ТОВ "ЗОЛОТИЙ ЕКВАТОР" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ "УКРАГРОПРОМ" про стягнення 16 142 083,12 грн. заборгованості (з них: 13 191 160,61 грн. основного боргу, 1 429 693,15 грн. пені, 565 982,43 грн. штрафу, 955 246,93 грн. процентів), яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору поруки від 04.04.2012 № 158.

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.08.2013 у справі № 910/14545/13 (суддя Літвінова М.Є.) позов задоволено з посиланням на його обґрунтованість.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2014 (судді Шапран В.В. -головуючий, Андрієнко В.В., Шевченко Е.О.) рішення господарського суду міста Києва від 28.08.2013 скасовано, прийнято нове рішення про відмову в позові. Постанову апеляційного господарського суду мотивовано тим, що договір поруки від 04.04.2012 № 158, який був підставою для звернення позивача з позовом до суду, визнано недійсним у судовому порядку, у зв'язку з чим підстави для задоволення позову відсутні.

Ухвалою Вищого господарського суду міста Києва від 27.05.2014 задоволено заяву ТОВ "ЗОЛОТИЙ ЕКВАТОР" про відкликання касаційної скарги на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2014, касаційну скаргу повернуто ТОВ "ЗОЛОТИЙ ЕКВАТОР" без розгляду.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2014 у справі № 910/14545/13 (судді Ткаченко Б.О. -головуючий, Зеленін В.О., Синиця О.Ф.) задоволено заяву ТОВ "ЗОЛОТИЙ ЕКВАТОР" про перегляд постанови Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2014 за новововиявленими обставинами; постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2014 скасовано; рішення господарського суду міста Києва від 28.08.2013 зі справи № 910/14545/13 залишено без змін. Постанову апеляційного господарського суду мотивовано тим, що договір поруки від 04.04.2012 № 158 є дійсним (у зв'язку з відмовою судом у задоволенні позову про визнання останнього недійсним) та таким, що підлягає виконанню ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ "УКРАГРОПРОМ" як субсидіарним боржником.

Не погоджуючись із зазначеною постановою апеляційного господарського суду ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ "УКРАГРОПРОМ" оскаржило останню у касаційному порядку. У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ "УКРАГРОПРОМ" просило рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду зі справи скасувати з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Постановою Вищого господарського суду від 15.12.2014 у справі № 910/14545/13 постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2014 залишено без змін, а касаційну скаргу ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ "УКРАГРОПРОМ" без задоволення.

Постановою Верховного Суду України від 15.04.2015 скасовано постанову Вищого господарського суду від 15.12.2014 зі справи № 910/14545/13, а справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанову Верховного Суду України мотивовано незаконністю постанови касаційної інстанції.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце нового розгляду скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм процесуального та матеріального права, заслухавши пояснення представника скаржника, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Як встановлено судами попередніх інстанцій:

- 06.03.2012 ТОВ "ТОРГОВА АГРАРНА КОМПАНІЯ" як покупцем і ТОВ "ЗОЛОТИЙ ЕКВАТОР" як продавцем укладено Генеральний договір поставки нафтопродуктів № 103 (далі - Договір поставки), за умовами якого продавець зобов'язався поставити та передати у власність покупця нафтопродукти в кількості та асортименті, що передбачені у додатках до договору, а покупець зобов'язався прийняти товар від продавця та сплатити його загальну вартість на умовах цього договору;

- у забезпечення виконання зобов'язань за договором поставки ТОВ "ЗОЛОТИЙ ЕКВАТОР" як кредитором ТОВ "ТОРГОВА АГРАРНА КОМПАНІЯ" як боржником і ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ "УКРАГРОПРОМ" як поручителем 04.04.2012 укладено договір поруки № 158 (далі - Договір поруки), за умовами якого поручитель зобов'язався субсидіарно відповідати перед кредитором за виконання боржником у повному обсязі зобов'язань згідно з Договором поставки;

- ТОВ "ЗОЛОТИЙ ЕКВАТОР" у березні - травні 2012 року здійснило поставку нафтопродуктів на користь ТОВ "ТОРГОВА АГРАРНА КОМПАНІЯ". Зобов'язання з оплати за поставлений товар ТОВ "ТОРГОВА АГРАРНА КОМПАНІЯ" виконало частково, у зв'язку з чим ТОВ "ЗОЛОТИЙ ЕКВАТОР" звернулося з позовом до боржника;

