розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Південенерго", м. Нова Каховка Херсонської області (далі - Товариство),

на рішення господарського суду Херсонської області від 11.12.2014 та

постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.03.2015

зі справи № 923/1440/14

за позовом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області, м. Херсон (далі - Головне управління), до Товариства

про визнання недійсним договору про спільну діяльність.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

Позов було подано про визнання недійсним договору про спільну діяльність від 03.11.2011 № 18/79, укладеного Управлінням Міністерства з надзвичайних ситуацій України у Херсонській області (далі - Управління) і Товариством (далі - Договір).

Рішенням господарського суду Херсонської області від 11.12.2014 (суддя Нікітенко С.В.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.03.2015 (колегія суддів у складі: Ліпчанська Н.В. - головуючий, Лисенко В.А. і Ярош А.І.): позов задоволено; Договір визнано недійсним.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України (з письмовими поясненнями до неї) Товариство просить скасувати оскаржувані рішення і постанову попередніх судових інстанцій з даної справи та прийняти нове рішення про відмову в позові, а також стягнути з Головного управління на користь Товариства судовий збір. Скаргу з посиланням на приписи Закону України "Про управління об'єктами державної власності" (185-16) , Цивільного кодексу України (435-15) , Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі - ГПК України (1798-12) ) мотивовано порушенням господарськими судами норм матеріального і процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Сторони відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судові інстанції у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків.

Згідно з Договором між Управлінням (правонаступником якого є Головне управління) і Товариством:

- предметом Договору є спільна діяльність сторін з метою будівництва багатоповерхового житлового будинку в м. Херсоні по пр. Адмірала Сенявіна, 152, корпус 6 (далі - Об'єкт), розподіл між ними визначених Договором часток площ Об'єкту та передача після введення Об'єкту в експлуатацію часток з метою наступного оформлення права власності на частки в Об'єкті (пункт 1.1);

- Договором встановлено орієнтовні базові техніко-економічні показники та характеристики Об'єкту, що будуть покладені в основу при здійсненні проектування: кількість поверхів - 9; кількість квартир - 54; загальна площа квартир - 2470,05 м2. Базові техніко-економічні показники уточнюються після розробки та затвердження проектно-кошторисної документації у встановленому законодавством порядку, що оформлюється додатковою угодою до даного договору (пункт 1.2);

- вкладом Управління в спільну діяльність є передача будівельного майданчика з улаштованим на ньому пальним полем під будівництво Об'єкту, що розташований на земельній ділянці за адресою: м. Херсон, пр-т Адмірала Сенявіна, в районі будинку № 152, яка знаходиться у користуванні Управління на підставі договору оренди земельної ділянки від 17.07.2009 № 040971300185 (28.07.2010р.), зареєстрованого у Херсонському міському відділі Херсонської регіональної філії центру ДЗК, та введення Об'єкту в експлуатацію (пункт 2.1);

- вкладом Товариства у спільну діяльність є організація будівництва Об'єкту, повне фінансування будівництва та введення в експлуатацію Об'єкту, виконання функцій замовника будівництва, переданих Управлінням на умовах даного договору, а також виконання інших зобов'язань, визначених даним договором (пункт 2.2).

У подальшому до Договору вносилися зміни: Управління замінено на територіальне управління Міністерства з надзвичайних ситуацій України в Херсонській області (додаткова угода № 1 до Договору).

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 21.01.2013 № 33 (33-2013-п) назване територіальне управління припинило свою діяльність, його правонаступником стало Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 № 303 (303-2014-п) це Управління перейменоване на Головне управління.

Пунктом 6.1 Договору передбачено, що вклади сторін, а також майно, створене або придбане в результаті спільної діяльності за даним договором (об'єкт), складають спільну часткову власність сторін. За доводами Товариства: оскільки Управління не було власником відповідної земельної ділянок, то й не мало повноважень щодо передачі її як вкладу за Договором; крім того, зі змісту останнього вбачається зміна цільового призначення земельної ділянки; при укладенні Договору не дотримано вимог статті 207 Господарського кодексу України та порушено частину другу статті 13 Закону України "Про управління об'єктами державної власності".

