Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий, судді Львов Б.Ю. (доповідач) і Палій В.В.,

розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Харківвтормет", м. Харків,

на рішення господарського суду Харківської області від 25.11.2014

та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10.02.2015

зі справи № 922/1702/14

за позовом заступника прокурора Харківської області (далі - Прокурор), м. Харків, в інтересах держави в особі:

Харківської міської ради (далі - Міська рада), м. Харків;

Державної екологічної інспекції у Харківській області (далі - Інспекція), м. Харків,

до товариства з обмеженою відповідальністю "Харківвтормет" (далі - Товариство)

про стягнення 3 563 321,85 грн.,

за участю представників:

Міської ради - не з'явився,

Інспекції - не з'явився,

Товариства - Хілової І.М.,

Генеральної прокуратури України - Гудименко Ю.В.,

Прокурор в інтересах держави в особі Міської ради та Інспекції звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Товариства 3 563 321,85 грн. збитків, заподіяних державі внаслідок засмічення земельної ділянки.

Рішенням господарського суду Харківської області від 25.11.2014 (колегія суддів у складі: Жельне С.Ч. - головуючий суддя, судді Аюпова Р.М., Лаврова Л.С.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10.02.2015 (колегія суддів у складі: Барбашова С.В. - головуючий суддя, судді Білецька А.М., Гончар Т.В.), позов задоволено.

Прийняті зі справи судові рішення з посиланням на приписи статей 1, 17, 20, 32, 33, 43 Закону України від 05.03.1998 № 187/98-ВР "Про відходи" (далі - Закон № 187/98), статей 35, 46 Закону України "Про охорону земель", статей 20, 55, 68, 69 Закону України 25.06.1991 № 1264-XII "Про охорону навколишнього природного середовища" (далі - Закон № 1264), статей 9, 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), статей 96, 211 Земельного кодексу України та пунктів 3.1-3.3, 5.5 Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 27.10.1997 № 171 (z0285-98) (у редакції наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 04.04.2007 № 149 (z0422-07) ) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 05.05.1998 за № 285/2725 (z0285-98) (далі - Методика), мотивовано заподіянням відповідачем збитків державі через засмічення земель шляхом розміщення на відкритому ґрунті відходів металу та відпрацьованих шин.

У касаційній скарзі Товариство просить Вищий господарський суд України рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів зі справи скасувати внаслідок їх прийняття з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Міська рада та Інспекція, кожна окремо, подали відзиви (письмові заперечення) на касаційну скаргу, в яких зазначили про безпідставність її доводів та просили судові рішення зі справи залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши представника Товариства та Генеральної прокуратури України, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Як встановлено місцевим та апеляційним господарськими судами:

- 23.08.2013 та 27.08.2013 Інспекцією проведено позапланову перевірку з питань дотримання вимог природоохоронного законодавства у діяльності відповідача, у тому числі за адресою: м. Харків, Орджонікідзевський район, вул. Індустріальна, 3;

- за результатами перевірки Інспекцією складено акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 27.08.2013 № 1118/01-03/07-11;

- згідно з актом на вказаній території Товариства Інспекцією встановлено та зафіксовано засмічення земельної ділянки відходами гуми (відпрацьовані шини) та металу (металобрухт) на відкритому ґрунті, загальна площа засмічення склала 270,3642 м2, об'єм відходів, яким відбулось засмічення земельної ділянки, становить 353,84 м3;

- з метою усунення порушень, виявлених під час здійснення позапланової перевірки, Інспекцією винесено припис від 27.08.2013 № 07-25/318, яким керівника Товариства зобов'язано вжити заходи з приведення до належного санітарно-екологічного стану території підприємства та в подальшому не допускати розміщення відходів на земельній ділянці без твердого покриття;

- вказаний акт обстеження засміченої земельної ділянки від 27.08.2013 № 1118/01-03/07-11 та припис від 27.08.2013 № 07-25/318 є чинними, а зазначені в акті відомості не спростовано, в тому числі й розмір шкоди, визначеної в розрахунках (3 563 321,85 грн.);

- відповідачем заподіяну державі шкоду в добровільному порядку не відшкодовано.

Причиною виникнення даного спору є питання щодо наявності правових підстав для стягнення з Товариства 3 563 321,85 грн. збитків, заподіяних державі внаслідок засмічення земельної ділянки.

Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для застосування такого заходу відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно до частини четвертої статті 68 Закону № 1264 підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Згідно з частиною першою статтею 69 цього Закону шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Згідно з абзацами другим та одинадцятим статті 1 Закону № 187/98 відходи - це будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення; утилізація відходів - використання відходів як вторинних матеріальних чи енергетичних ресурсів.

