Т.Б. Дроботової - головуючого, І.В. Алєєвої, Л.І. Рогач за участю представників: позивача не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належним чином) відповідачів - не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належним чином) - не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належним чином) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Громадської організації "Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.02.2015 у справі № 916/2956/13 Господарського суду Одеської області за позовом Громадської організації "Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів" до - Іллічівської міської ради, - Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" про визнання недійсним рішення та державного акта

31.10.2013 Громадська організація "Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів" звернулася до господарського суду з позовом про визнання недійсним рішення Іллічівської міської ради № 49-ХХІІІ від 22.07.1999 "Про переоформлення Іллічівському морському торговельному порту права користування земельною ділянкою під спорудами порту" в частині передачі Іллічівському морському торговельному порту земельної ділянки площею 0,122 га, користувачем якої є позивач, та визнання недійсним Державного акта на право постійного користування землею серія ОД-ІІ № 004798, виданого Іллічівською міською радою на користь Іллічівського морського торговельного порту в частині накладення земельних ділянок згідно з наведеним в позовній заяві координатами. Позивач зазначив, що на момент ухвалення спірного рішення на спірній земельній ділянці на законних підставах існували будівлі рибалок-спортсменів, відтак, ця земельна ділянка включена до складу земельної ділянки відповідача в порушення статей 7, 19 Земельного кодексу України (у відповідній редакції на час прийняття спірного рішення).

Іллічівська міська рада частково погодилась з позовними вимогами, вказавши, що на спірній земельній ділянці знаходився причал до прийняття рішення про надання порту земельної ділянки, з чого вбачається порушення при прийнятті рішення прав позивача; державний акт, виданий порту, є неукладеним правочином, позаяк не пройшов державну реєстрацію

Іллічівський морський торговельний порт заперечив проти позову, вказавши, що позивач не довів належним чином ті обставини, на які він посилається у підтвердження позовних вимог; ним не порушено права та інтереси позивача, за захистом яких він звернувся.

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 08.12.2014 (суддя Петров В.С.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.02.2015 (судді: Величко Т.А. - головуючий, Жеков В.І., Сидоренко М.В.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів прийняття його відповідно до норм матеріального та процесуального права.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, позивач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення та постанову у даній справі та прийняти по справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про невідповідність судових рішень вимогам чинного законодавства, оскільки ними не враховано невідповідність спірних актів приписам частини 1 статті 69 Земельного кодексу України, частині 1 статті 11 та частині 1 статті 25 Закону України "Про транспорт", не взято до уваги наявні у матеріалах справи докази про існування станом на час прийняття цих актів житлової та громадської забудови земельної ділянки членами громадської організації - позивача.

Відповідачі відзиви на касаційну скаргу не надали. Сторони не скористалися правом на участь представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі фактичних встановлених обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи,. за змістом листа Відділу у справах будівництва і архітектури Одеської обласної ради народних депутатів від 31.12.86 № 01/1 1-1399 причал "Бугово № 114" був створений ініціативною групою Одеської обласної спілки Українського товариства мисливців та рибалок у 1948 році до початку розвитку Іллічівського морського порту та міста Іллічівськ і займав до 1965 року площу в межах 2,5 га без офіційного відводу.

Згідно з актом від 20.05.1974 № 173/3 від Українського товариства мисливців та рибалок до Одеського Управління побутового обслуговування населення передано основні засоби, споруди та малоцінний інвентар (2198 куренів, 2084 човни), по кожному причалу, в тому числі "Бугово". 13.06.1977 на підставі наказу Міністерства побутового обслуговування УPCP № 181 створено та затверджено статут Одеської водно-моторної пристані, до складу якої увійшли всі причали на узбережжі Чорного моря в районі м. Одеси.

