Товариство звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Організації про застосування наслідків нікчемного правочину - договору від 01.11.2011 № КБР-12/11/11 (далі -Договір), який укладений Товариством з Організацією, - стягнення 3500,00 грн. коштів, сплачених Товариством на виконання зазначеного договору. Позовні вимоги обґрунтовані нікчемністю Договору у відповідності до приписів частини дев'ятої статті 1109 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.12.2014 (суддя Гумега О.В.), яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2015 (судді Шипко В.В. -головуючий, Верховець А.А., Остапенко О.М.), у задоволенні позову відмовлено повністю.

Прийняті судові рішення мотивовано тим, що умови Договору не суперечать положенням чинного законодавства, а відповідач, укладаючи даний договір, мав необхідний обсяг цивільної дієздатності на укладення відповідного договору.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просить судові акти попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову. Скаргу мотивовано прийняттям оскаржуваних судових рішень з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу Організація просила судові акти попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Сторони відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлені про час і місце розгляду скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм процесуального та матеріального права, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- Організація відповідно до свідоцтва про облік організацій колективного управління від 24.01.2011 № 19/2011 уповноважена управляти на колективній основі майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав;

- 01.11.2011 Організацією як організацією колективного управління майновими правам суб'єктів авторського права та суміжних прав і Товариством як користувачем укладено Договір, відповідно до умов якого користувач здійснює публічне виконання оприлюднених музичних творів, фонограм, а також зафіксованих у фонограмах виконань, публічну демонстрацію відеограм, а також зафіксованих у відеограмах виконань (далі разом - Твори), а Організація надає користувачу на умовах, визначених цим договором, право (невиключну ліцензію) на таке виконання та здійснює збір винагороди (роялті). Користувач зобов'язується виплачувати винагороду (роялті) Організації відповідно до даного договору та Закону (пункт 2.1 Договору);

- відповідно до розділу першого Договору (Преамбула) Організація має повноваження надавати дозвіл на використання об'єктів авторського права та здійснювати збір винагороди (роялті) за використання суміжних прав способом публічного виконання на підставі свідоцтва про реєстрацію в якості організації колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права, виданого Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України за № 19/2011 від 24.01.2011 та Договору доручення від 20.01.2011 № ЛУ-01/20/11 з єдиною в Україні уповноваженою організацією колективного управління по збору і розподілу винагороди за використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, та зафіксованих в них виконань - ОП "Українська ліга музичних прав";

- згідно з пунктом 3 додатку № 2 до Договору визначено, що користувач використовує у своїй комерційній діяльності фонограми музичних творів, що є популярними на сьогоднішній день і які постійно сповіщаються в ефірі всеукраїнських мережевих радіостанцій. Організація буде розподіляти отриману від користувача винагороду (роялті) у відповідності до звітів мережевих українських радіостанцій про публічне сповіщення ними фонограм музичних творів за звітний період (календарний квартал);

- позивачем здійснено оплату на виконання умов Договору за період 11.2011 по 03.2012.

Причиною виникнення спору стало питання щодо наявності чи відсутності підстав вважати Договір нікчемним та для застосування наслідків нікчемного правочину, а саме, стягнення з Організації 3500,00 грн. коштів, сплачених Товариством на виконання Договору.

Відповідно до частини першої статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з приписами статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Згідно з приписами частини першої статті 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а вразі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У відповідності до частини п'ятої статті 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою стороною.

Відповідно до частини дев'ятої статті 1109 ЦК України умови ліцензійного договору, які суперечать положенням цього Кодексу, є нікчемними.

Статтею 45 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (далі - Закон) визначено, що суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами особисто, через свого повіреного або через організацію колективного управління.

Згідно з частиною четвертою статті 47 Закону особи, які використовують твори, виконання, програми мовлення, примірники фонограм (відеограм), зобов'язані надавати організаціям колективного управління точний перелік використаних (усіх) творів, виконань, примірників фонограм (відеограм), програм мовлення разом з документально підтвердженими даними про одержані прибутки від їх використання та повинні виплачувати організаціям колективного управління винагороду в передбачений термін і в обумовленому розмірі.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 48 Закону повноваження на колективне управління майновими правами передаються організаціям колективного управління авторами та іншими суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів, укладених у письмовій формі; організації колективного управління можуть управляти на території України майновими правами іноземних суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів з аналогічними іноземними організаціями, в тому числі й про взаємне представництво інтересів.

Разом з тим за змістом пункту "в" частини сьомої статті 48 Закону України "Про авторське право і суміжні права" наявною є можливість певного управління організацією колективного управління майновими правами й осіб, які не передали організації повноважень відповідно до частини третьої цієї статті.

Частинами п'ятою та шостою статті 48 Закону встановлено, що:

на основі одержаних повноважень організації колективного управління надають будь-яким особам шляхом укладання з ними договорів невиключні права на використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав;

організація колективного управління має право вимагати від осіб, які використовують об'єкти авторського права і суміжних прав, надання їм документів, що містять точні відомості про використання зазначених об'єктів, необхідні для збирання і розподілу винагороди.