Відповідно до пункту "а" частини першої статті 32 та частини четвертої статті 33 Закону № 187/98 з метою обмеження та запобігання негативному впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини забороняється вести будь-яку господарську діяльність, пов'язану з утворенням відходів, без одержання від уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів. Ліміти на обсяги утворення і розміщення побутових відходів не встановлюються; зберігання та видалення відходів здійснюються в місцях, визначених органами місцевого самоврядування з врахуванням вимог земельного та природоохоронного законодавства, за наявності спеціальних дозволів, у яких визначені види та кількість відходів, загальні технічні вимоги, заходи безпеки, відомості щодо утворення, призначення, методів оброблення відповідно до встановлених лімітів та умови їх зберігання.

Частиною другою статті 55 Закону № 1264 встановлено, що розміщення відходів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими радами територіях у межах установлених лімітів з додержанням санітарних і екологічних норм способом, що забезпечує можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людей.

Згідно з пунктами 3.2-3.3 Методики землі вважаються засміченими, якщо на відкритому ґрунті наявні сторонні предмети і матеріали, сміття без відповідних дозволів, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища; факти забруднення (засмічення) земель встановлюються уповноваженими особами, які здійснюють державний контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства шляхом оформлення актів перевірок, протоколів про адміністративне правопорушення та інших матеріалів, що підтверджують факт забруднення та засмічення земель.

Водночас відповідно до статті 1 Закону України "Про металобрухт" металобрухт - це непридатні для прямого використання вироби або частини виробів, які за рішенням власника втратили експлуатаційну цінність внаслідок фізичного або морального зносу і містять у собі чорні або кольорові метали чи їх сплави, а також вироби з металу, що мають непоправний брак, залишки чорних і кольорових металів і їх сплавів; операції з металобрухтом - заготівля, переробка, металургійна переробка брухту чорних і кольорових металів; заготівля металобрухту - діяльність, пов'язана із збиранням, купівлею, зберіганням та реалізацією металобрухту юридичними або фізичними особами - суб'єктами господарювання, які здійснюють операції з металобрухтом.

Частиною другою статті 2 цього Закону передбачено, що Закон України "Про відходи" (187/98-ВР) не поширюється на відносини, що виникають у процесі здійснення операцій з металобрухтом.

Товариство, заперечуючи проти задоволення позову, послідовно стверджувало, що займається діяльністю (ліцензія АВ № 611084) із заготівлі, переробки металобрухту чорних металів та зберігає відходи металу і відпрацьовані шини на спеціально обладнаній ділянці, яке має бетонне покриття, на підтвердження чого подало акт обстеження спеціалізованого переробного підприємства від 04.06.2012 № 10.

Відповідно до названого акта площа земельної ділянки з твердим покриттям (виробнича площа) у місті Харкові по вул. Індустріальній, 3, призначеної для зберігання та переробки металобрухту, становить 1000 м2, характер покриття - бетон (т. 1, а.с. 114-116).

Разом з тим ні місцевим, ані апеляційним господарськими судами:

- не встановлено наявності або відсутності згаданої земельної ділянки з твердим покриттям (виробничої площі) за адресою: місто Харків, вул. Індустріальна, 3;

- не досліджено питання повноти відображення в акті обстеження засміченої земельної ділянки від 27.08.2013 № 1118/01-03/07-11 та у відповідній план-схемі фактичних обставин, необхідних для правильного вирішення даного судового спору: наявності земельної ділянки з твердим покриттям (виробничої площі), її розмірів, конфігурації та місця розташування у межах загальної земельної ділянки; використання Товариством на момент перевірки земельної ділянки з твердим покриттям для зберігання металобрухту та відпрацьованих шин; співвідношення засмічених (за висновками Інспекції) ділянок (їх конфігурація, розміри та місця розташування) із земельною ділянкою з твердим покриттям з бетону;

- не перевірено фактичної наявності на території Товариства поза межами земельної ділянки з твердим покриттям відповідних земельних ділянок з відкритим ґрунтом.

Отже, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 111-10 ГПК України є підставами для скасування оскаржуваних судових рішень.

Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.

На підставі викладеного та керуючись статтями 111-7, 111-9 - 111-12 ГПК України, Вищий господарський суд України

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Харківвтормет" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Харківської області від 25.11.2014 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10.02.2015 зі справи № 922/1702/14 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області.