Вищий господарський суд України в складі колегії

Овечкін В.Е. - головуючого, Чернов Є.В., Цвігун В.Л. за участю представників: тов "Інтер-Контакт-Агро" тов "Укрнафтаком" розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4 ОСОБА_5 товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Контакт-Агро" на постанову Дніпропетровський апеляційного господарського суду від 16 грудня 2014 року у справі № 912/2433/14 господарського суду Кіровоградської області за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Контакт-Агро" до товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафтаком" про визнання договору недійсним у частині

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 25.09.2014 р. (суддя Змеул О.А.) товариству з обмеженою відповідальністю "Інтер-Контакт-Агро" відмовлено в задоволенні позову про визнання недійсним пункту 7.6. договору поставки № ДГ-0000220 від 01.08.2013 р., укладеного ним з ТОВ"Укрнафтаком".

Господарський суд виходив з відсутності обставин, з якими закон пов"язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.12.2014 року (судді: : Кузнецова І.Л., Сизько І.А., Герасименко І,М.) рішення господарського суду Кіровоградської області від 25.09.2014 р. залишено без зміни.

Скаржник в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду та рішення суду першої інстанції скасувати з підстав порушення норм матеріального права та порушення норм процесуального права, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Скаржник доводить, що судом не надано належну оцінку відповідності положень п.7.6. статті 625 ЦК України на яку зроблено посилання у даному пункті, висновок суду про відповідність п. 7.6. вимогам ЦК України (435-15) не відповідає нормам чинного законодавства, оскільки ні договір, ні додаткові угоди до нього не передбачають ціни товару у валюті та грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті, а тому і положення Цивільного кодексу України (435-15) щодо визначення еквіваленту не можуть бути застосовані, а передбачений п.7.6 договору перерахунок ціни залежно від курсу суперечить чинному законодавству; врахування доларового еквіваленту під час такого формування та індексація товару відповідно до зміни курсу є можливою лише у випадку, якщо закуплений товар у наступному використовується як складова (сировина) для виготовлення відповідної продукції, якщо ж постачальник реалізує його безпосередньо, то у нього відсутні правові підстави для користування пільгами при формуванні вільних цін з урахуванням доларового еквіваленту; посилання в п.7.6 договору на ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України є некоректним, оскільки проіндексована вартість товару, про яку йдеться в цьому пункті, за своєю правовою природою є скоріш за все курсовою різницею і викладене в останньому повністю суперечить положенням даної норми, що відповідні положення не встановлюють права змінювати розмір індексу інфляції або залишити цей індекс, який визначається згідно з даними Держкомстату проіндексованою вартістю товару та не передбачають можливості визначення сторонами додаткової санкції у вигляді такої індексації.

Формування ціни встановлено в розділі 5 "Ціна та порядої розрахунків" Договору поставки і в даному розділі не має жодного посилання на п.7.6. як на положення, що може впливати на формування ціни та її змінювати. Пункт 7.6. викладений в розділі 7 "Відповідальність сторін" як вид відповідальності за порушення умов Договору поставки, а не як положення, що встановлює формування ціни; п.7.6. не є положенням договору, в якому сторони вільно встановили порядок формування ціни, а є пунктом, в якому в порушення норм чинного законодавства встановлено санкцію, яка не передбачена законодавством, а саме ст. 625 ЦК України.

Відповідач у відзиві доводи скарги заперечує як безпідставні та такі, що не ґрунтуються на нормах законодавства, вважає правомірними висновки судів про відсутність підстав з якими закон пов'язує недійсність умов договору, тому просить оскаржувану постанову апеляційного господарського суду залишити без зміни, а в задоволенні скарги відмовити.

Вищий господарський суд України вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи касаційної скарги, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 01.08.2013 р. ТОВ "Укрнафтоком"(постачальником) та ТОВ "Інтер-Контакт-Агро"(покупцем) укладено договір поставки № ДГ-0000220, на підставі якого постачальник зобов"язався передати у власність покупця нафтопродукти (бензин, дизельне пальне, масло), які іменуються надалі товар, а покупець- прийняти та своєчасно оплатити вартість поставленого товару.

Згідно з п.1.3 найменування нафтопродукту, кількість товару, ціна на кожну партію товару вказуються у рахунку, який виставляється постачальником покупцеві на підставі поданої покупцем заявки.

