Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді: Дроботова Т.Б., Алєєва І.В. (доповідач), Волковицька Н.О. за участю представників: від позивача: не з'явився; від відповідача: не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ББФ" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2015 р. у справі господарського суду № 925/1939/14 Черкаської області за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ББФ" про стягнення 5 818,86 грн.

Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4, звернувся до господарського суду Черкаської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ББФ" про стягнення 5818,86 грн., у тому числі 4750 грн. - боргу за надані транспортно-експедиційні послуги, 557,64 грн. - пені, 435,87 грн. - інфляційних нарахувань та 75,35 грн. - 3% річних.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 04.12.2014 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2015 р. у справі № 925/1939/14 позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 4100 грн. - боргу, 451,16 грн. - пені, 377,20 грн. - інфляційних нарахувань, 61,67 грн. - 3% річних. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ББФ", з прийнятими судовими актами попередніх інстанцій не погодився в частині відмови у задоволенні клопотання про відстрочення виконання судового рішення та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить змінити оскаржувані судові акти шляхом вирішення питання про відстрочення виконання судового рішення.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 27.03.2015 р. у складі колегії суддів: Ходаківської І.П., Рогач Л.І., Фролової Г.М., касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ББФ" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2015 р. у справі № 925/1939/14 прийнята до провадження та призначена до розгляду.

У зв'язку з перебуванням судді Фролової Г.М. на лікарняному, проведено повторний автоматичний розподіл справи № 925/1939/14 відповідно до розпорядження В.о. керівника апарату Вищого господарського суду України від 16.04.2015 р. № 08.03-04/397.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 21.04.2015 р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду у новому складі колегії суддів: головуючий суддя - Дроботова Т.Б., судді - Алєєва І.В. (доповідач), Волковицька Н.О.

В призначене судове засідання касаційної інстанції 19.05.2015 р. позивач та відповідач уповноважених представників не направили. Явка не визнавалась обов'язковою.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ББФ".

Підставою для звернення з відповідною касаційною скаргою слугувало те, що на думку скаржника господарськими судами попередніх інстанцій відмовлено відповідачу у відстрочці виконання рішення господарського суду.

Обґрунтовуючи необхідність відстрочення виконання судового рішення, заявник касаційної скарги посилається на настання кризових явищ в економіці країни.

Також на підтвердження складного фінансового становища заявник посилається на фінансовий звіт станом на 30.09.2014 р.

Проте, судова колегія касаційної інстанції з зазначеними доводами погодитись не може з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Відповідно до п. 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 р. "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" (v0009600-12) підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено ст. 34 ГПК України. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Чинні норми ГПК України (1798-12) не визначають відповідного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, у зв'язку з чим господарський суд на підставі ст. 43 ГПК України повинен оцінювати надані стороною в порядку ст.ст. 33, 34 ГПК України належні та допустимі докази, що підтверджують відповідні обставини.

Отже, заявник має довести викладені у заяві обставини щодо неможливості чи утруднення виконання рішення саме належними і допустимими доказами, надавши такі докази суду.

Відповідно до ст. 42 ГК України, підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Господарські суди попередніх інстанцій дослідивши наявні матеріали справи та врахувавши матеріальні інтереси сторін дійшли, на думку колегії суддів касаційної інстанції, правомірного та вмотивованого висновку про відсутність правових підстав для відстрочки виконання рішення суду, оскільки відповідачем не надано доказів наявності обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення суду чи ускладнюють його виконання.

Крім того, обставини, на які посилається заявник касаційної скарги, зокрема, складна економічна ситуація в країні, не можуть вважаться такими, що ускладнюють або виключають можливість виконання рішення, оскільки факти наявності складаної економічної ситуації, кризи та кризових явищ є загальними чинниками, які рівноцінно та в однаковій мірі впливають як на заявника - боржника, так і на позивача - стягувача.

В силу приписів ст. 111-7 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи місцевим господарським судом та під час здійснення апеляційного провадження.

Беручи до уваги вищевикладене, судова колегія касаційної інстанції дійшла до висновку про відсутність правових підстав для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2015 р. у справі № 925/1939/14.

З огляду на приписи ст. 49 ГПК України, судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2015 р. у справі № 925/1939/14 - залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ББФ" - без задоволення.