Головуючого судді: Губенко Н.М., суддів: Барицької Т.Л., Євсікова О.О., розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київський завод комунального машинобудування "Коммаш" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.03.2015 та на рішення господарського суду міста Києва від 16.10.2014 у справі № 910/6831/14 господарського суду міста Києва за позовом Бердянського міжрайонного прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області до Публічного акціонерного товариства "Київський завод комунального машинобудування "Коммаш" про стягнення 506653,00 грн. у судовому засіданні взяли участь представники: - прокуратури Збарих С.М. - прокурор - посвідчення № 028728 від 05.09.2014; - Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області повідомлений, але не з'явився; - ПАТ "Київський завод комунального машинобудування "Коммаш" Швець Т.М., Русин О.Ю.; Розпорядженням заступника секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 28.04.2015 № 02-05/270 у зв'язку з перебуванням судді Картере В.І. у відпустці, змінено склад колегії суддів, до складу якої він входив та сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Губенко Н.М., судді: Барицька Т.Л. (доповідач), Євсіков О.О.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.10.2014 у справі № 910/6831/14 (судді: Смирнова Ю.М., Ващенко Т.М., Трофименко Т.Ю.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.03.2015 (судді: Рябуха В.І., Калатай Н.Ф., Ропій Л.М.), повністю задоволений позов Бердянського міжрайонного прокурора Запорізької області, поданого в інтересах держави в особі Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області до Публічного акціонерного товариства "Київський завод комунального машинобудування "Коммаш" (надалі відповідач/ ВАТ "КЗКМ "Коммаш"); за рішенням, стягнуто з відповідача 506 653,00 грн.

Відповідач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Сторони належним чином були повідомлені про час та місце розгляду даної справи.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом даного спору є вимога прокурора, заявлена в інтересах держави в особі позивача - Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області до відповідача про стягнення з останнього 506 653,00 грн. - збитків (зайво сплачених позивачем за договором № 753/96 грошових коштів).

Обґрунтовуючи підстави позову, прокурор посилається на те, що всупереч договору № 753/96, укладеного між позивачем та відповідачем за результатами проведення торгів щодо закупівлі за рахунок субвенції з державного бюджету чотирьох спеціалізованих автомобілів, відповідно до умов якого, відповідач зобов'язався поставити позивачу саме нові автомобілі у кількості 4 одиниць, відповідач поставив позивачу автомобілі, які вже були у використанні. На виконання вказаного договору, позивач перерахував відповідачу 850 000,00 грн., в той час, як фактична вартість поставлених відповідачем автомобілів, які вже були у використанні, становить 343 347,00 грн. Враховуючи наведені обставини, прокурор просить повернути різницю між фактично сплаченими позивачем грошовими коштами позивача, та дійсною вартістю автомобілів (850 000,00 грн. - 343 347,00 грн.=506 653,00 грн.).

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи даний спір, погодилися із доводами прокурора, викладеними в обґрунтування підстав позову, з чим погоджується суд касаційної інстанції з огляду на таке.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, комітетом з конкурсних торгів при виконавчому комітеті Бердянської міської ради було проведено конкурсні торги щодо закупівлі за рахунок коштів субвенції з державного бюджету чотирьох автомобілів спеціалізованих та спеціальних (сміттєвози), код ДКУ-34.10.5. Джерелом фінансування закупівлі вказаної комунальної техніки є кошти державного бюджету (субвенція), що були виділені згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 19.01.2011 № 42 (42-2011-п) .

Згідно з повідомленням від 30.11.2011 про результати проведення процедури закупівлі вказаних автомобілів, було прйинято пропозицію ВАТ "Київський завод комунального машинобудування "Коммаш" (правонаступником якого є відповідач - ПАТ "Київський завод комунального машинобудування "Коммаш"), відповідно до якої вартість закупівлі чотирьох сміттєвозів становить 850 000,00 грн., про що зазначено в оголошенні про результати проведення процедури закупівлі та повідомленні про акцепт пропозиції конкурсних торгів або цінової пропозиції, де учасником-переможцем визначено ВАТ "КЗКМ "Коммаш".

20.12.2011 за результатами проведених торгів між Управлінням комунального господарства виконавчого комітету Бердянської міської ради (правонаступником якого є позивач - Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області) (замовник) та ВАТ "КЗКМ "Коммаш" (учасник) укладено договір про закупівлю № 753/96 (надалі договір), за умовами якого учасник зобов'язується протягом грудня 2011 року поставити замовникові автомобілі спеціальні та спеціалізовані (придбання сміттєвозів для КП "Бердянськекотранс"БМР), код ДКУ 34.10.5 (товар) згідно з специфікацією, яка є невід'ємною частиною договору, а замовник - прийняти і оплатити товари у кількості чотири одиниці.

Додатком № 1 до договору сторони погодили найменування товару, кількість, технічні та якісні характеристики, а саме:

- сміттєвоз КО-413.3 Е2/2 на базі ГАЗ-3309 (або еквівалент): 1 одиниця;

- сміттєвоз КО-413.3 Е2 на базі ГАЗ-3307 (або еквівалент): 3 одиниці.

