головуючого Грейц К.В., суддів: Бакуліної С.В. (доповідач), Глос О.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "БМБ Компаунд" на постанову від 17.03.2015 Київського апеляційного господарського суду у справі № 910/21451/14 господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "КРОК" ЛТД до Товариства з обмеженою відповідальністю "БМБ Компаунд" про стягнення 75 258,09 грн в судовому засіданні взяли участь представники : від позивача: від відповідача: не з'явились Іліка Н.І. (довіреність № 139-06114 від 23.06.2014)

Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Стасюк С.В.) від 04.12.2014, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Отрюх Б.В., судді - Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.) від 17.03.2015, у справі № 910/21451/14 позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "БМБ Компаунд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "КРОК" ЛТД 72 000, 00 грн заборгованості, 2 639, 18 грн пені, 330, 91 грн три проценти річних, 288, 00 інфляційних нарахувань, 1 827, 00 грн судового збору.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати ухвалені по справі судові акти, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 612, 613 ЦК України.

У відзиві на касаційну скаргу позивач повністю заперечує викладені в ній доводи.

Позивач не скористався наданим процесуальним правом на участь у засіданні суду касаційної інстанції.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника відповідача, який підтримав викладені в ній доводи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "КРОК" ЛТД звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БМБ Компаунд" про стягнення 75 258, 09 грн заборгованості за договором поставки, посилаючись на порушення відповідачем зобов'язань за договором.

Судами встановлено таке.

01.03.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма "КРОК" ЛТД (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БМБ Компаунд" (покупець) було укладено договір № 1/14-138 поставки товару (Договір), за умовами якого постачальник зобов'язався поставити в обумовлені строки покупцю какао порошок або інші супроводжуючі інгредієнти, а покупець зобов'язався прийняти вказаний товар та оплатити за нього грошову суму згідно умов даного договору та накладних, які є невід'ємною частиною Договору.

Кількість товару, який постачається, визначається сторонами договору та відображається в накладних які є невід'ємною частиною Договору (пункт 2.1. Договору).

Згідно з пунктом 4.1. Договору умови поставки товару - у відповідності до Інкотермс - 2000, пункт завантаження - склад постачальника за адресою: м. Одеса, вул. Дальницька, вивантаження: м. Бровари. Доставка здійснюється транспортною компанією, яка несе відповідальність за збереження та цілісність вантажу.

Відповідно до пункту 6.1. Договору оплата за товар по даному Договору здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника (повна оплата за поставлений товар) - оплата протягом 20 (двадцяти) банківських днів після отримання вантажу, згідно виставленого рахунку.

Пунктом 7.1. Договору сторони погодили, що товар по даному Договору та право власності на нього вважається переданим постачальником та прийняте покупцем по кількості та якості - на складі покупця в момент поставки товару за адресою в м. Бровари.

Даний Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами та діє до 31.10.2015, а в частині взаєморозрахунків до моменту його остаточного виконання.

На підставі заявок Товариства з обмеженою відповідальністю "БМБ Компаунд", позивач передав, а відповідач прийняв товар у власність на загальну суму 90 000,00 грн, що підтверджується видатковими накладними, а саме: № 59 від 28.05.2014 на суму 30 000,00 грн, № 60 від 02.06.2014 на суму 30 000,00 грн та № 67 від 18.06.2014 на суму 30 000,00 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначав, що відповідач, в порушення умов Договору та чинного законодавства України, здійснив лише часткову оплату поставленого позивачем товару, внаслідок чого, у відповідача утворилась заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю Фірми "КРОК" ЛТД у розмірі 72 000,00 грн.

З метою досудового врегулювання спору, позивач направив на адресу відповідача претензію вих. № 1/09 від 01.09.2014 про сплату суми боргу та пені у зв'язку з простроченням оплати за договором.

З пояснень представника відповідача, наданих в судовому засіданні 17.03.2015, вбачається, що зазначена претензія позивача вих. № 1/09 від 01.09.2014 була дійсно отримана підприємством відповідача.

