позовних вимог, зокрема, наявності у Міністерства оборони України обов"язку відшкодування позивачу заявленого розміру збитків за відсутності доказів направлення останнім протягом двох тижнів з моменту підписання попереднього договору відповідачу проекту основного договору та протиправного ухилення Міністерства оборони України від його укладення. Попередній договір припинив свою дію і докази розірвання або визнання його недійсним у справі також відсутні.

При цьому, судами попередніх інстанцій враховано заперечення відповідача щодо відсутності повноважень у командира військової частини А1758 на підписання актів передачі спірних квартир від 12 та 13 серпня 2004 року до державної власності в особі Міністерства оборони України. Також судами вказано про відсутність доказів схвалення Міністерством оборони України підписання цих актів командиром військової частини А1758, тоді як попередній договір від імені Міністерства оборони України підписано директором Департаменту капітального будівництва та управління фондами.

Таким чином, внаслідок відсутності доказів схвалення відповідачем зазначених актів, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли вірного висновку про відсутність підстав для застосування до даних правовідносин приписів ст. 241 Цивільного кодексу України, згідно якої правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.

Водночас, під час перегляду апеляційним господарським судом даної справи позивачем заявлялось клопотання про витребування в порядку ст. 38 ГПК України відповідних доказів на предмет схвалення Міністерством оборони України вказаних актів прийому-передачі квартир, в задоволення якого судом підставно відмовлено.

Так, в силу частини 1 статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Обґрунтовуючи неможливість подання доказів суду першої інстанції, особа, яка бажає подати нові докази, має довести обставини, що об'єктивно перешкоджали їй подати ці докази місцевому господарському суду.

Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" (v0007600-11) у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Частиною 3 статті 22 ГПК України встановлено обов"язок сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Разом з тим, апеляційною інстанцією встановлено відсутність обставин подання даного клопотання представником позивача в процесі розгляду справи в суді першої інстанції.

Враховуючи викладене, висновок Київського апеляційного господарського суду про відмову у задоволенні вказаного клопотання позивача, поданого в суді апеляційної інстанції, є обгрунтованим.

Відтак, правильними є посилання судів попередніх інстанцій щодо не доведення позивачем факту передання квартир за актами прийому-передачі від 12 та 13 серпня 2004 року державі Україна в особі Міністерства оборони України, в зв"язку з відсутністю доказів наявності таких повноважень у командира військової частини А1758, яким підписано дані акти.

Згідно статті 635 Цивільного кодексу України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

В цій же статті передбачено відповідальність сторони, яка необгрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, зокрема, відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. При цьому, зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Аналогічні приписи викладені у статті 182 Господарського кодексу України, якою передбачено, що за попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором. Зобов'язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні.

Як вбачається з умов пунктів 3.1.1., 3.2.1 попереднього договору, з метою укладання основного договору, Міністерство оборони України зобов"язалось забезпечити оформлення правовстановлюючих документів на нерухомість, державну реєстрацію права власності на нього в органах технічної інвентаризації, оформлення інвентарних справ на нерухомість, оформлення довідок - характеристик та інших документів, необхідних для укладення основного договору не пізніше двох місяців з дати підписання цього договору. ТОВ "Севастопольмарінсервіс", в свою чергу, також зобов"язалось забезпечити оформлення довідок - характеристик та інших документів, необхідних для укладання основного договору, не пізніше двох місяців з дати підписання цього договору.

Пунктом 4.2. попереднього договору передбачено, що квартири є власністю держави з моменту державної реєстрації основного договору (ч. 4 ст. 334 ЦК України).

Пунктом 5.1. сторони зобов'язались укласти основний договір протягом двох тижнів з останнього дня здійснення однією із сторін зобов'язань, передбачених пп. 3.1.1, 3.2.1 попереднього договору. За домовленістю сторін основний договір може бути укладений раніше вищевказаного строку. Для укладання основного договору ТОВ "Севастопольмарінсервіс" направляє Міністерству оборони України відповідний проект основного договору не пізніше строку, визначеного у п. 5.1 цього договору.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок доказування визначається предметом спору. За загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Враховуючи ненадання позивачем доказів виконання сторонами зобов'язань, передбачених пп. 3.1.1, 3.2.1 попереднього договору, після чого вони зобов'язалися укласти основний договір протягом двох тижнів, а також з огляду на відсутність доказів направлення позивачем проекту основного договору Міністерству оборони України, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про не доведення позивачем факту протиправного ухилення відповідача від укладення основного договору та, відповідно, обов'язку останнього відшкодувати заявлений розмір збитків.

Також грунтується на вимогах закону висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для застосування строку позовної давності, у зв"язку з не доведенням позивачем порушення відповідачем його прав.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, а тому до уваги не беруться.

Згідно статті 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини встановлені господарським судом на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки судів першої й апеляційної інстанцій відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, прийняте рішення суду першої і постанова апеляційної інстанцій відповідають матеріалам справи та вимогам закону, а тому їх слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.