головуючого-судді суддів: Демидової А.М., Воліка І.М. (доповідача), Шевчук С.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтера Ацтека Мілінг Україна" на рішення від 01.12.2014 господарського суду Черкаської області та на постанову від 24.02.2015 Київського апеляційного господарського суду у справі № 925/1498/14 господарського суду Черкаської області за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю імені Щорса до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтера Ацтека Мілінг Україна" про стягнення 136953,00 грн. В судове засідання прибули представники сторін: позивача Петренко Д.О. (дов. від 13.01.2015 № 9); Гричина В.В. (дов. від 13.01.2015 № 9); відповідача Кучеренко С.П. (дов. від 05.03.2015 № б/н);

У серпні 2014 року позивач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю імені Щорса (надалі - СТОВ імені Щорса) звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтера Ацтека Мілінг Україна" (надалі - ТОВ "Альтера Ацтека Мілінг Україна") про стягнення 98431,50 грн. пені, 24570,00 грн. інфляційних нарахувань, 13952,05 грн. 3 % річних, за неналежне виконання зобов'язань по Договору поставки № 52 від 06.03.2014 щодо перерахування коштів у строки встановлені договором.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 01.12.2014 у справі № 925/1498/14 (суддя Чевгуз О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2015 (колегія суддів: Коршун Н.М. - головуючий, судді - Дикунська С.Я., Ропій Л.М.), позов задоволено повністю; стягнуто з ТОВ "Альтера Ацтека Мілінг Україна" на користь СТОВ ім. Щорса 98431,50 грн. пені, 13952,05 грн. 3% річних, 24570,00 грн. інфляційних нарахувань, 2739,07 грн. витрат зі сплати судового збору.

Не погоджуючись з постановленими судовими актами судів попередніх інстанцій, відповідач - ТОВ "Альтера Ацтека Мілінг Україна" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що обставини справи були встановлені судом першої та апеляційної інстанцій на підставі неповного дослідження усіх обставин справи в їх сукупності, з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і зокрема, частини 3 ст. 538, ст. ст. 612, 613 Цивільного кодексу Українм, що є підставою для скасування оскаржувани судових актів.

Позивач не скористався правом, наданим ст. 111-2 ГПК України, та відзив на касаційну скаргу відповідача до Вищого господарського суду України не надіслав, що не перешкоджає касаційному перегляду оскаржуваних судових актів.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши представників сторін та перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є матеріально-правова вимога про стягнення штрафних санкцій встановлених договором (п.п. 6.1., 6.3. Договору поставки № 52 від 06.03.2014) та законом (ст. 625 Цивільного кодексу України), а саме: пені у розмірі 98431,50 грн., інфляційнийх втрат у сумі 24570,00 грн. та 3 % річних у сумі 13952,05 грн. за порушення відповідачем своїх зобов'язань щодо перехахування попередньої оплати у строки встановлені Договором поставки № 52 від 06.03.2014.

Судами встановлено, що 06.03.2014 між СТОВ імені Щорса (Продавець) та ТОВ "Альтера Ацтека Мілінг Україна" (Покупець) укладений Договір поставки № 52, за умовами якого Продавець зобов'язався продати (передати у власність) покупцю, а Покупець - купити (прийняти й оплатити) зерно кукурудзи українського походження врожаю 2013 року на умовах, передбачених даним Договором. Загальна кількість продукції, яка буде придбана Покупцем, на момент укладання цього Договору сторонами визначена в кількості 5000 тон +/- 5%. При цьому, в процесі виконання цього Договору, сторонами за їх згодою, може бути збільшено кількість продукції, яка буде придбана покупцем, про що буде укладена відповідна Додаткова угода до цього Договору (п. п. 1.1., 1.3. Договору поставки).

Згідно із пунктом 2.2. Договору поставки загальна сума Договору на момент його укладання складає 8750000, грн. з урахуванням ПДВ (1750 грн. за 1 тону, з урахуванням ПДВ). Остаточна сума договору буде визначена після отримання продукції покупцем, виходячи з його фактичної кількості.

Відповідно до пунктів 2.3., 2.4. Договору поставки, Покупцем здійснюється оплата вартості продукції, згідно попередньої ціни одиниці продукції, шляхом перерахування на банківський рахунок Продавця рівними частинами, починаючи з 06.03.2014 по 15.05.2014. Кінцевий розрахунок здійснюється у дводенний термін з дня отримання Покупцем всієї кількості продукції, визначеної цим Договором.

Виходячи з умов договору, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірні правовідносини сторін регулюються положеннями про договір поставки, на які, в свою чергу, згідно з диспозицією частини 2 ст. 712 Цивільного кодексу України поширюються положення договору купівлі-продажу та загальні положення цивільного законодавства про зобов'язання, і відповідно до яких продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу; одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. ст. 662, 663, 525 Цивільного кодексу України).

На виконання умов договору відповідач здійснив попередню оплату на загальну суму 7000000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями та Актом звірки розрахунків від 17.06.2014.

11.04.2014 позивач звернувся до відповідача з листом за вих. № 95, в якому зазначав, що на проведену попередню оплату у сумі 7000000,00 грн. по ціні 1750 грн. за 1 тону, з урахуванням ПДВ, ним буде відвантажено товар в кількості 4000 тон зерна кукурудзи; проте просив відповідача в подальшому не перераховувати кошти за умовами укладеного договору. Після отримання листа Покупець (відповідач), маючи підстави вважати, що Постачальник (позивач) не виконає свої зобов'язання щодо поставки зерна кукурудзи, припинив здійснення попередньої оплати.