- рішенням господарського суду Рівненської області від 19.03.2013 року у справі № 918/17/13, яке залишено без змін судами апеляційної і касаційної інстанцій, з ТОВ "ТОРГОВА АГРАРНА КОМПАНІЯ" на користь ТОВ "ЗОЛОТИЙ ЕКВАТОР" стягнуто 13 190 160,61 грн. заборгованості, 1 429 963,15 грн. пені, 565 982,43 грн. штрафу та 955 246,93 грн. - 10 % річних. У частині стягнення з ТОВ "ТОРГОВА АГРАРНА КОМПАНІЯ" на користь ТОВ "ЗОЛОТИЙ ЕКВАТОР" 58 400,00 грн. заборгованості - провадження у справі припинено;

- рішення господарського суду Рівненської області від 19.03.2013 року зі справи № 918/17/13 не виконано, заборгованість ТОВ "ТОРГОВА АГРАРНА КОМПАНІЯ" не сплачена;

- позивач звернувся до ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ "УКРАГРОПРОМ" як до поручителя за Договором поруки з вимогами про сплату заборгованості, що підтверджується листами від 05.10.2012 вих. № 05/10 та 17.06.2013 вих. № 1672, проте ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ "УКРАГРОПРОМ" зазначені вимоги позивача залишено без задоволення, про що свідчать листи від 15.10.2012 вих. № 321 та від 03.07.2013 вих. № 225.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення заборгованості з ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ "УКРАГРОПРОМ" як з поручителя за Договором поруки.

Відповідно до статті 554 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з пунктом 2.2 Договору поруки у випадку невиконання боржником своїх зобов'язань за договором поставки кредитор має право пред'явити свої вимоги безпосередньо до поручителя, які є обов'язковими для виконання поручителем на 7-й робочий день з дати отримання поручителем такої вимоги від кредитора.

Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності, частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки:

- протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України);

- протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України);

- протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позов до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

За своєю правовою природою строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним (присічним), відповідно:

- його закінчення є підставою для припинення поруки;

- у випадку пропуску кредитором строку заявлення вимоги до поручителя, такий строк не може бути відновлено, зупинено або перервано;

- суд самостійно застосовує норми про строк чинності поруки, незалежно від того, чи заявлялося однією із сторін спору про припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності;

- встановивши факт припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності, суд відмовляє кредитору в позові у зв'язку з відсутністю у нього права вимагати стягнення боргу з поручителя за припиненою порукою.

Оскільки строк поруки не є строком для захисту порушеного права, а є строком існування (дії) самого зобов'язання поруки (преклюзивність строку), право кредитора, як і обов'язок поручителя по його закінченні припиняються, відповідно жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до пункту 3.1 Договору поруки останній набирає чинність з моменту його підписання сторонами та діє до повного припинення всіх зобов'язань боржника за Договором поставки або до погашення поручителем зобов'язань боржника в рахунок виконання зобов'язань за Договором поставки, в сумі та в межах якої поручитель відповідає перед кредитором, тобто до першої з перерахованих подій, яка настане раніше.

З урахуванням змісту пункту 3.1 Договору поруки суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що така умова Договору поруки не може розглядатися як встановлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає приписам статті 252 ЦК України, відповідно до яких строк визначається роками, місяцями, тижнями або годинами; термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка неминуче має настати. Зазначення у Договорі поруки замість строку - терміну припинення поруки (події, з якою пов'язується таке припинення) не дає підстав для застосування частини 4 статті 559 ЦК України (в частині її першого речення). Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах: від 21.05.2012 у справі № 6-48цс11, від 23.05.2012 у справі 6-33цс12, від 18.07.2012 у справі № 6-78цс12.

Скасовуючи постанову Вищого господарського суду від 15.12.2014 зі справи № 910/14545/13, Верховний Суд України вказав на те, що умовами Договору поставки (а.с. 16-19 т. 1) строк основного зобов'язання встановлено не було, оскільки постачання товару передбачалося почастковими товарними партіями автомобільним транспортом, дата поставки товару визначалася датою підписання акта приймання-передачі товару за відповідною формою, а зобов'язання покупця з оплати товару вважалися виконаними з моменту надходження грошових коштів за кожну окрему постановлену партію товару на розрахунковий рахунок покупця. Вищий господарський суд, залишаючи судові рішення попередніх інстанцій без змін, не взяв до уваги, що Договір поруки підписано 04.04.2012, а позовна заява надійшла до господарського суду 29.07.2013, тобто поза межами річного строку, встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України.

