розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Дослідний завод "ГНЦЛС" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 у справі № 922/3190/14 господарського суду Харківської області за позовом дочірнього підприємства "Кюне і Нагель" до товариства з обмеженою відповідальністю "Дослідний завод "ГНЦЛС"

про стягнення 62 725, 01 грн., за участю представників позивача: Криворотова А.В., Романової В.О.; відповідача: Титаренка Ю.П.; (у судовому засіданні 23.04.2015 оголошувалася перерва до 30.04.2015 відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України),

Дочірнє підприємство "Кюне і Нагель" у липні 2014 року звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Дослідний завод "ГНЦЛС" про стягнення 62 725, 01 грн., з яких: 50 434, 62 грн. заборгованості з оплати договору транспортного експедирування, 3 563, 59 грн. пені, 3 005, 35 грн. 15% річних, 5 721, 45 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Харківської області від 14.10.2014 в позові відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято нове про задоволення позову. Стягнуто з відповідача на користь позивача 50 434, 62 грн. заборгованості, 3 563, 59 грн. пені, 3 005, 35 грн. 15% річних, 5 721, 45 грн. інфляційних втрат.

Не погоджуючись з постановою, відповідач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржену постанову апеляційного господарського суду, а також рішення місцевого господарського суду колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між дочірнім підприємством "Кюне і Нагель" (експедитором) та товариством з обмеженою відповідальністю "Дослідний завод "ГНЦЛС" (клієнтом) 18.01.2013 укладено договір транспортного експедирування № КН34FA, відповідно до п. 2.1 якого клієнт доручає, а експедитор зобов'язується за плату і за рахунок клієнта надати транспортно-експедиційне обслуговування відповідно до узгоджених сторонами заявок.

Згідно з п. 3.2.5 договору клієнт зобов'язується оплачувати рахунки експедитора на умовах, передбачених даним договором та в розмірі, погодженому в заявках, а також суми штрафів, додаткових послуг із зберігання, що виставили внаслідок неналежного виконання клієнтом своїх зобов'язань.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що платежі та взаємні розрахунки за виконання доручення клієнта здійснюються відповідно до виставленого рахунку. Рахунки експедитора підлягають оплаті протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту виставлення рахунка (п. 4.2 договору).

На виконання умов договору та заявок відповідача від 20.01.2014 за № КН-54FA та від 28.01.2014 за № КН-FA, позивачем організовано та здійснено комплекс робіт пов'язаних з транспортно-експедиційним обслуговуванням вантажу відповідача за відповідними маршрутами, а саме: м. Київ - м. Тбілісі, м. Київ - м. Ташкент, м. Київ - м. Алма-Ата, що підтверджується авіавантажними накладними.

Відповідно до рахунку-фактури № 1083327 від 31.01.2014, № 1083321 від 31.01.2014, № 1083320 від 31.01.2014 загальна вартість наданих позивачем послуг за договором № KH 34 FA від 18.01.2013 складає 50 434, 62 грн.

Відповідач послуги з організації перевезення вантажу не оплатив, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість у сумі 50 434, 62 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача направлено претензію (вих. № КН-87/14 ZFJ) від 12.03.2014 з вимогою сплатити суму заборгованості, що утворилась внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язань за договором.

Відмовляючи у задоволенні претензії, відповідач зазначив, що під час організації експедиторських послуг була допущена помилка, у тому числі і під час наклеювання стікерів з інформацією про країни вантажоодержувачів, у зв'язку з чим сталася пересортиця медикаментів, що в свою чергу підтверджується копіями фотознімків наданих до акта експертизи Торгово-промислової палати Східно-Казахтанської області Республіки Казахстан № 370 від 26.02.2014.

Враховуючи, що відповідачем не вчинено жодних дій з погашення суми заборгованості, позивач звернувся до господарського суду за захистом своїх порушених прав.

