розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Державної архітектурно-будівельної інспекції України та Заступника прокурора міста Києва на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2015 року у справі № 25/119-59/159 господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ-Авто" до Державного навчального закладу "Київське регіональне вище професійне училище будівництва", Міністерства освіти і науки України, треті особи: Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві, про визнання права власності на частку нерухомого майна,

за участю представників:

Прокуратури: Насадчук Т.Д., посв. № 000518,

Заявника: Попович О.М., дов. № 40-15-4953 від 17.10.2014 р.,

Позивача: Ковальський С.В., Музика В.І., дов. № 14/04/14-1 від 14.04.2014 р.,

Відповідача 1: Луцюк П.Я., дов. № 48 від 11.02.2013 р.,

Відповідача 2: Зуєва К.Д., дов. № 9/1-9-13 від 23.01.2015 р.,

Третіх осіб: Ємець Ю.В., дов. № 12 від 02.03.2015 р.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Київ-Авто" (далі - ТОВ "Київ-Авто", Позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Вищого професійного училища № 26 (далі - ВПУ № 26, Училище), правонаступником якого є Державний навчальний заклад "Київське регіональне вище професійне училище будівництва" (далі - Київське РВПУБ, Училище, Відповідач), з урахуванням уточнень до позовних вимог, про визнання права власності на частку у нерухомому майні - двоповерхових окремо розташованих нежилих приміщень загальною площею 364,0 м2, за адресою: м. Київ, вул. Струтинського, 31-37.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.03.2008 року позов ТОВ "Київ-Авто" було задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2010 року до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, було залучено Міністерство освіти і науки України та Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву (далі - РВ ФДМУ, Третя особа 1).

Справа розглядалась судами неодноразово.

Після скасування прийнятих у справі судових рішень постановами Вищого господарського суду України від 03.03.2011 року та від 26.02.2013 року, справу було направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому, після направлення справи 03.03.2011 року на новий розгляд до суду першої інстанції, ухвалою господарського суду міста Києва від 25.05.2011 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, було залучено Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві (далі - Інспекція держархбудконтролю, Третя особа 2).

Також, під час нового судового розгляду, Позивач уточнював свої позовні вимоги по справі і остаточно просив суд визнати за ним право власності на об'єкт нерухомості - двоповерхове окремо розташоване нежиле приміщення загальною площею 364,0 м2, за адресою: м. Київ, вул. Струтинського, 31-37.

Крім того, ухвалою господарського суду міста Києва від 16.05.2013 року Міністерство науки і освіти України було залучено до участі у справі в якості іншого відповідача (далі - Міносвіти України, Відповідач 2).

За результатами останнього судового розгляду справи рішенням господарського суду міста Києва від 21.10.2014 року у позові ТОВ "Київ-Авто" відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2015 року рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2014 року скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ "Київ-Авто", задоволено.

У поданих касаційних скаргах, Заступник прокурора міста Києва (далі - Прокурор) та Інспекція держархбудконтролю, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права і, зокрема, ст.ст. 272, 376, 778 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), ст.ст. 1, 4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" (далі - ЗУ "Про управління об'єктами державної власності"), ст. 29 Закону України "Про планування і забудову територій" (далі - ЗУ "Про планування і забудову територій"), ст. 10 Закону України "Про архітектурну діяльність" (далі - ЗУ "Про архітектурну діяльність"), ст. 26 "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - ЗУ "Про регулювання містобудівної діяльності"), ст. 87 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), просять скасувати постанову апеляційного господарського суду у даній справі та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

Міносвіти України, у своїх письмових поясненнях на касаційні скарги, просило задовольнити такі, скасувавши постанову суду апеляційної інстанції та заливши в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Як видно з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, на балансі ВПУ № 26 перебуває нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Струтинського, 31-37, а саме: три підвальних підсобних приміщення загальною площею 108,0 м2, яке належать до державної власності.

