ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 квітня 2015 року Справа № 910/17044/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддів: Іванової Л.Б., Акулової Н.В. (доповідач), Козир Т.П. розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "Трейдсервіс" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2015 року та на рішення господарського суду міста Києва від 15.10.2014 року у справі № 910/17044/14 господарського суду міста Києва за позовом Приватного підприємства "Трейдсервіс" до Аграрного фонду про визнання форвардного біржового контракту частково недійсним
За участю представників:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду міста Києва від 15.10.2014 року у справі № 910/17044/14 (суддя Сташків Р.Б.) у позові відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2015 року у справі № 910/17044/14 (судді: Коротун О.М., Гаврилюк О.М., Сулім В.В.) апеляційну скаргу Приватного підприємства "Трейдсервіс" залишено без задоволення; рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2014 у справі № 910/17044/14 залишено без змін.
Прийняті судові акти мотивовані відсутністю правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами невідповідність оспорюваних пунктів контракту нормам чинного законодавства України.
Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, Приватне підприємство "Трейдсервіс" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить суд скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2015 року та рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2014 року у справі № 910/17044/14 та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
В касаційній скарзі скаржник посилається на порушення та невірне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно приписів статей 6, 627, 628 та 638 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18.02.2013 між ПП "Трейдсервіс" (продавець) та Аграрним фондом (покупець) укладено форвардний біржовий контракт на закупівлю Аграрним фондом зерна № 216 Ф, відповідно до умов якого позивач зобов'язувався передати відповідачу в строк до 01.10.2013 у власність товар: пшеницю м'яку 2 класу, що відповідає ДСТУ 3768:2010 (далі - товар) у кількості 1000,000 тонн, а відповідач зобов'язувався прийняти товар та оплатити його. (п.п.1.1, 1.2, 1.3. Контракту).
Ціна контракту 1 909 000 грн., у тому числі ПДВ 318166,67 грн. з подальшим коригуванням шляхом укладання додаткових угод. (п.1.5. Контракту).
Пунктом 1.6 контракту встановлена формула визначення ціни за одиницю товару, за якою: "Ціна за одиницю товару (тонну) (Цт) на базисі поставки:
Цф - Вк = Цт, де:
Цф - середньозважена ціна рівноваги, (фіксиигу), що склалася протягом остзинік трьох торгових сесій на Аграрній біржі та сертяфїкованих нею акредитованих товарних біржах на момент поставки;
Вк - вартість користування коштами (авансовим платежем), визначена Національним банком України.
Вартість користування коштами (авансовим платежем) (Вк) для окремих об'єктів державного цінового регулювання на відповідний маркетинговий період становить:
- за одиницю товару - 129,81 гривень;
- за Контрактом - 129810,00 гривень". .
Пунктом 7.2 контракту передбачено, що за невиконання позивачем умов контракту щодо обсягів поставки ним сплачується штраф у розмірі 20 відсотків вартості недопоставленого товару, виходячи з вартості товару за ціною фіксингу, що діяла на останній день поставки.
Судами попередніх інстанцій зазначено, що позивач звернувся з позовом про визнання недійсним пункту 1.6 розділу 1 "Предмет контракту" у частині визначення вартості користування коштами (авансовим платежем), та пункту 7.2 розділу 7 "Відповідальність сторін" форвардного біржового контракту на закупівлю Аграрним фондом зерна від 18.02.2013 № 216 Ф, укладеного між ПП "Трейдсервіс" та Аграрним фондом . Позовні вимоги мотивовані невідповідністю вказаних пунктів статті 61 Конституції України, пункту 1.6 Форми форвардного біржового контракту на закупівлю Аграрним фондом зерна (затверджена наказом Міністерства аграрної політики України 21.02.2008 № 77 (z0204-08) ) та пункту 12.4 статті 12 Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України".
Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до п.1.6. Форми форвардного біржового контракту на закупівлю Аграрним фондом зерна, затвердженої наказом Міністерства аграрної політики України 21.02.2008 № 77 (z0204-08) , Ціна за одиницю Товару (тонну) (Цт) на базисі поставки:Цф - Вк = Цт, де Цф - середньозважена ціна рівноваги (фіксингу), що склалася протягом останніх трьох торгових сесій на Аграрній біржі та сертифікованих нею акредитованих товарних біржах на момент поставки; Вк - середньозважена вартість відсотка за наданими строком до 12 календарних місяців кредитами банків, визначеного на підставі інформації, наданої Національним банком.
Вартість користування коштами (авансовим платежем) (Вк) для окремих об'єктів державного цінового регулювання на відповідний маркетинговий період становить: _______________ гривень.