Також суди встановили, що 19.06.1992 Іллічівському морському торговельному порту видано державний акт серії Б № 033093 на право користування земельними ділянками загальною площею 332,55 га, а саме на земельні ділянки площами: 42,69 га (ділянки: № 1 (1,3 га), № 2 (23 га), № 2а (8,02 га), № 9 (10,37 га)); 58,28 га (ділянка № 3 - 58,28 га); 70,46 га (ділянки: № 4 (55,16 га), № 10 (15,3 га)); 88,88 га (ділянки: № 5 (78,74 га), № 6 (5,72 га), № 7 (4,32 га), № 11 (0,10 га)); 72,24 га (ділянка № 8 - 72,74 га); Державний акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею 19.06.1992 за № 3.

Рішенням виконкому Іллічівської міської ради від 28.11.1996 № 470 оформлено право постійного користування Іллічівського морського торговельного порту земельною ділянкою площею 367,6 га, яка фактично зайнята під об'єктами, та зазначено про видачу порту державного акта на право постійного користування зазначеною земельною ділянкою. На підставі рішення виконкому Іллічівської міської ради від 28.08.1998 № 508 Іллічівскому морському торговельному порту видано акт на право постійного користування землею серії ОД-II № 004798, згідно з яким порту надано в постійне користування 4,21 га землі для розвиту інфраструктури. В акті відображені зміни в землекористуванні, зокрема, на підставі рішення Іллічівської міської ради від 16.01.2011 № 161-XXIII порту надана ділянка № 10 площею 0,75 га (аркуш 5); на аркуші 5 цього акта міститься план зовнішніх меж землекористування ділянкою № 9 (площа 14,29 га) та ділянкою № 10 (площа 0,75 га), всього - 15,04 га. Державний акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 42.

21.06.1999 керівник порту звернувся на адресу Іллічівського міського голови з проханням внести зміни до рішення виконкому Іллічівської міської ради від 28.11.96 № 470 у зв'язку із зміною площі земельних ділянок, переданих порту в постійне користування, з 367,6 га на 360,47 га. Рішенням Іллічівської міської ради від 22.07.1999 № 49-XXIII "Про переоформлення Іллічівському морському торговельному порту права користування земельною ділянкою під спорудами порту" порту вирішено переоформити право користування земельною ділянкою площею 360,47 га для розміщення та експлуатації будівель та споруд та видати порту державний акт на право постійного користування зазначеною земельною ділянкою.

За змістом наказу від 03.01.1996 по Одеській водно-моторній пристані № 1, внаслідок ліквідації Одеського управління побутового обслуговування населення рішенням Жовтневого райвиконкому від 20.05.93 № 762, Одеська водно-моторна пристань перереєстрована в Державне комунальне підприємство, перетворене у 1995 році в Громадську організацію "Одеська водно-моторна пристань", а в 1998 році в Громадську організацію "Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів". Відповідно до пункту 1.5 Статуту Громадської організації "Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів", зареєстрованого 11.04.1995 та перереєстрованого 27.02.1998, позивач став правонаступником попередніх організацій.

Рішенням Іллічівської міської ради від 22.02.2005 № 397/96-IV Громадській організації "Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів" передано у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення загальною площею 4,8033 га, розташовану за адресою: Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Набережна, 57, та укладено договір оренди землі терміном дії до 22.02.2008; договір зареєстрований у Одеській регіональній філії ДП "ЦДЗК" 06.10.2005 за № 040550800167.

Рішенням виконавчого комітету Іллічівської міської ради від 23.11.2006 № 1309 змінено нумерацію об'єктів, розташованих по вул. Набережній, причалу № 114 присвоєно поштову адресу: м. Іллічівськ, вул. Набережна, 25.