Згідно п. 6.10. Статуту ВПУ № 26 об'єкти права власності: навчально-виробничі, побутові, культурно-освітні, оздоровчі, спортивні будівлі та споруди, житло, комунікації, обладнання, засоби навчання, транспортні засоби та інше майно училища є державною власністю, що закріплена Міносвіти України за цим училищем і перебуває у його користуванні.

Відповідно до листа № 10/5-119 від 23.01.2003 року Міносвіти України не заперечувало ВПУ № 26 проти передачі в оренду терміном на три роки частини підвальних підсобних приміщень площею 108 м2.

Листом № 30-03/1019 від 27.02.2003 року РВ ФДМУ погодило з ВПУ № 26 розрахунок орендної плати нерухомого майна, площею 108 м2, за адресою: м. Київ, вул. Струтинського, 31-37, за договором оренди з ТОВ "Київ-Авто".

На підставі вказаних листів-погоджень, 27.02.2003 року між ВПУ № 26 (Орендодавець) і ТОВ "Київ-Авто" (Орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна (далі - Договір оренди), відповідно до умов якого (пункти 1.1., 1.2.) Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно - три підвальних підсобних приміщення площею 108 м2, розміщене за адресою: м. Київ, вул. Струтинського, 31-37, яке знаходиться на балансі Орендодавця. Майно передається в оренду з метою організації в ньому діяльності з надання послуг побутового обслуговування населення, пов'язаних з очищенням та прибиранням приміщень.

При цьому, в пункті 6.3. Договору оренди сторони встановили, що за згодою Орендодавця Орендар має право вносити зміни до складу орендованого майна, проводити його реконструкцію, технічне переозброєння, переоснащення, здійснювати інші поліпшення, що зумовлюють підвищення вартості орендованого майна, покращують його технічний стан тощо.

Водночас, в пунктах 2.2. і 10.5. Договору оренди сторони передбачили, зокрема, що передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в Орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а Орендар користується ним протягом строку оренди. Поліпшення орендованого майна, здійснені Орендарем за рахунок власних коштів, які можна відокремити від орендованого майна не завдаючи йому шкоди, визнаються власністю Орендаря, а невідокремлені поліпшення - власністю Орендодавця.

Згідно п. 10.1. Договору оренди, його укладено строком на три роки - з 27.02.2003 року до 27.02.2006 року включно.

Також, умовами Договору оренди (п. 10.6.) передбачалось, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Надалі, додатковою угодою від 27.02.2009 року до зазначеного Договору оренди сторони підтвердили продовження строку його дії на наступні три роки, тобто - до 27.02.2012 року включно.

На підставі акта приймання-передачі в оренду нерухомого майна, що належить до державної власності від 28.02.2003 року, Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування (оренду) нерухоме державне майно - підвальні підсобні приміщення площею 108 м2, за адресою: м. Київ, вул. Струтинського, 31-37.

Разом з тим, після обміру вказаного приміщення спеціалістами Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" було встановлено, що фактична площа орендованого майна на час укладення Договору оренди становила 114,3 м2.

Також, як видно з матеріалів справи, у листі № 57/1 від 31.03.2003 року ТОВ "Київ-Авто" просило ВПУ № 26 надати згоду на проведення капітального ремонту, а також на реконструкцію, технічне переозброєння, переоснащення та внесення інших змін до складу орендованого майна з метою покращення його технічного стану та приведення у стан, придатний для використання за призначенням, у зв'язку з чим, останнє у листі за № 01-97 від 10.04.2003 року надало таку згоду.

При цьому, судами також встановлено, що протягом 2003-2006 років Позивачем було здійснено комплекс ремонтних і будівельних робіт та реконструкція орендованого майна, а протягом 2006-2007 років над орендованими приміщеннями Позивачем було зведено додатковий поверх, якого не існувало до передачі приміщень в оренду, у зв'язку з чим, загальна сума витрат Позивача на капітальний ремонт та поліпшення орендованих приміщень, за його розрахунками становила 621739,41 грн.

