розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29 січня 2015 року у справі № 923/1312/14 господарського суду Херсонської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Амалтея" про стягнення 8 644 349, 19 доларів США за участю представників: від позивача: Ковалевський Р.В. від відповідача: Мамедова Т.В., Васильєва М.В.

У вересні 2014 року ПАТ "Дельта Банк" звернулося до господарського суду із позовом до ТОВ "Амалтея" про стягнення 5407000 дол. США кредиту за договором кредитної лінії № ВКЛ-2006474/1 від 13.07.2011, 837468,56 дол. США відсотків за користування кредитними коштами, 29080,63 дол. США пені за прострочення сплати відсотків за користування кредитними коштами, 2390800 дол. США штрафу за порушення п.3.3.12.1 кредитного договору.

Відповідач заявив клопотання про зменшення судом розміру неустойки та просив надати відстрочку виконання рішення на 2 роки.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 21.10.2014 (суддя Чернявський В.В.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача 5407000 дол. США кредиту, 837468,56 дол. США відсотків за користування кредитними коштами, 30000 дол. США штрафних санкцій, 55365,41 грн. судового збору. В решті позовних вимог та відстрочці виконання рішення відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 29.01.2015 (судді: Ліпчанська Н.В. - головуючий, Савицький Я.Ф., Лисенко В.А.) рішення місцевого господарського суду змінено, надано ТОВ "Амалтея" відстрочку виконання рішення господарського суду Херсонської області від 21.10.2014 по справі №923/1312/14 строком на 1 рік до 29.01.2016. В решті рішення залишено без змін.

ПАТ "Дельта Банк", не погоджуючись із постановою апеляційного господарського суду, звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Зокрема, скаржник вважає, що апеляційним господарським судом при задоволенні клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення не було враховано понесення позивачем збитків у зв'язку з невиконанням відповідачем умов кредитного договору.

Розпорядженням заступника секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 24.03.2015 у зв'язку із перебуванням судді Татькова В.І. у відпустці сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Плюшко І.А., судді Дунаєвська Н.Г., Самусенко С.С.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 24.03.2015 у справі № 923/1312/14 касаційну скаргу прийнято до провадження.

Стаття 111-7 ГПК України передбачає, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

З дотриманням меж перегляду справи в касаційній інстанції, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права господарськими судами попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 13.07.2011 між ПАТ "Дельта Банк" як кредитодавцем та ТОВ "Амалтея" як позичальником укладено договір кредитної лінії № ВКЛ-2006474/1, за яким, з урахуванням змін, кредитодавець зобов'язався надати позичальнику кредит в розмірі 5977000 дол. США зі сплатою 13% річних за користування кредитом та кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 12.07.2016.

Суди встановили, що банком надано позичальнику кредит в розмірі 5977000 дол. США. Позичальником порушено умови договору по сплаті відсотків за користування кредитними коштами.

За п.5.3 договору кредитної лінії невиконання або неналежне виконання (прострочення виконання тощо) позичальником будь-якого свого зобов'язання за цим договором є подіями, при настанні яких позичальник здійснює дострокове повернення отриманого кредиту, сплачує проценти за користування кредитом, комісії, штрафні санкції. У випадку непогашення кредиту достроково за вимогою кредитора у визначений у вимозі термін кредитодавець ініціює стягнення у судовому порядку.

Суди встановили, що 14.04.2014 позивач звертався до відповідача із вимогою про дострокове повернення кредиту в 30-денний строк.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк-кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватись належним чином, зокрема, відповідно до умов договору та вимог законодавства.

Як встановлено судами, відповідач визнає позовні вимоги щодо повернення 5407000 дол. США кредиту та 837468,56 дол. США відсотків за користування кредитними коштами.

Враховуючи встановлені судами обставини прострочення зобов'язання за кредитним договором, умови договору та норми законодавства, колегія суддів касаційної інстанції погоджується із висновками попередніх судових інстанцій про наявність підстав для стягнення суми кредиту та відсотків за користування ним.

Крім того, за ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.4.2 кредитного договору у випадку порушення позичальником вимог п.3.3.12 договору позичальник зобов'язаний сплатити кредитору штраф у розмірі 5% від суми кредиту, визначеного п.1.1 цього договору, за кожний випадок порушення.