Місцевий господарський суд у розгляді даної справи виходив з преюдиціальності фактів, які були встановлені рішенням господарського Рівненської області від 19.03.2013 у справі № 918/17/13, що залишене без змін судами апеляційної і касаційної інстанцій, за позовом ТОВ "ЗОЛОТИЙ ЕКВАТОР" до ТОВ "ТОРГОВА АГРАРНА КОМПАНІЯ" про стягнення заборгованості за Договором поставки.

Так, у справі № 918/17/13 встановлено, що відповідно до пунктів 4.1, 4.2 Договору поставки сторони погодили, що розрахунки між сторонами здійснюються в українській національній валюті - гривнях у строк 90 календарних днів з моменту (дати) поставки товару, якщо інший строк (термін) оплати не визначений у додатках, що є невід'ємними частинами даного договору.

Пунктом 2 додатків 1-9 до договору було погоджено, що строк оплати отриманого товару становить 21 календарний день з моменту поставки партії товару.

У матеріалах справи № 910/14545/13 вказані додатки відсутні.

Незважаючи на те, що місцевий господарський суд помилково виходив з преюдиціальності для даної справи фактів, які були встановлені рішенням господарського Рівненської області від 19.03.2013 у справі № 918/17/13 (за відсутності тотожності складу сторін, що було визначальним у застосуванні приписів статті 35 ГПК України в редакції, чинній станом на час вирішення спору місцевим господарським судом), проте існування фактів як таких (у даному випадку факту погодження або непогодження сторонами Договору поставки строку виконання зобов'язання покупцем з оплати товару), є поняттям об'єктивним, а не суб'єктивним, відповідно не може змінюватися в контексті розгляду судами тієї чи іншої судової справи.

Таким чином, для правильного вирішення спору у даній справі визначальним є встановлення обставин, які пов'язані із встановленням сторонами Договору поставки строку виконання покупцем зобов'язання з оплати одержаного товару; у залежності від цього підлягають застосуванню відповідні приписи частини четвертої статті 559 ЦК України та підлягає вирішенню питання щодо наявності чи відсутності підстав вважати поруку припиненою. Проте наведене залишилося поза увагою судів попередніх інстанцій.

Попередні судові інстанції, не встановивши обставин, які являють собою істотні складові предмета доказування в даній справі, припустилися неправильного застосування вимог частини першої статті 47 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Відповідно до частини першої статті 111-10 ГПК України зазначене є підставою для скасування у повному обсязі рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду в частині, якою рішення місцевого господарського суду за результатом перегляду постанови апеляційного господарського суду за нововиявленими обставинами, залишено без змін.

У вирішенні даного спору судам належить врахувати, що у застосуванні приписів частини четвертої статті 559 ЦК України Верховний Суд України неодноразово висловлював позицію про те, що застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки розуміється як пред'явлення кредитором у встановленому порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь - якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення не заперечує можливості пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Поняття "строк чинності поруки" застосоване в частині четвертій статті 559 ЦК України, повинно розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор в судовому порядку може реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов'язання.

Тому навіть якщо в межах строку дії поруки була пред'явлена претензія і поручитель не виконав вказані в ній вимоги, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами вказаного строку, оскільки із закінченням строку припинилося матеріальне право (постанови Верховного Суду України від 17.09.2014 у справі № 6-53цс14, від 17.09.2014 у справі № 6-6цс14, від 29.01.2014 у справі № 6-155цс13).

Згідно з приписами частини першої статті 111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 11116 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

З огляду на викладене справа у скасованій частині має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір у скасованій частині відповідно до вимог закону.

Керуючись статтями 111-7, 111-9 - 111-12 ГПК України, Вищий господарський суд України

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "УКРАГРОПРОМ" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 28.08.2013 зі справи № 910/14545/13 скасувати.

3. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2014 зі справи № 910/14545/13, яку прийнято за результатами перегляду постанови Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2014 зі справи № 910/14545/13 за новововиявленими обставинами, скасувати в частині, згідно з якою рішення місцевого господарського суду залишено без змін.