Згідно з рішенням Іллічівської міської ради від 27.03.2009 № 535/142-V продовжено Громадській організації "Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів" строк оренди земельної ділянки площею 3,7182 га під існуючим причалом "Бугово № 114" терміном до 31.12.2009 з умовою заборони на зазначеній земельній ділянці будівництва будь яких нових об'єктів, реконструкції існуючих будівель виключно за згодою орендодавця та у відповідності до вимог законодавства України, підтримання належного санітарно-гігієнічного стану на території прилеглого громадського пляжу, тощо. Рішенням Іллічівської міської ради від 11.06.2010 № 671/31-V позивачу продовжено строк оренди зазначеної вище земельної ділянки на 3 роки; актами від 06.07.2010 встановлено межі земельної ділянки в натурі (на місцевості), згідно з якими визначено 3 окремі земельні ділянки площами: 3,4784 га, 0,0718 га та 0,1680 га.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 03.03.2010 у справі № 26/26-10-535, яке набрало законної сили 14.03.2010, визнано право власності позивача на збудовані на зазначеній земельній ділянці будівлі (адміністративна будівля, будівля шкіперської та навіс літ. "Д" (рік побудови - 1954); будівля рятувального посту, навіс літ. "в" та комори (рік побудови - 1991); речове право зареєстровано КП "БТІ", про що видано реєстраційне посвідчення від 16.05.2010 за № 46162.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 20.10.2011 у справі № 30/17-3556-2011, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20.12.2011, Інспекції ДАБК в Одеській області відмовлено у знесенні зазначених будівель.

30.03.2012 р. на підставі рішення Іллічівської міської ради від 11.06.2010 № 671/31-V Іллічівською міською радою (орендодавець) та Громадською організацією "Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів" (орендар) укладено договори оренди землі:

- № 193, загальною площею 3,4784 га (кадастровий номер 5110800000:02:003:0035), зареєстрований у Відділі Держкомзему у м. Іллічівськ Одеської області 26.04.2012 за № 511080004000312, акт прийому-передачі вказаної земельної ділянки б/д;

- № 195, загальною площею 0,0718 га (кадастровий номер 5110800000:02:003:0012); договір зареєстрований у Відділі Держкомзему у м. Іллічівськ Одеської області 26.04.2012 за № 511080004000311; акт прийому-передачі вказаної земельної ділянки б/д;

- № 196 загальною площею 0,1680 га (кадастровий номер 5110800000:02:003:0013); договір зареєстрований у Відділі Держкомзему у м. Іллічівськ Одеської області 26.04.2012 за № 511080004000310; акт прийому-передачі вказаної земельної ділянки б/д.

Згідно з вказаними договорами в оренду передавалась земельна ділянка несільськогосподарського призначення під існуючим причалом "Бугово-№ 114", яка відноситься до категорії земель житлової та громадської забудови, розташована за адресою: Одеська обл., м. Іллічівськ, вул. Набережна, 25 (колишня Набережна, 57) терміном на 3 роки; за змістом договорів на земельній ділянки знаходиться об'єкт нерухомого майна, що належить позивачу на праві приватної власності на підставі рішення Господарського суду Одеської області від 03.03.2010 по справі № 26/26-10-535.

Позивач звернувся з даним позовом, посилаючись на висновки судової експертизи від 29.04.1023 № 55е/С/13 з додатком, призначеної Господарським судом Одеської області під час розгляду справи № 5017/2802/2012 за позовом Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" до Іллічівської міської ради, Громадської організації "Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів" про скасування рішення Іллічівської міської ради від 11.06.2010 № 671/31-V в частині передачі ГО "Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів" земельної ділянки площею 0,3240 га та про визнання недійсними 3-х договорів оренди землі від 30.03.2012 в частинах передачі ГО "Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів" земельних ділянок площами: 0,1394 га за договором № 196 (загальна площа по договору - 0,1680 га), 0,0510 га за договором № 195 (загальна площа по договору - 0,0718 га), 0,1336 га за договором № 193 (загальна площа по договору - 3,4784 га), за змістом яких в ході проведення геодезичних робіт виявлені накладання земельної ділянки, яка передана ДП "Іллічівський морський торговельний порт" на праві постійного землекористування на підставі Державного акта від 16.09.98 серії ОД-II № 004798 та земельних ділянок, які надані ГО "Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів" на підставі 3-х договорів оренди земельних ділянок від 30.03.2012 (№№ 193, 195, 196) у 4-х місцях. Загальна площа земельних ділянок склала 0,3240 га, у т.ч.: ділянка № 1 (0,0114 га); ділянка № 2 (0,0394 га); ділянка № 3 (0,0510 га); ділянка № 4 (0,1222 га).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарські суди попередніх інстанцій вказали, що позивач не довів наявності у нього права користування спірною земельною ділянкою станом на час прийняття органом місцевого самоврядування рішення про надання її у постійне користування та відповідного державного акта.