Місцевий господарський суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що позивач зобов'язання за договором № КН-34FA від 18.01.2013 належним чином не виконав, вантаж доставлений одержувачам із надлишком або не в повному обсязі, що є порушенням норм статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та постановляючи нове про задоволення позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що оскільки у заявках на перевезення вантажу були вказані коробки, без асортименту, а вантаж за авіанакладною № 566-12640095 виданий в аеропорту Алма-Ата одержувачу 11.02.2014 відповідно до заявлених місць у авіанакладній та вантаж за номером авіанакладної № 56612640084 доставлений в аеропорт Тбілісі 02.02.2014 рейсом PS 515 в кількості 162 місць вагою 329,10 кг, відповідач виконав свої зобов'язання, а тому, за відсутністю доказів, що підтверджують сплату заборгованості відповідачем у розмірі 50 434, 62 грн., позов підлягає задоволенню.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками апеляційного господарського суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 929 Цивільного кодексу України та ст. 316 Господарського кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Згідно зі ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Такими документами можуть бути, зокрема, авіаційні вантажні накладні (Air Waybill).

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до ст. 11 Конвенції про уніфікацію деяких правил міжнародних повітряних перевезень від 28.05.1999, до якої Україна приєдналась у 17.12.2008, авіавантажна накладна або квитанція на вантаж, до доведення протилежного, є достатнім свідченням укладення договору, прийняття вантажу та умов перевезення, зазначених у них. Будь-які відомості в авіавантажній накладній або в квитанції на вантаж про вагу, розміри та упаковку вантажу, а також про кількість місць, до доведення протилежного, є достатнім свідченням повідомлених даних; дані про кількість, об'єм та стан вантажу не є доказом проти перевізника, за винятком тих випадків, коли ним проведена перевірка цих даних у присутності вантажовідправника із зазначенням цього в авіавантажній накладній чи в квитанції на вантаж, або коли вони стосуються очевидного стану вантажу.

Апеляційним господарським судом встановлено, що зі змісту переписки дочірнього підприємства "Кюне і Нагель" з працівником Міжнародних авіаліній України вбачається, що вантаж за авіанакладною № 566-12640095 виданий в аеропорту Алма-Ата одержувачу 11.02.2014 відповідно до заявлених місць у авіанакладній. Крім цього, у листі від 07.04.2014 за № 9.5.2-191, адресованому дочірньому підприємству "Кюне і Нагель", представник компанії Міжнародні авіалінії України підтверджує, що вантаж за номером авіанакладної № 566-12640084 доставлений в аеропорт Тбілісі 02.02.2014 рейсом PS 515 в кількості 162 місць вагою 329,10 кг.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи викладене та беручи до уваги той факт, що у заявках на перевезення вантажу були вказані коробки, без асортименту, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку, що відповідач виконав свої зобов'язання належним чином, а факт наявності основного боргу у відповідача перед позивачем в сумі 50 434, 62 грн. доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми основної заборгованості підлягають задоволенню.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що відповідно до п. 6.3.4 договору, у випадку затримки розрахунків клієнт сплачує експедитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день затримки оплати. У випадку затримки клієнтом оплати суми рахунка експедитора більше, ніж на 10 календарних днів, клієнт сплачує експедитору прострочену суму з урахуванням 15% річних. Штрафні санкції підлягають нарахуванню до моменту погашення клієнтом заборгованості.

Враховуючи встановлений факт невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати наданих послуг у розмірі та у строк, що встановлені договором, колегія суддів апеляційної інстанції, перерахувавши заявлені до стягнення суми пені, відсотків річних та інфляційних втрат, дійшла правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 3563,59 грн. пені на підставі ч. 6 ст. 231, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та п. 6.3.4 договору, а також 3005,35 грн. 15% річних та 5721,45 грн. інфляційних втрат на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України та п. 6.3.4 договору.

Згідно з ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції не вбачає правових підстав для скасування постанови апеляційного господарського суду у даній справі, оскільки в межах касаційного провадження скаржником не доведено порушення або неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків апеляційного суду та зводяться до переоцінки наявних у справі доказів.