Згідно з приписами пункту "в" частини першої статті 49 Закону до функцій організацій колективного управління належать збір, розподіл і виплата зібраної винагороди за використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав, правами яких вони управляють, а також іншим суб'єктам прав відповідно до цього Закону.

Відповідно до приписів частини другої цієї статті суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав, які не передали організаціям колективного управління повноважень на управління своїми правами, в тому числі щодо збирання винагороди, мають право вимагати від організацій колективного управління, які таку винагороду за використання їхніх творів і об'єктів суміжних прав зібрали, виплати цієї винагороди, а також вимагати вилучення своїх творів і об'єктів суміжних прав із дозволів на використання, які надаються організаціями колективного управління шляхом укладання договорів з особами, які використовують ці об'єкти.

Тим самим, надавши організаціям колективного управління можливість дозволяти використання об'єктів авторського права, які й не перебувають в їх управлінні (але не вилучені з нього в установленому порядку), законодавець врахував специфіку діяльності суб'єктів господарювання, які здійснюють постійне використання великої кількості різноманітних об'єктів авторського права, завчасне визначення переліку яких (із встановленням правовласників та одержанням необхідного дозволу від кожного з них) є надмірно складним або взагалі неможливим (телерадіоорганізації; особи, що здійснюють ретрансляцію телерадіопрограм; власники закладів, де відбувається публічне виконання творів, тощо).

Саме такий підхід, з одного боку, забезпечує дотримання прав суб'єктів авторського права (як щодо дозволу на використання творів, так і стосовно отримання винагороди), а, з іншого - дозволяє суб'єктам господарювання здійснювати використання необмеженого переліку творів (зокрема, музичних) без порушення майнових авторських прав, уклавши відповідний договір з однією організацією колективного управління.

Відповідно до статей 638, 1109 ЦК України, статей 32, 33 Закону визначення творів, використання яких дозволяється, є істотною умовою ліцензійного договору, яка потребує узгодження сторонами.

Надання організацією колективного управління дозволу на публічне виконання необмеженого переліку музичних творів свідчить про узгодження сторонами відповідної істотної умови Договору, оскільки за відсутності будь-яких винятків (стосовно певних об'єктів та/або суб'єктів прав) не потребує подальшої конкретизації, що вірно враховано у вирішенні спору судами попередніх інстанцій.

Згідно з частиною другою статті 49 Закону суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав, які не передали організаціям колективного управління повноважень на управління своїми правами, в тому числі щодо збирання винагороди, мають право вимагати від організацій колективного управління, які таку винагороду за використання їхніх творів і об'єктів суміжних прав зібрали, виплати цієї винагороди, а також вимагати вилучення своїх творів і об'єктів суміжних прав із дозволів на використання, які надаються організаціями колективного управління шляхом укладання договорів з особами, які використовують ці об'єкти.

Зі змісту даної статті вбачається, що неможливим є вилучення творів із дозволів на використання шляхом лише надіслання повідомлення про таке вилучення (тобто в односторонньому порядку), хоча логічним наслідком є, зокрема, розгляд Організацією такого повідомлення на предмет у тому числі й того, чи заявлена вимога належним суб'єктом, та надання відповіді; крім того, права на використання музичних творів можуть надаватися користувачам на підставі відповідних договорів, а тому важливим питанням є й внесення змін до таких договорів, про що правомірно зазначив суд першої інстанції.

З огляду на викладене попередні судові інстанції дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати Договір нікчемним, оскільки умови Договору не суперечать положенням чинного законодавства та на момент підписання Договору відповідач мав необхідний обсяг обсягу цивільної дієздатності для передання контрагенту невиключного права на використання необмеженого переліку музичних творів, у зв'язку з чим правомірно відмовили у задоволенні позову про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

При цьому місцевим господарським судом вірно враховано, що докази вилучення правовласниками у встановленому порядку певних творів з управління відповідача (з дозволів на використання, які нею надаються) відсутні. Зокрема, не є належним доказом лист ТОВ "Індормедіа" від 04.05.2011 № 1-04/05/11.

Доводи Товариства не спростовують висновків, викладених у оскаржуваних судових рішеннях попередніх інстанцій. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 111-7 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Посилання Товариства на порушення апеляційним господарським судом норм процесуального права у розгляді справи (здійснення розгляду справи 17.02.2015 неналежним складом суду) спростовується матеріалами справи, а саме розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду про зміну складу суду для розгляду справи № 910/21278/14 та прийняття даним складом суду апеляційної скарги Товариства до провадження згідно з ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2015.

Викладені у касаційній скарзі доводи щодо нікчемності Договору на підставі частини другої статті 1107 ЦК України (недодержання письмової форми Договору) фактично є зміною підстави позову. Дана підстава позову не зазначалася у позовній заяві і не була предметом розгляду в суді першої інстанції.

Таким чином, рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду зі справи відповідають встановленим ними фактичним обставинам згідно із заявленими позивачем предметом і підставами позову, прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права та передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 111-7, 111-9- 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

Рішення господарського суду міста Києва від 15.12.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2015 зі справи № 910/21278/14 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Какао Плюс" - без задоволення.