У пункті 4.1 договору кредитної лінії сторони узгодили, що у випадку порушення позичальником строків сплати процентів, комісій, а також порушення строків повернення кредиту, позичальник сплачує кредитодавцю пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення.

Встановивши наявність підстав для застосування штрафних санкцій, врахувавши строк позовної давності господарські суди попередніх інстанцій частково задовольнили позовні вимоги в частині стягнення штрафу та пені, та дійшли висновку про наявність підстав для зменшення розміру штрафу.

Так, суди стягнули з відповідача на користь позивача 9228,64 дол. США штрафу та 20771,36 дол. США пені.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується із висновками господарських судів про стягнення штрафу у зазначеному розмірі.

Висновки господарських судів попередніх інстанції про стягнення з відповідача пені у розмірі 20771,36 дол. США вважає передчасними з огляду на наступне.

Відповідно до статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із частиною 1 статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частина 3 статті 533 ЦК України).

Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року № 15-93 (15-93) , дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

За ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, максимальний розмір пені пов'язаний із розміром облікової ставки Національного банку України. Оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.

Такої позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 01.04.2015 у справі № 909/660/14.

За статтею 111-28 ГПК України у редакції Закону України від 12.02.2015 № 192-VIII (192-19) , висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 11116 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Згідно ч.1 ст. 47 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом; ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. За приписами процесуального законодавства рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного законодавства, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права.

Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

У зв'язку із недотриманням наведених вище норм, з огляду на межі перегляду справи в касаційному порядку, рішення та постанова у даній справі в частині стягнення 20771,36 дол. США пені підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд.

При новому розгляді цієї справи у вказаній частині господарському суду першої інстанції слід врахувати наведені вище норми права та встановити правильний розмір пені за несвоєчасну сплату відсотків, що підлягає стягненню, і з урахуванням встановленого прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Разом з тим, колегія суддів касаційної інстанції погоджується із висновками апеляційного господарського суду про можливість в цій справі задовольнити клопотання про відстрочення виконання рішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що клопотання про надання відстрочки обгрунтоване тим, що ТОВ "Амалтея" на протязі 2012 - 2014 років має значні збитки від виробничої діяльності, що підтверджується відповідними даними бухгалтерської звітності; значна кількість постачальників сировини, вкладишів до мішків та покупців продукції ТОВ "Амалтея" знаходиться на сході України, де відбувається антитерористична операція, та в Криму, що негативно позначається на виробництві та реалізації продукції; курс долара по відношенню до гривні станом на 16.07.2014 значно виріс порівняно із 13.07.2011 (дата укладення договору), що збільшило дефіцит ресурсів ТОВ "Амалтея". Апеляційною інстанцією взято до уваги, що зазначає відповідач, що об'єктивний характер причин, які призвели до неспроможності ТОВ "Амалтея" сплатити суму боргу, є основні чинники важкого фінансового стану підприємства. Примусове стягнення боргу в межах виконавчого провадження, про відкриття якого банк має право подати заяву одразу після набрання чинності судовим рішенням, призведе до додаткових витрат, які виходячи із суми позову будуть значними, що збільшить дефіцит ресурсів ТОВ "Амалтея" та не надасть можливості ТОВ "Амалтея" погасити борг ПАТ "Дельта Банк"; фактична відсутність у ТОВ "Амалтея" коштів на дату ухвалення судом рішення та відкриття виконавчого провадження призведе до примусової реалізації нерухомого та рухомого майна товариства, в тому числі виробничого обладнання, яке передане в заставу та іпотеку банку, що призведе до припинення виробництва, фактичного банкрутства, ліквідації товариства та звільнення працівників.

Відповідно до п.7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" (v0009600-12) підставою для відстрочки можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення.

Вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Враховуючи, що обставини, викладені відповідачем у заяві про відстрочку виконання рішення є такими, що здатні суттєво ускладнити виконання рішення, приймаючи до уваги, що негайне виконання рішення може негативно вплинути на фінансовий стан відповідача та його виробничу діяльність, в результаті чого може привести до банкрутства підприємства, розцінюючи ці обставини як виключні, суд апеляційної інстанції частково задовольнив вищевказану заяву відповідача та відстрочив виконання рішення господарського суду Херсонської області від 21.10.2014 строком на один рік до 29.01.2016.