головуючого-судді суддів: Демидової А.М., Воліка І.М. (доповідача), Шевчук С.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Маслівський аграрний технікум ім. П.Х. Гаркавого Білоцерківського національного аграрного університету на рішення від 04.12.2014 господарського суду Київської області та на постанову від 16.02.2015 Київського апеляційного господарського суду у справі № 911/4713/14 господарського суду Київської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛідАгро" до Маслівського аграрного технікуму ім. П.Х. Гаркавого Білоцерківського національного аграрного університету про стягнення 239 689,13 грн. В судове засідання прибули представники сторін: позивача Горбуненко В.С. (дов. від 01.10.2014 № 25); відповідача Коломієць В.М. - директор; Стукаленко О.Т. (дов. від 21.11.2014 № 261);

У листопаді 2014 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛідАгро" (надалі - ТОВ "ЛідАгро") звернулося до господарського суду з позовом до Маслівського аграрного технікум ім. П.Х.Гаркавого Білоцерківського національного аграрного університету (надалі - Маслівський аграрний технікум) про стягнення 229 500,00 грн. заборгованості з оплати товару, отриманого за видатковою накладною № 258 від 30.10.2013, а також 1697,63 грн. 3% річних та 8491,50 грн інфляційних, зумовлених порушенням строків виконання грошового зобов'язання.

Рішенням господарського суду Київської області від 04.12.2014 у справі № 911/4713/14 (суддя Лилак Т.Д.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2015 (колегія суддів: Мальченко А.О. - головуючий, судді - Жук Г.А., Суховий В.Г.), позов задоволено повністю; стягнуто з Маслівського аграрного технікуму ім. П.Х. Гаркавого Білоцерківського національного аграрного університету на користь ТОВ "ЛідАгро" 229500,00 грн боргу, 1697,63 грн. 3 % річних, 8491,50 грн. інфляційної складової боргу, 4793,78 грн. судового збору.

Не погоджуючись з постановленими судовими актами судів попередніх інстанцій, відповідач - Маслівський аграрний технікум звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, і прийняти нове рішення про відмову у задволенні позовних вимог. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що обставини справи були встановлені судом першої та апеляційної інстанцій на підставі неповного дослідження усіх обставин справи в їх сукупності, з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржувани судових актів.

Позивач не скористався правом, наданим ст. 111-2 ГПК України, та відзив на касаційну скаргу відповідача до Вищого господарського суду України не надіслав, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів в оскаржуваній частині.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши представників сторін та перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що ТОВ "ЛідАгро" на підставі видаткової накладної № 258 від 30.10.2013 поставило Маслівському аграрному технікуму ім. П.Х. Гаркавого Білоцерківського національного аграрного університету карбамід у кількості 54 тонн на загальну суму 229500,00 грн., за який останній не розрахувався, і тому між сторонами було підписано Акт звіряння взаємних розрахунків за 2013 рік, в якому сторони підтвердили, що заборгованість відповідача перед позивачем становить 229 500,00 грн.

10.07.2014 позивач звернувся до відповідача з претензією в якій вимагав сплатити борг за поставлений карбамід у сумі 229 500,00 грн. в 7-денний термін, яка отримана відповідачем 15.07.2014, проте залишена відповідачем без оплати та відповіді.

За встановлених обставин та враховуючи приписи ст. ст. 174, 181 Господарського кодексу України, ст. ст. 202, 205, 639 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що між сторонами склалися правовідносини з договору купівлі-продажу товару, укладеного у спрощений спосіб, за яким на виконання господарської операції по передачі товару продавцем покупцеві надано видаткову накладну; оскільки покупцем не надано доказів оплати поставленого товару, тому вимоги про стягнення заборгованості є правомірними та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Враховуючи, що відповідач прострочив виконання зобов'язання з оплати поставленого товару, з нього на користь позивача крім суми заборгованості стягнуто 3 % річних у розмірі 1697,63 грн. та інфляційні втрати у сумі 8491,50 грн.

Водночас, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне відзначити, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд визнав доведеним факт поставки товару відповідачу. При цьому, оцінюючи подану позивачем видаткову накладну, апеляційний господарський суд врахував наявність на ній відбитку печатки відповідача та констатував, що відсутність в ній реквізитів посадової особи, яка підписала накладну та відсутність всіх необхідниї реквізитів на видатковій накладній та інших товаро-супровідних документів, не є підставою для звільнення відповідача від виконання обов'язку щодо оплати поставленого товару. При цьому, судами в порушення ст. ст. 4-2, 43 ГПК України не надано належного правового обгрунтування запереченням відповідача та не досліджено обставини справи щодо дійсної поставки товару зазанченого у видатковій накладній, і зокрема, чи видавалась відповідачем довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей, які посадові особи були відповідальними за здійснення даної господарської операції, чи було поставлено карбамід у кількості зазначеній у видатковій накладній та чи відображено поставку товару в бухгалтерському обліку відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) .

Водночас, слід зауважити, що посилання суду апеляційної інстанції на акт звірки взаєморозрахунків, як на доказ наявності боргу є безпідставним, оскільки такий акт є фіксуючим інформативним документом, а не первинним бухгалтерським документом, тому не доводить факту будь-яких господарських операцій (поставки, надання послуг, тощо).

Таким чином, суди не забезпечили всебічний, повний і об'єктивний розгляд всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, припустились порушень норм матеріального та процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та стали наслідком порушення норм матеріального права, а відтак підлягають скасуванню.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судом чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у даній справі підлягають скасуванню, з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.