Відповідно до п.5.1 договору покупець здійснює оплату кожної окремої партії товару протягом десяти банківських днів з моменту поставки товару.

В п.п.5.2, 5.4 договору передбачено, що датою здійснення оплати вважається зарахування грошових котів на поточний рахунок постачальника. Ціна товару є договірною, вказується з урахуванням податку на додану вартість.

Згідно з п.7.6 договору сторони, у відповідності до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, домовилися про те, що у разі порушення покупцем грошових зобов"язань по оплаті вартості товару (прострочення оплати товару) і при цьому збільшенні на день проведення простроченого платежу за товар або на день пред"явлення вимоги до покупця про оплату повної вартості товару з урахуванням індексації, офіційного курсу гривні до долара США, встановленого Національним банком України, більше ніж на 2 процента від офіційного курсу, встановленого Національним банком України на граничну дату виконання грошового зобов"язання - оплати вартості відповідної партії товару, постачальник має право вимагати, а покупець зобов"язаний оплатити постачальнику проіндексовану вартість товару, який поставлений постачальником, але не оплачений покупцем у належний строк, індексація вартості товару проводиться за формулою: ПВТ=СП х (А1/АО), де ПВТ-проіндексована вартість товару, СП-сума проведеного простроченого платежу за товар або простроченої заборгованості (основного боргу) на день пред"явлення вимоги постачальником покупцю про оплату вартості товару з урахуванням індексації, АО-офіційний курс гривні до долара США, встановлений Національним банком України на граничну дату виконання грошового зобов"язання сплати вартості відповідної партії товару, А1 -офіційний курс гривні до долара США, встановлений Національним банком України на день надходження від покупця простроченого платежу за товар або на день пред"явлення вимоги постачальником покупцю про оплату повної вартості товару з урахуванням індексації.

Ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.1-3, 5, 6 ст. 203 названого Кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Згідно з ч.1 ст. 627 Кодексу відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ч.1 ст. 628 Кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до абз.1 ч.1 ст. 632 Кодексу ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Отже наведеними нормами встановлено принцип свободи договору. Такий принцип полягає, насамперед, у свободі укладення договору і визначенні його умов. Свобода договору виявляється, зокрема, у наданні сторонам договору широкого розсуду при визначенні конкретних його умов.

З наведених норм випливає також, що зміст договору - це ті умови, на яких укладена відповідна угода сторін. Зміст договору визначається угодою сторін. При цьому, ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін. Сторони договору купівлі-продажу можуть на власний розсуд визначати спосіб встановлення ціни у договорі, якщо законодавець не встановив імперативних норм для формування такої ціни.

Крім того, згідно з ч.2 ст. 524 Цивільного кодексу України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов"язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч.2 ст. 533 Кодексу якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповід-ної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Таким чином, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, але не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Щодо досліджуваної справи, то укладаючи договір поставки № ДГ-0000220 від 01.08.2013 р., сторони узгодили певний порядок індексації вартості товару та визначили цей порядок обов"язковим для виконання сторонами, про що свідчать печатки та підписи їх уповноважених представників на договорі.

В розумінні п.7.6 договору індексація - це курсова різниця між вартістю товару на момент поставки та вартості товару на момент здійснення простроченого платежу.

З урахуванням положень наведених норм та вищезазначених фактичних обставин справи господарським судом зроблено правильний висновок про те, що спірний п.7.6 договору поставки відповідає вимогам Цивільного кодексу України (435-15) та іншим актам цивільного законодавства, а волевиявлення учасників цього правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі, договір вчинено у формі, встановленій законом.

У зв'язку з відсутністю обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків відсутніми є і підстави для визнання недійсним п.7.6 договору.

Тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

З огляду на викладене рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін.

Доводи скаржника про повну заборону формування цін у валюті, встановлену постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.1998 р. № 1998 (1998-98-п) "Про вдосконалення формування цін" колегією суддів не прийняті до уваги, оскільки зазначена постанова прийнята до набрання 01.01.2004 р. чинності Цивільним кодексом України (435-15) .

Посилання в п.7.6 спірного договору на положення ст. 625 Цивільного кодексу України не впливає на узгоджений сторонами в цьому пункті обов'язок покупця по оплаті проіндексованої вартості товару.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 107, 108, 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.12.2014 р. та рішення господарського суду Кіровоградської області від 25.09.2014 р. у справі № 912/2433/14 господарського суду Кіровоградської області залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.