Відповідно до п. 12.2.1 пункту 12.2 статті 12 даного Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України" (1877-15) Аграрний фонд (кредитор) надає бюджетну позику виробнику зерна, яке є об'єктом державного цінового регулювання (позичальник), під заставу такого об'єкта, що оформлюється переданням кредитору подвійного складського свідоцтва.
Пунктами 12.2-12.5 статті 12 Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України" регулюється порядок надання та користування бюджетною позикою, визначення плати за користування бюджетною позикою.
Спірне ж положення пункту 1.6 Контракту регулює порядок визначення вартості користування коштами (авансовим платежем), а не вартості плати за користування бюджетною позикою.
Судами попередніх інстанцій зазначено, що те, що оспорюване положення пункту 1.6 Контракту викладено не дослівно, як це вказано в пункті 1.6 Форми контракту, ще не свідчить про те, що воно суперечить змісту останнього. Адже, в обох варіантах визначення вартості користування коштами (авансовим платежем) вартість відсотків визначається за наданою Національним банком України інформацією; посилання позивача на пункт 12.4 статті 12 Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України" є безпідставним, оскільки даним пунктом регулюються правовідносини з визначення плати за використання бюджетної позики, а не спірні правовідносини щодо визначення вартості користування коштами (авансовим платежем).
Тому суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами невідповідність пункту 1.6. Контракту положенням чинного законодавства України.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач вважає, що оскільки у пунктах 7.2 та 7.6 Контракту передбачено обидва штрафи, які розраховуються із вартості недопоставленого Товару, а умовою їх застосування є не поставка товару взагалі або ж поставка у меншій кількості, то вони передбачають юридичну відповідальність одного виду за одне й те саме правопорушення, що суперечить статті 61 Конституції України.
Пунктом 7.2 Контракту передбачено, що за невиконання позивачем умов Контракту щодо обсягів поставки ним сплачується штраф у розмірі 20 відсотків вартості недопоставленого Товару, виходячи з вартості Товару за ціною фіксингу, що діяла на останній день поставки.
Відповідно до пункту 7.6 Контракту встановлено, що у разі виконання відповідачем пункту 5.1 та невиконання позивачем пункту 2.1 цього Контракту з позивача стягується пеня у розмірі 0,1 відсотків вартості недопоставленого Товару, з якого допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків указаної вартості.
Судами попередніх інстанцій зазначено, що пункти Контракту повністю кореспондуються відповідними пунктами Форми контракту, у яких закріплено: " 7.2. За невиконання Продавцем умов Контракту щодо обсягів поставки ним сплачується штраф у розмірі ___ відсотків вартості недопоставленого Товару, виходячи з вартості Товару за ціною фіксингу, що діяла на останній день поставки. 7.6. У разі виконання Покупцем пункту 5.1 розділу 5 та невиконання Продавцем пункту 2.1 розділу 2 цього Контракту з Продавця стягується пеня у розмірі ___ відсотків вартості недопоставленого Товару, з якого допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі ___ відсотків указаної вартості".
Судами попередніх інстанцій зазначено, що положення пунктів 7.2 та 7.6 Контракту, передбачають відповідальність за різні порушення умов Контракту.
Крім того, чинне законодавство не встановлює граничного розміру штрафу у випадках порушення виконання зобов'язання з поставки товару, і не передбачає неможливість встановлення різного набору санкцій в межах одного виду юридичної відповідальності.
Тому суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачем не доведено невідповідність пункту 7.2 Контракту положенням статті 61 Конституції України.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій такими, що відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, оскільки суд першої інстанції та апеляційний господарський суд в порядку ст. ст.43, 47, 33, 34, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин з'ясували дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосували матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.
Згідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи лише застосування ними норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково їх перевіряти.
Доводи позивача про те, що ним лише 22.10.2014 року отримано ухвалу місцевого господарського суду про призначення розгляду справи на 15.10.2014 року, не приймаються судовою колегією до уваги, оскільки позивачем було подано до суду клопотання від 23.09.2014 року про відкладення розгляду справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2014 року розгляд справи був відкладено на 15.10.2014 року, яка надіслана сторонам 08.10.2014 року. (згідно штампу вихідної кореспонденції Господарського суду міста Києва, який міститься на зворотній стороні ухвали).
Інші твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанції норм права при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду колегією суддів Вищого господарського суду України не вбачається.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги, покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 , 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "Трейдсервіс" залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2015 року та рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2014 року у справі № 910/17044/14 залишити без змін.
Головуючий суддя
Судді:
Л.Б. Іванова
Н.В. Акулова
Т.П. Козир