Відповідно до п. 2.1 договору учасник повинен передати (поставити) замовнику товар, якість якого відповідає сертифікату якості; товар, що закуповується, повинен бути придбаний на первинному ринку, пройти передпродажну підготовку, у тому числі бути чистим від пилу, бруду та іржі та придатним до експлуатації без здійснення додаткових заходів, що викликають додаткові витрати (п. 2.3 договору); товар, який поставляється, є новим (п. 2.10. договору).

Пунктом 3.1 договору сторони погодили, що ціна цього договору становить 850 000,00 грн, у тому числі ПДВ 141 666,67 грн.

Згідно з ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч.1 ст. 530 ЦК України).

Отже, виходячи з встановлених судами попередніх інстанцій обставин та наведених положень норм матеріального права, відповідач був зобов'язаний поставити позивачу протягом грудня 2011 року нові автомобілі - сміттєвози, технічні та якісні характеристики яких, визначено сторонами у специфікації до укладеного між ними договору, а позивач, в свою чергу, - сплатити визначену у договорі вартість поставлених автомобілів у сумі 850 000,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що після підписання договору про закупівлю, 20.12.2011 сторони уклали договір про зберігання, відповідно до якого відповідач зобов'язався зберігати придбані у нього позивачем автомобілі, а саме: сміттєвози: КО-413.3 Е2 на шасі ГАЗ 3307(ГБО) - 3 одиниці, КО-413.3Е2/2 на шасі ГАЗ 3309 - 1 одиниця. На виконання вказаного договору, сторони підписали акт приймання майна на відповідальне зберігання, відповідно до якого, позивач передав відповідачу вказані сміттєвози на зберігання у період з 20.12.2011 по 15.01.2012.

Крім того, як встановили суди, 22.12.2011 між позивачем та відповідачем був підписаний акт приймання-передачі транспортних засобів, за змістом якого учасник передав замовнику наступні транспортні засоби: КО-413.3 Е2 на шасі ГАЗ 3307(ГБО) - 3 одиниці, КО-413.3Е2/2 на шасі ГАЗ 3309 - 1 одиниця. До того ж, на підтвердження передачі транспортних засобів представниками замовника та учасника було підписано видаткову накладну від 20.12.2011 № КМ-0000056.

Здійснення оплати позивачем за придбані у відповідача транспортні засоби відбулося 23.12.2011 у сумі 850 000,00 грн., що, як встановили суди та вбачається з матеріалів справи, підтверджується платіжним дорученням від 23.12.2011 № 48.

Як вказувалося вище, підставою для звернення до суду із даним позовом, стало порушення відповідачем договору № 753/96, що полягає у поставці позивачу не нових автомобілів, як передбачалося умовами вказаного договору та додатками до нього, а автомобілів, що вже були у використанні та були перероблені у сміттєвози.

Так, як встановили суди попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, листами УДАІ ГУМВС України в м. Києві від 03.04.2013 № 10/8624, Бердянського та Приморського районів УДАІ ГУМВС України в Запорізькій області, а також заявами на перереєстрацію транспортних засобів, дозволами на переобладнання транспортних засобів, підтверджується факт переобладнання транспортних засобів ГАЗ-33072 КО413.3 (з номерами шасі Х9633070060906330, Х9633070060908146, ХТН33070050871279) та транспортного засобу ГАЗ-3309КО413.3, номер шасі Х9633090090981914 під сміттєвози, які й було поставлено відповідачем позивачу на виконання договору № 753/96.

Крім того, матеріалами справи підтверджується висновок судів попередніх інстанцій про те, що вироком Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 12.02.2014 у справі № 310/9099/13-к встановлено, що начальник Управління комунального господарства виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області Федосов В.М., будучи службовою особою органу місцевого самоврядування, наділеною організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими повноваженнями, достовірно знаючи про цільове призначення субвенцій з Державного бюджету України на загальну суму 850 000,00 грн., а саме: на придбання автомобілів спеціальних та спеціалізованих (придбання сміттєвозів для КП "Бердянськекотранс" БМР), всупереч цільовому призначенню грошових коштів, виділених за рахунок коштів субвенцій з Державного бюджету України, умисно придбав 4 вантажних фургона, замість 4 нових сміттєвозів, як передбачено бюджетним призначенням, у зв'язку з чим Федосова В.М. визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 210 Кримінального кодексу України. Згідно з ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 28.04.2014 вирок Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 12.02.2014 в цій частині залишено без змін. Крім того, в зазначеному вироку також встановлено, що переобладнання поставлених до м. Бердянська сміттєвозів здійснювалося у 2012 році, тобто на момент підписання договору про закупівлю та видаткової накладної № КМ-0000056 відповідна комунальна техніка не була зареєстрована у МРЕВ м. Києва в якості сміттєвозів і фактично такою не була.

