розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Гранум" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.03.2015 року у справі № 911/4116/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" до товариства з обмеженою відповідальністю "ПК Трейдсервісгруп" та товариства з обмеженою відповідальністю "Гранум" про стягнення 3% річних та інфляційних сум,

У вересні 2014 року позивач звернувся до господарського суду Київської області з позовною заявою до відповідачів про стягнення солідарно 3 % річних в сумі 1000 грн. на підставі договору поруки від 07.04.2014 року, стягнення з ТОВ "Гранум" 3% річних у сумі 6 403,20 грн. та 8 680,55 грн. інфляційних сум, стягнення солідарно з відповідачів витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката в сумі 1 600 грн.

Позов обґрунтовано простроченням виконання грошового зобов'язання зі сплати 3% річних у сумі 8 371,55 грн. та 59 979,27 грн. інфляційних сум, яке встановлено за постановою Вищого господарського суду України від 16.09.2010 року у справі № 9/131.

Рішенням господарського суду Київської області від 12.12.2014 року (судді Горбасенко П.В., Лилак Т.Д., Ярема В.А.) позов задоволено частково та стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача 3 % річних у сумі 1 000 грн. інфляційних сум, стягнуто з ТОВ "Гранум" 3% річних у сумі 5 005,51 грн. та 3 622,60 грн. інфляційних сум і витрат на послуги адвоката в сумі 858,32 грн., та з ТОВ "ПК Трейдсервісгруп" витрат на послуги адвоката в сумі 99,48 грн., а в решті позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.03.2015 року (судді Рябуха В.І., Калатай Н.Ф., Ропій Л.М.) зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач ТОВ "Гранум" вважає, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними рішення скасувати та справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

У відзиві на касаційну скаргу позивач вважає, що судові рішення у справі є законними та просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Відзив на касаційну скаргу від відповідача ТОВ "ПК Трейдсервісгруп" до суду не надходив.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що рішенням господарського суду Донецької області від 26.11.2009 року у справі № 9/131, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 25.05.2010 року, відмовлено в позові ТОВ "Тридента Агро" до ТОВ "Гранум" про стягнення заборгованості в сумі 172 489,81 грн., штрафу в сумі 12 074,28 грн., 3% річних у сумі 8 385,02 грн. та 59 979,27 грн. інфляційних сум на підставі договору купівлі-продажу від 31.10.2006 року № 192.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.09.2010 року у справі № 9/131 зазначені судові рішення скасовано та прийнято нове рішення, яким стягнуто з ТОВ "Гранум" на користь ТОВ "Тридента Агро" заборгованість в сумі 172 484,81 грн., 3% річних у сумі 8 371,55 грн., 59 979,27 грн. інфляційних сум та 6 063,69 грн. судових витрат.

26.04.2012 року державним виконавцем ВДВС Кремінського РУЮ Луганської області на виконання наказу від 03.11.2010 № 9/131 господарського суду Донецької області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 32369091 про стягнення з ТОВ "Гранум" на користь ТОВ "Тридента Агро" заборгованості в сумі 193 857,39 грн.

08.08.2013 року ухвалою господарського суду Донецької області у справі № 9/131 задоволено заяву ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" про заміну сторони у виконавчому провадженні та здійснено заміну ТОВ "Тридента Агро" на ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" у виконавчому провадженні щодо виконання наказу господарського суду Донецької області від 03.11.2010 року № 9/131.

З ухвали господарського суду Донецької області від 08.08.2013 року у справі № 9/131 вбачається, що 26.01.2011 року між ТОВ "Тридента Агро" та ФОП Грищенко О.М. укладено угоду № 127-ТА про заміну кредитора у зобов'язанні, відповідно до якої ТОВ "Тридента Агро" (первісний кредитор) відступило ФОП Грищенко О.М. (новий кредитор) право вимоги виконання ТОВ "Гранум" зобов'язання щодо сплати заборгованості та судових витрат, набутих первісним кредитором на підставі наказу господарського суду Донецької області від 03.11.2010 року № 9/131. Вартість зобов'язання становить 193 857,39 грн.

30.04.2013 року ФОП Грищенко О.М. за угодою № 0/04-13 відступив ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" право вимоги 193 857,39 грн. від ТОВ "Гранум".

27.08.2013 року державним виконавцем ВДВС Кремінського РУЮ Луганської області винесено постанову про заміну сторони виконавчого провадження та здійснено заміну стягувача ТОВ "Тридента Агро" на ТОВ "Ніко-Тайс".

Між ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" (кредитор) та ТОВ "ПК Трейдсервісгруп" (поручитель) укладено договір поруки від 07.04.2014 № 07-04-2014-37, відповідно до якого поручитель поручається перед кредитором за виконання обов'язку ТОВ "Гранум" (боржник) щодо сплати суми 3% річних у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов'язання згідно з наказом господарського суду Донецької області від 03.11.2010 року в справі № 9/131.

Відповідальність поручителя перед кредитором обмежується сплатою 3% річних в сумі 1000 грн. (п. 3.1 договору поруки).

У пункті 4.1 договору поруки зазначено, що у разі порушення (невиконання чи неналежного виконання) боржником обов'язку за основною угодою, кредитор вправі звернутися із вимогою про виконання як до боржника, так і до поручителя, які несуть солідарну відповідальність перед кредитором.