Позивач у період з 22.04.2015 по 08.05.2015 здійснив поставку зерна кукурудзи в кількості 4000 тон на оплачену суму 7000000,00 грн., що підтверджується видатковими накладними.

Окрім цього, судами враховано, що рішенням господарського суду Черкаської області від 01.09.2014 по справі № 925/1239/14 (яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2014 та постановою Вищого господарського суду України від 20.11.2014) за позовом ТОВ "Альтера Ацтека Мілінг Україна" до СТОВ імені Щорса про стягнення збитків та штрафу у загальній сумі 1023852,00 грн., у позові відмовлено, оскільки судами встановлено, що відповідач - СТОВ імені Щорса припинило виконання свого обов'язку з поставки зерна у зв'язку з невиконанням позивачем - ТОВ "Альтера Ацтека Мілінг Україна" зобов'язання з попередньої оплати товару у строк до 15.05.2014, тобто у справі № 925/1239/14 було встановлено фак порушення ТОВ "Альтера Ацтека Мілінг Україна" своїх зобов'язань по Договору поставки № 52 від 06.03.2014, і даний факт, в силу частини 3 ст. 35 ГПК України, суди визнали преюдиційним для даної справи.

В статті 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до пунктів 6.1., 6.3. Договору поставки у разі порушення своїх зобов'язань за даним Договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором і чинним законодавством України. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених даним Договором та змістом зобов'язання. У разі порушення Покупцем строку оплати продукції, визначеного п. 2.5 цього Договору, він зобов'язаний буде сплатити Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Згідно із частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За встановлених обставин та враховуючи вищенаведені законодавчі приписи, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку щодо правомірності та обгрунтованості позовних вимог задовольнивши їх у повному обсязі.

Водночас, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне відзначити, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, з посиланням на частину 3 ст. 35 ГПК України, визнали обставини, встановлені у рішення господарського суду Черкаської області від 01.09.2014 по справі № 925/1239/14, такими, що не потребуються доведення.

Втім, суди помилково надали преюдиціального значення оціночним судженням, зробленим судом при вирішенні іншої справи. При цьому суди фактично ухилився від з'ясування всіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору по суті, не надавши належної правової оцінки умовам договору поставки на підставі якого виникли спірні правовідносини сторін, а отже висновки суду про задоволення позову є передчасними та необгрунтованими.

Так, позивач, звертаючись з позовом про стягнення штрафних санкцій, свої вимоги обґрунтував порушенням відповідачем пункту 2.3. Договору поставки № 52 від 06.03.2014 щодо здійснення ним як Покупцем оплати вартості продукції шляхом перерахування на банківський рахунок Продавця рівними частинами, починаючи з 06.03.2014 по 15.05.2014; тобто Покупцем не здійснено перерахування Продавцю коштів у розмірі 1750000,00 грн. у строк до 15.05.2014, що є підставою для нарахування штрафних санкцій відповідно по пунктів 6.1., 6.3. Договору поставки у вигляді пені, та відповідно до частини 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, інфляційної складової та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, спірні правовідносини сторін регулюються положеннями цивільного законодавства про договір поставки, на який також поширюються положення договору купівлі-продажу.

В силу приписів ст. 615 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.

Статтею 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення ст. 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно із частиною 3 ст. 538 Цивільного кодексу України у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін), або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

З урахуванням вищенаведених правових норм судами не досліджено питання чи відбулася відмова від виконання зобов'язання одного з контрагентів чи зміна умов договору, чи зобов'язання припинилося, хто з контрагентів допустив порушення зобов'язання за яке сторони договору несуть відповідальність, передбачену цим Договором та чинним законодавством України.

Також, констатуючи правильність здійсненого розрахунку штрафних санкцій, суди не звернули уваги на те, що пеня за порушення грошового зобов'язання обчислюється лише у відсотках до суми простроченого платежу. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Таким чином, для обчислення як розміру пені, так і розміру інфляційних втрат необхідними складовими, зокрема, є: конкретна (обґрунтована) сума боргу у відповідний період та точний (встановлений договором) строк здійснення кожного окремого платежу.

Пунктом 2.3. Договору поставки передбачено, що кошти мають перераховуватись рівними частинами з 06.03.2014 по 15.05.2014. Однак ні розміру частин, ні точних періодів (дат) оплати договір не містить. При цьому в пункті 2.4. Договору поставки передбачено, що кінцевий розрахунок проводиться Покупцем у двуденний термін з дня отримання всієї кількості продукції.

Крім цього, нарахування пені відповідно до пункту 6.3. Договору поставки здійснюється у разі порушення терміну оплати продукції, визначеного пунктом 2.5. цього Договору, якого взагалі в договорі не існує.

Отже, господарськими судами як першої інстанції так і апеляційної не з'ясовано обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та не здійснено оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.

Викладене свідчить про те, що суди попередніх судових інстанцій припустились неправильного застосування приписів частини 1 ст. 47 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, припустились порушень норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ч. 1 ст. 111-10 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування судових актів у справі.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судом чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у даній справі підлягають скасуванню, з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.