Судова колегія зазначає, що відповідно до положень статті 1 Господарського процесуального кодексу України, статей 15 та 16 Цивільного кодексу України, особа має право звернутися до суду за захистом свого порушеного права чи охоронюваного законом інтересу; наслідком прийнятого рішення у разі задоволення позовних вимог повинно бути захищене та відновлене право позивача.

Способи захисту прав на земельні ділянки визначені статтею 152 Земельного кодексу України. За приписами наведеної норми, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції (254к/96-ВР) або законам України визнаються незаконними в судовому порядку; статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі..

За статтею 116 Земельного кодексу України (чинного на час звернення з позовом) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Відповідно за приписами статей 7, 19 та 22 Земельного кодексу України (в редакції станом на час прийняття спірного рішення та видачі державного акта) право власності або право користування наданою міською радою земельною ділянкою виникало після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право; у постійне користування земля надавалась Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям.

За змістом статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані довести обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, належними та допустимими доказами.

Суди на підставі матеріалів справи достовірно та повно встановили, а позивач не спростував, що станом на час надання земельної ділянки в постійне користування Іллічівському морському торговельному порту у позивача не було документів, що посвідчували б його право користування спірною земельною ділянкою, в тому числі, на правах оренди; у касаційній скарзі позивач не зазначив про наявність у матеріалах справи будь-яких не досліджених судами доказів, що спростовували б відповідні обставини справи, чи засвідчували б існування легітимного інтересу позивача до оформлення землекористування спірною земельною ділянкою шляхом його звернення до уповноваженого органу.

Розглянувши доводи касаційної скарги щодо розташування на спірній земельній ділянці на час її надання у постійне користування куренів та будівель рибалок-любителів, судова колегія відзначає, що зазначені докази та обставини досліджувались судами попередніх інстанцій та були вірно ними відхилені, як такі, що не доводять та не підтверджують змісту речового права позивача на зазначені будівлі у спірний період та статусу зазначених будівель як законно спорудженого та прийнятого в експлуатацію позивачем майна, що не може бути відокремлено від земельної ділянки.

Слід також відзначити, що за змістом статті 30 Земельного кодексу України (редакція 1992 року), як і статті 120 Земельного кодексу України (у чинній редакції) у зв'язку з переходом права власності на будівлю чи споруду разом з об'єктом переходить існуюче, належно оформлене право користування, відсутність чого встановлено судами.

Відтак, судова колегія погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, що позивач не надав необхідних доказів та не навів доводів у підтвердження порушення його права користування земельною ділянкою чи легітимного інтересу на таке право, на захист якого подано позов, станом на час прийняття спірного рішення та видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111- 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суд в порядку статей 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно та об'єктивно розглянули в судовому процесі всі істотні обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; та дійшли законних та обґрунтованих висновків за наслідками розгляду позову та апеляційної скарги.

Як наслідок, прийняті рішення та постанова відповідають статтям 84 та 105 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості судового рішення. Твердження заявника про порушення господарськими судами норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права при прийнятті оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження, з огляду на що підстав для скасування судових рішень з наведених у касаційній скарзі мотивів колегія суддів не вбачає.