Будівництво житлового будинку не розпочиналося, на час розгляду даної справи виконання зобов'язань за Договором не відбувається.

За пунктом 2.4 Договору сторони домовилися про розподіл між ними результатів спільної діяльності таким чином: Управління для забезпечення житлом своїх співробітників отримує частку в розмірі 10 % від загальної площі квартир у закінченому будівництвом Об'єкті; Товариство отримує з метою наступного оформлення права власності частку в розмірі 90 % від тієї ж площі.

Головне управління відповідно до пункту 13 Положення про Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області утримується за рахунок державного бюджету, форма власності Головного управління - державна.

Договір не передбачав зміни цільового призначення земельної ділянки.

Судом апеляційної інстанції не прийнято подані Товариством додаткові докази - додаткову угоду від 03.03.2015 № 2 до Договору і попередній акт розподілу квартир до Договору, оскільки їх подано після прийняття місцевим господарським судом рішення в даній справі.

Причиною спору в даній справі стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання Договору недійсним.

Відповідно до приписів Цивільного кодексу України (435-15) :

- за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників (стаття 1130);

- вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки. Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками (стаття 1133);

- внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном (частина перша статті 1134);

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203);

- підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною першою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215).

Як передбачено частиною першою статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною другою статті 13 Закону України "Про управління об'єктами державної власності":

- вартість майна, що вноситься у спільну діяльність, учасником якої є державне підприємство, установа або організація, визначається на підставі незалежної оцінки із застосуванням бази оцінки, що відповідає ринковій вартості, згідно з вимогами законодавства про оцінку майна;

- під час укладення договорів про спільну діяльність розмір частки державних підприємств, установ і організацій, а також господарських товариств, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, має становити не менш як 50 відсотків спільного майна учасників спільної діяльності.

Судами попередніх інстанцій встановлено і скаржником не спростовано, що:

- при внесенні Управлінням майна як вкладу не було визначено вартість майна на підставі незалежної оцінки із застосуванням бази оцінки, що відповідає ринковій вартості;

- Договір укладено на умовах, за якими частка Управління (Головного управління) становить лише 10% від загальної вартості квартир у будинку, тобто 10 % спільного майна учасників спільної діяльності.

Відтак з огляду на встановлені обставини справи та наведені законодавчі приписи суди дійшли обґрунтованих висновків про невідповідність Договору вимогам наведеної частини другої статті 13 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", а, отже, й про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги даних висновків не спростовують.

Так, застосування згаданих норм Цивільного (435-15) і Господарського кодексів (436-15) та названого Закону не ставиться в залежність від того, чи внесено майно учасника спільної діяльності (в даному разі позивача) до Єдиного державного реєстру об'єктів державної власності, а так само й від того, чи вживала інша сторона (Товариство) "активних дій по виконанню своїх обов'язків як Забудовника". Витрати, пов'язані з такими діями (якщо ці витрати мали місце), можуть бути предметом окремого спору.

Спірні правовідносини в даній справі, всупереч думці скаржника, виникли не з моменту оголошення конкурсу, а, з огляду на ПРЕДМЕТ СПОРУ в даній справі (тобто оспорюваний Договір), - з моменту укладення Договору, з приводу якого виник спір.

Не можуть бути прийняті й посилання скаржника на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Стретч проти Об'єднаного Королівства", оскільки в даній господарській справі № 923/1440/14 порушення закону допущено не лише державним органом, а й суб'єктом господарювання. При цьому для визнання Договору недійсним не мало значення, чи вважали, чи не вважали його сторони свої дії такими, що відповідають положенням закону, оскільки останній не пов'язує можливість визнання даного договору недійсним з усвідомленням сторонами протиправності своїх дій.

Що ж до позовної давності, то вона згідно із статтею 267 Цивільного кодексу України застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Скаржником не зазначено, що ним робилася заява про застосування позовної давності до прийняття рішення місцевого господарського суду в даній справі.

Визначених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.

Керуючись статтями 111-9, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

Рішення господарського суду Херсонської області від 11.12.2014 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.03.2015 зі справи № 923/1440/14 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Південенерго" - без задоволення.