Відповідно до висновку Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 14914/14915 від 17.12.2007 року будівельна готовність об'єкту становить 100%; вказана будівля після її реконструкції є новим, окремо розташованим об'єктом нерухомого майна; внаслідок здійснення ТОВ "Київ-Авто" реконструкції цокольного поверху приміщень по вул. Струтинського, 31-37, створено нову річ.

Вимогами ТОВ "Київ-Авто" у даній справі, з урахуванням уточнень до позовних вимог, є визнання за ним права власності на об'єкт нерухомості - двоповерхове окремо розташоване нежиле приміщення загальною площею 364,0 м2, за адресою: м. Київ, вул. Струтинського, 31-37, з посиланням на положення ст.ст. 331, 332, 392, 778 ЦК України і на те, що в результаті здійснених ним поліпшень на суму 621739,41 грн., в орендованому приміщенні створено нове майно, яке, на його думку, є підставою для визнання за ним права власності на таке майно.

За результатами нового розгляду справи, суд першої інстанції, з урахуванням положень ст.ст. 328, 331, 773, 778 ЦК України, ст.ст. 2, 23 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна", ст. 29 ЗУ "Про планування і забудову територій", ст.ст. 31, 39 ЗУ "Про регулювання містобудівної діяльності", умов Договору оренди і, зокрема, викладених в його пунктах 2.2., 6.3. і 10.5., та встановлених обставин справи, про те, що реконструйоване орендоване нерухоме майно за адресою: м. Київ, вул. Струтинського, 31-37, хоч фактично і являється новоствореним нерухомим майном, однак з урахуванням того, що Позивачем не було надано належних доказів на здійснення проектування і будівництва спірного нерухомого майна на земельній ділянці, відведеній йому у власність чи користування, або за згодою власника цієї ділянки, як і не надано доказів дотримання порядку здійснення будівництва, встановленого ЗУ "Про планування і забудову територій" (1699-14) та ЗУ "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17) , дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення даного позову про визнання за ТОВ "Київ-Авто" права власності на об'єкт нерухомості - двоповерхове окремо розташоване нежиле приміщення загальною площею 364,0 м2, за адресою: м. Київ, вул. Струтинського, 31-37.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про задоволення позову ТОВ "Київ-Авто" у даному спорі, з посиланням на положення ст.ст. 15, 16, 316, 328, 331, 778 ЦК України, та умови Договору оренди, вказував на те, що Позивачем було здійснено будівельні роботи по реконструкції, капітальному ремонту і поліпшені орендованого нерухомого майна, за погодженням з Орендодавцем та Міністерством освіти і науки України, а також надано Декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, затверджену Інспекцією держархбудконтролю, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог і їх задоволення.

Проте, з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна, оскільки такі, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, були прийняті при неповному встановлені обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, з огляду на таке.

Згідно ч. 1 ст. 111-10 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

При цьому, рішення вважається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Вказаним вимогам постанова суду апеляційної інстанції у повній мірі не відповідає, у зв'язку з наступним.

Так, згідно вимог ст. 326 ЦК України, у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

При цьому, статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Також, частиною 2 ст. 63 Закону України "Про вищу освіту" (далі - ЗУ "Про вищу освіту") передбачено, що майно закріплене за вищим навчальним закладом державної або комунальної форми власності, а також заходи від використання цього майна належить вищому навчальному закладу на правах оперативного управління. Майно, що знаходиться у державній і комунальній власності і передане в оперативне управління вищим навчальним закладом державної і комунальної форм власності не підлягають вилученню або передачі будь-яким підприємствам, установам, організаціям, крім випадків, передбачених законом. Повноваження власника (власників) щодо розпорядження державним майном у системі вищої освіти реалізується відповідно до законів.

Відповідно до пункту 2 Декрету Кабінету Міністрів України "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності" від 15.12.1992 року (8-92) здійснення контролю за ефективністю використання і збереження закріпленого за підприємствами державного майна покладено на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади.