Відповідачем відповіді на претензію позивача надано не було.

Зважаючи на вищенаведене, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача 72 000,00 грн заборгованості, 2 639,18 грн пені, 330,91 грн три проценти річних, 288,00 грн інфляційних нарахувань.

Задовольняючи позовні вимоги, суди правомірно виходили із такого.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч.1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Встановлені судами обставини засвідчують, що позивач взяті на себе зобов'язання щодо поставки товару згідно заявок Товариства з обмеженою відповідальністю "БМБ Компаунд" виконав належним чином, зауважень щодо поставки товару від відповідача не надходило, що підтверджується накладними, які підписані уповноваженими особами та скріплені печатками сторін.

Згідно пункту 6.1. Договору оплата за товар по даному Договору здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника (повна оплата за поставлений товар) - оплата протягом 20 (двадцяти) банківських днів після отримання вантажу, згідно виставленого рахунку.

Спір у даній справі виник у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань в частині оплати за поставлений позивачем товар згідно Договору, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "БМБ Компаунд" виникла заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма "КРОК" ЛТД у розмірі 72 000,00 грн.

Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що Товариство з обмеженою відповідальністю "БМБ Компаунд" не отримувало від позивача рахунків - фактур за поставки згідно накладних № 60 від 02.06.2014 на суму 30 000,00 грн та № 67 від 18.06.2014 на суму 30 000,00 грн, що свідчить про недотримання позивачем умов пункту 6.1. Договору, відтак, на думку відповідача, строк оплати за отриманий товар згідно вказаних накладних не настав.

Наведені доводи скаржника щодо недотримання позивачем умов пункту 6.1. Договору, правомірно не прийняті судами до уваги в якості підстав вважати, що строк оплати товару не настав, оскільки накладні, які містяться в матеріалах справи, є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) , відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і приписам Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку; строк виконання відповідачем грошового зобов'язання визначено у Договорі протягом 20 (двадцяти) банківських днів після отримання вантажу, що не суперечить приписам частини першої статті 692 Цивільного кодексу України.

За таких обставин факт отримання товару відповідачем і накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є достатніми підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар протягом встановленого у Договорі строку.

Враховуючи те, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем у розмірі 72 000,00 грн належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "КРОК" ЛТД в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "БМБ Компаунд" 72 000,00 грн заборгованості за договором поставки товару № 1/14-138 від 01.03.2014 задоволені судами правомірно.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача 2 639,18 грн пені, 330,91 грн три проценти річних, 288,00 грн інфляційних нарахувань.

Відповідно до ч.1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно частини 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 9.2. Договору сторони погодили, що у випадку порушення грошових зобов'язань - оплата за товар згідно пункту 6.1. Договору, покупець сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені у розмірі 0,2% від несплаченої суми за кожний день прострочення платежу та перераховує повну суму заборгованості згідно накладних, які є невід'ємною частиною Договору.

З огляду на викладені обставини, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення з відповідача штрафних санкцій, суди дійшли вірного висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача пені на загальну суму 2 639,18 грн, з урахуванням часткових оплат, здійснених відповідачем, є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, також не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" (1282-12) індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р (v2-97700-97) ; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Враховуючи вищевикладене, суди дійшли до правомірного висновку, що нарахування трьох процентів річних та інфляційний втрат має розпочинатись саме з моменту прострочення виконання грошового зобов'язання та охоплювати весь час прострочення (в межах позовних вимог); наданий позивачем розрахунок трьох процентів річних та розрахунок інфляційних втрат є правомірними та такими, що відповідають передбаченим законодавством порядку та умовам нарахування, у зв'язку з чим вимоги позивача щодо стягнення трьох процентів річних з відповідача в розмірі 330,91 грн та інфляційних втрат в розмірі 288,00 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.

З урахуванням викладеного, твердження заявника про порушення і неправильне застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи, в зв'язку з чим підстав для скасування прийнятих у справі рішень колегія суддів не вбачає.