Відповідно до ч. 4 ст. 35 ГПК України вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Отже, як вірно зазначили суди попередніх інстанцій, виходячи з положень вказаної норми, факт здійснення поставки замовнику (позивачу) за результатами процедури закупівлі та укладення договору 4 вантажних фургонів, замість 4 нових сміттєвозів, є доведеним та повторного доведення не потребує.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 34 ГПК України унормовано, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 ГПК України висновок експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими ст. 43 цього Кодексу. Висновок експерта є рівноцінним з іншими видами доказів, оскільки жоден доказ не має заздалегідь установленої сили. Експертний висновок оцінюється судом сукупно з іншими доказами.

На підтвердження дійсної вартості на момент поставки поставлених відповідачем позивачу автомобілів, прокуратурою було подано до суду першої інстанції висновки експертного автотоварознавчого обстеження по оцінці спеціалізованих автомобілів (які були поставлені на виконання умов договору про закупівлю), складені оцінювачем Запорізької торгово-промислової палати від 25.03.2014 № 0-102, № 0-102/1, № 0-102/2 та № 0-102/3, відповідно до яких, вартість поставлених автомобілів була наступною: ринкова вартість сміттєвоза КО-413.3 на базі ГАЗ-33072, реєстраційний номер АР2653СК, з урахуванням податку на додану вартість, склала 77685,00 грн.; ринкова вартість сміттєвоза КО-413.3 на базі ГАЗ-33072, реєстраційний номер АР2652СК, з урахуванням податку на додану вартість, склала 82074,00 грн.; ринкова вартість сміттєвоза КО-413.3 на базі ГАЗ-33072, реєстраційний номер АР1866СК, з урахуванням податку на додану вартість, склала 75595,00 грн.; ринкова вартість сміттєвоза КО-413.3 на базі ГАЗ-3309, реєстраційний номер АР1669СІ, з урахуванням податку на додану вартість, склала 107993,00 грн. Тобто, загальна вартість поставлених відповідачем позивачу автомобілів, як встановили суди попередніх інстанцій, становила 343347,00 грн.; доказів на протилежне (іншої вартості поставлених автомобілів), відповідачем надано не було, а тому, суди попередніх інстанцій прийшли до правомірного висновку про врахування наданих прокуратурою вищевказаних висновків експерта.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в ст. 193 ГК України.

Згідно з положеннями ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки; відшкодування збитків.

Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (ст. 614 ЦК України).

За змістом ст. ст. 224, 225 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що особа, яка порушила зобов'язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема, у вигляді відшкодування збитків. Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків, необхідна наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка боржника, яка полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина боржника (такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 25.02.2015 у справі № 17/192).

Виходячи з встановлених судами попередніх інстанцій обставин, є вірним їхній висновок про доведеність позивачем факту порушення відповідачем умов договору про закупівлю від 20.12.2011 № 753/96, адже поставлено транспортні засоби, які не відповідають умовам договору, що призвело до понесення збитків позивачем.

Всупереч приписів ст. 614 ЦК України, відповідачем не було доведено відсутності його вини у вчиненні вищенаведеного порушення умов договору № 753/96 від 20.12.2011. Крім того, як вірно зазначили суди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача (що полягає в порушенні умов договору) та завданою позивачу шкодою, яка виражається у переплаті відповідачу грошових коштів за поставлені транспортні засоби, також є доведеним, адже, як встановлено судами та знайшло своє підтвердження у суді касаційної інстанції, позивачем було сплачено відповідачу 850 000,00 грн., в той час, як дійсна вартість поставлених транспортних засобів (що також встановлено судами) становить 343 347,00 грн., а тому, є вірним висновок судів попередніх інстанцій про стягнення з відповідача 506 653,00 грн. (850 000,00 грн. - 343 347,00 грн.).

Доводи касаційної скарги стосовно порушення судами попередніх інстанцій приписів ст. 35 ГПК України, не приймаються судовою колегією до уваги, оскільки, ч. 4 вказаної норми, не вимагає ідентичності сторін у кримінальній справі, і справі, яка розглядається господарським судом.

Доводи касаційної скарги про недоведеність прокуратурою та позивачем причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка порушила господарське зобов'язання та завданою шкодою, спростовується мотивувальними частинами прийнятих у даній справі судових рішень, оскільки суди встановили всі чотири необхідні складові для покладення на винну особу такої міри відповідальності як стягнення збитків.

Інші доводи касаційної скарги про "неправильне тлумачення норм матеріального права" також відхиляються судовою колегією, адже за результатами перевірки прийнятих у даній справі судових рішень, суд касаційної інстанції встановив правомірність застосування судами попередніх інстанцій як норм матеріального, так і процесуального права, що підлягали застосуванню при вирішенні даної справи, наслідком чого є висновок суду касаційної інстанції про безпідставність та необґрунтованість поданої касаційної скарги; крім того, в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 111-7 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

В силу ст.ст. 42, 43, 47 ГПК України (1798-12) правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.