Також, статтею 12 ЗУ "Про вищу освіту" встановлено, що Міністерство освіти України є центральним органом державної виконавчої влади, який здійснює керівництво у сфері освіти.

Водночас, згідно п. 38 Положення про Міністерство освіти і науки України, затв. Постановою Кабінету Міністрів України № 1757 від 19.12.2006 року (1757-2006-п) , органом, уповноваженим державою здійснювати функції управління об'єктами державної власності є, зокрема, Міністерство освіти і науки України.

Крім того, згідно ст. 5 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна", орендодавцями державного та комунального майна є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам.

При цьому, порядок укладення договорів оренди державного та комунального майна врегульовано статтею 9 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна", відповідно до ч. 1 ст. 9 якого, фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна України, відповідному орендодавцеві, зазначеному у статті 5 цього Закону.

В даному випадку, як зазначалося вище, судами було встановлено, що три підвальних підсобних приміщення (навчально-виробничі приміщення) площею 108,0 м2 (фактично - 114,3 м2) та земельна ділянка площею 138,6 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Струтинського, 31-37, знаходяться на балансі Училища.

Відповідно до Статуту останнього, Училище є держаним професійно-технічним навчальним закладом, який здійснює свою діяльність на підставі Конституції України (254к/96-ВР) , ЗУ "Про вищу освіту" (2984-14) , "Про професійно-технічну освіту" (103/98-ВР) , "Про загальну середню освіту" (651-14) , чинного законодавства та Статуту.

Також, пунктами 6.10., 6.11. Статуту Училища встановлено, що об'єкти права власності навчально-виробничі, побутові, культурно-освітні, оздоровчі, спортивні будівлі та споруди житло, комунікації, обладнання, засоби навчання, транспортні засоби та інше майно Училища є державною власністю, що закріплена Міносвіти України за Училищем і перебуває у його користуванні. Функції управління майном, закріпленим за Училищем, контроль за ефективністю його використання і збереження здійснює Міносвіти України. Училище несе відповідальність перед Міносвіти України за збереження та використання за призначенням закріпленого за ним майна.

Крім того, як зазначалось вище, умовами Договору оренди, погодженими сторонами в його пунктах 2.2., 6.3. і 10.5., передбачалось, зокрема, що за згодою Орендодавця Орендар має право вносити зміни до складу орендованого майна, проводити його реконструкцію, технічне переозброєння, переоснащення, здійснювати інші поліпшення, що зумовлюють підвищення вартості орендованого майна, покращують його технічний стан тощо. Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в Орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а Орендар користується ним протягом строку оренди. Поліпшення орендованого майна, здійснені Орендарем за рахунок власних коштів, які можна відокремити від орендованого майна не завдаючи йому шкоди, визнаються власністю Орендаря, а невідокремлені поліпшення - власністю Орендодавця.

Вказане узгоджується і з положеннями ст. 778 ЦК України про правові наслідки поліпшення наймачем речі, переданої у найм (оренду).

У зв'язку з цим, скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову в даному позові, та приймаючи нове рішення - про задоволення позову, суд апеляційної інстанції помилково вказував на те, що Позивачем було здійснено будівельні роботи по реконструкції, капітальному ремонті та поліпшені орендованого нерухомого майна за погодженням Училища, як Орендодавця такого майна, та Міносвіти України, як і на те, що Позивачем було надано Декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, затверджену Інспекцією держархбудконтролю, не врахувавши того, що згідно висновку експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 14914/14915 від 17.12.2007 року, в результаті здійсненої Позивачем реконструкції було створено нову будівлю, тобто - фактично нове нерухоме майно, що суперечило умовам укладеного між сторонами Договору оренди, за яким ТОВ "Київ-Авто" дозволялось здійснювати тільки реконструкцію, переобладнання та покращення технічного стану орендованих приміщень.