Позивач звернувся до ТОВ "ПК Трейдсервісгруп" з вимогою від 05.05.2014 року № 05-37/14, в якій просив виконати обов'язок за договором поруки.

У відповідь на вимогу ТОВ "ПК Трейдсервісгруп" надіслало позивачу лист від 12.05.2014 року № 69, в якому повідомило про неможливість виконання зобов'язання за договором поруки в зв'язку зі скрутним фінансовим становищем, однак гарантувало виконати його в строк до 31.08.2014 року.

Відповідно до листа ВДВС Кремінського РУЮ Луганської області від 25.02.2014 року № 1191 станом на 25.02.2014 боржником ТОВ "Гранум" заборгованість перед ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" в сумі 193 857,39 грн. сплачено в повному обсязі, однак кошти не перераховані на рахунок ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" Управлінням Державної казначейської служби України в Кремінському районі.

06.05.2014 року ВДВС Кремінського РУЮ Луганської області винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 32369091 на підставі п. 8 ч.1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку зі сплатою заборгованості в сумі 193 857,39 грн.

Предметом даного судового розгляду є вимоги нового кредитора до боржника про стягнення 3 % річних та інфляційних сум у зв'язку з простроченням виконання судового рішення в іншій справі, яким було стягнуто з покупця, зокрема, нараховані на заборгованість за договором купівлі-продажу інфляційні суми та 3 % річних.

Висновок судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову про стягнення 3 % річних та інфляційних сум обґрунтовано встановленням обставин порушення відповідачем грошового зобов'язання, що виникло на підставі судового рішення у справі № 9/131, а відмову в решті позову мотивовано обмеженням кінцевого строку нарахування річних та інфляційних сум у зв'язку з повною оплатою 20.08.2013 року заборгованості за наказом господарського суду Донецької області від 03.11.2010 року у справі № 9/131.

Частинами 1, 3 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Таким чином, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо інше не суперечить договору та не заборонено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

За ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 516 ЦК України визначено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Однак, дійшовши висновку про те, що ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" є належним кредитором у даній справі на підставі угоди від 26.01.2011 року № 127-ТА, за якою ТОВ "Тридента Агро" відступило право вимоги виконання ТОВ "Гранум" зобов'язання зі сплати заборгованості та судових витрат згідно з наказом господарського суду Донецької області від 03.11.2010 року № 9/131 в сумі 193 857,39 грн. фізичній особі-підприємцю Грищенко О.М., а останній відступив позивачу на підставі угоди від 30.04.2013 року № 0/04-13 право вимоги заборгованості в сумі 193 857,39 грн. до ТОВ "Гранум", суди обох інстанцій, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, зазначених договорів до матеріалів справи не долучили та не навели їм правової оцінки на відповідність вимогам чинного законодавства.

При цьому, якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (п. 2.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (v0011600-13) ).

До того ж, судами обох інстанцій не було з'ясовано з яких правових підстав виникло право вимоги, яке є предметом угод про відступлення права вимоги та не долучено до матеріалів справи документів, які засвідчують права, що передаються новому кредиторові.

Водночас, судами не встановлено з яких зобов'язальних відносин виникло відступлене новому кредитору право вимоги та грошове зобов'язання боржника за прострочення якого позивачем здійснені спірні нарахування, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України.

За положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Визначаючи правову природу грошового зобов'язання, необхідно, перш за все виходити з правил ч. 1 ст. 509 ЦК України, відповідно до яких зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В той же час, суди попередніх інстанцій не з'ясували правову природу стягнутих рішенням суду інфляційних сум і 3% річних, нарахованих за ст. 625 ЦК України, які хоча й мають грошовий характер, але не є основним зобов'язанням, а є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання та способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами належними до сплати кредиторові.

Таким чином, суди зазначеного не врахували та не з'ясували чи є обов'язок сплатити інфляційні суми і 3% річних нараховані за ст. 625 ЦК України зобов'язанням у розумінні положень ч. 1 ст. 509 ЦК України, виходячи з того, що нарахування, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України є заходом відповідальності за прострочення виконання основного грошового зобов'язання.

Тому, оскільки постановою Вищого господарського суду України від 16.09.2010 року у справі № 9/131 з боржника на користь ТОВ "Тридента Агро" було стягнуто інфляційні суми та 3% річних, нараховані на основне грошове зобов'язання за ст. 625 ЦК України, судам слід було з'ясувати чи змінилася правова природа таких нарахувань як заходу відповідальності з прийняттям судового рішення, та чи перетворилися ці нарахування у грошове зобов'язання, прострочення виконання якого б надавало підстави для застосування до цих правовідносин положень ст. 625 ЦК України.

Отже, висновок судів обох інстанцій про доведеність підстав для часткового задоволення позову про стягнення 3% річних та інфляційних сум, нарахованих на інфляційні суми і 3% річних, стягнутих за судовим рішенням, не грунтується на матеріалах справи та вимогах закону, є передчасним та зроблений без дослідження всіх фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, оскаржені судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Гранум" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.03.2015 року та рішення господарського суду Київської області від 12.12.2014 року скасувати, і справу № 911/4116/14 передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.