При цьому, посилаючись на те, що проведені будівельні роботи Позивачем були погоджені з Відповідачами, суд апеляційної інстанції не проаналізував належним чином, як умов Договору оренди, викладених, зокрема, у його пунктах 2.2, 6.3. і 10.5., які виключали можливість виникнення у Позивача, як Орендаря нерухомого майна, права власності на це майно, власником якого залишається держава, так і згаданого вище листа № 01-97 від 10.04.2003 року, з якого вбачається, що Відповідач 1 не заперечував проти здійснення капітального ремонту, технічного переозброєння, переоснащення, реконструкції та інших необхідних поліпшень орендованого майна тільки з метою приведення його у стан придатний для використання за призначенням. При цьому, в зазначеному листі не йдеться і про погодження таких робіт з Відповідачем 2.

Щодо висновків суду апеляційної інстанції про обґрунтованість позовних вимог і з тих підстав, що Позивачем надано Декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, яка була затверджена Інспекцією держархбудконтролю, то такі зроблено без урахування тієї обставини, що наказом Інспекції архбудконтролю № 22 "д" від 10.06.2014 року було скасовано Декларацію про готовність спірного об'єкта до експлуатації від 15.10.2013 року, а також без урахування вимог ст.ст. 116, 123- 125 Земельного кодексу України, ст. 18 ЗУ "Про основи містобудування" та ст. 376 ЦК України і, зокрема, стосовно можливості визнання права власності на самочинне будівництво, у тому числі - якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб.

З огляду на таке, суд апеляційної інстанції, який, відповідно до положень ст.ст. 99 та 101, 111-12 ГПК України, під час перегляду судових рішень в апеляційному порядку користується правами, наданими суду першої інстанції та здійснює за наявними у справі і додатково поданими доказами повторний розгляд справи, в порушення вимог ч. 1 ст. 47 ГПК України (1798-12) , щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 ГПК України, стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, не приділив у повній мірі уваги, як вимогам вищезазначених норм матеріального права та умовам Договору оренди, так і обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення даного спору, зокрема, про те, що орендоване Позивачем нерухоме майно є державним, яке закріплене Міносвіти України за Училищем і перебуває тільки у користуванні останнього, а тому, визнання за Позивачем права власності на вище зазначене спірне нерухоме майно призведе до порушення вимог ст.ст. 328, 331, 376, 778 ЦК України, ст. 63 ЗУ "Про вищу освіту", умов Договору оренди, та суперечитиме пунктам 6.10., 6.11. Статуту Училища, яке є держаним навчальним закладом.

З огляду на вказане, постанову суду апеляційної інстанції, якою скасовано рішення суду першої інстанції про відмову у позові, не можна вважати законною та обґрунтованою, а тому, така підлягає скасуванню.

Водночас, рішення суду першої інстанції про відмову в позові, яке було прийнято у повній відповідності до вимог норм матеріального та процесуального права, є законним і обґрунтованим, а тому, вказане судове рішення підлягає залишенню його без змін.

У зв'язку із задоволенням касаційної скарги, з урахуванням положень ст. 49 ГПК України про розподіл судових витрат, господарський суд відшкодовує витрати стороні, на користь якої відбулося рішення і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Зважаючи на те, що при зверненні до суду касаційної інстанції з відповідними касаційними скаргами Державною архітектурно-будівельною інспекцією України та Заступником прокурора міста Києва не сплачувався судовий збір, оскільки ці державні органи звільнені від сплати судового збору, останній за розгляд вказаних скарг необхідно стягнути в дохід Державного бюджету України з Позивача у справі - ТОВ "Київ-Авто".

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

1. Касаційні скарги Державної архітектурно-будівельної інспекції України та Заступника прокурора міста Києва задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2015 року скасувати повністю, а рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2014 року у справі № 25/119-59/159 залишити без змін.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ-Авто" (01014, м. Київ, вул. Струтинського, 31-37, ЄДРПОУ 31029805) в дохід Державного бюджету України 6217,39 грн. (шість тисяч двісті сімнадцять гривень 39 коп.) судового збору за розгляд касаційних скарг.