головуючого-судді суддів: Демидової А.М., Воліка І.М. (доповідача), Шевчук С.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Одеська залізниця" на рішення від 30.10.2014 господарського суду міста Києва та на постанову від 24.02.2015 Київського апеляційного господарського суду у справі № 910/10946/14 господарського суду міста Києва за позовом Державного підприємства "Одеська залізниця" до Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" за участю теретьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Колійні ремонтні технології" про стягнення 2 190 080,78 грн. В судове засідання прибули представники сторін: позивача Павалакі О.Ю. (дов. від 02.01.2015 № 37); відповідача Ковтонюк Ю.А. (дов. від 12.01.2015); третьої особи не з'явились;

У травні 2014 року позивач - Державне підприємство "Одеська залізниця" (надалі - ДП "Одеська залізниця") звернулося до господарського суду з позовом до Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" (надалі - ДП "Укрзалізничпостач"), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Колійні ремонтні технології" (надалі - ТОВ "Колійні ремонтні технології") про стягнення збитків, понесених внаслідок порушення господарського зобов'язання, у розмірі 2 190 080,78 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 30.10.2014 у справі № 910/10946/14 (суддя Пінчук В.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2015 (колегія суддів: Гаврилюк О.М. - головуючий, судді - Зубець Л.П., Сулім В.В.), у позові відмовлено.

Не погоджуючись з постановленими судовими актами судів попередніх інстанцій, позивач - ДП "Одеська залізниця" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що обставини справи були встановлені судом першої та апеляційної інстанцій на підставі неповного дослідження усіх обставин справи в їх сукупності, з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржувани судових актів.

Відповідач не скористався правом, наданим ст. 111-2 ГПК України, та відзив на касаційну скаргу позивача до Вищого господарського суду України не надіслав, що не перешкоджає касаційному перегляду оскаржуваних судових актів.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши представників сторін та перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що 15.01.2010 між ДП "Укрзалізничпостач" (Постачальник) та ДП "Одеська залізниця" (Покупець) укладений Договір поставки № ОД/НХ-10-10 НЮ, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язувався поставити на умовах цього Договору та передати у власність, а Покупець прийняти і оплатити продукцію виробничо-технічного призначення, найменування, кількість та ціни якої вказуються в специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору та надаються додатково.

На виконання умов цього Договору відповідачем були поставлені позивачеві матеріали верхньої будови колії, а саме: клема КПП-5, вкладиш ВІП - 65-1, прокладка ПРП-2-1 виробництва ТОВ "Корпорація КРТ".

Поставлену відповідачем продукцію було використано при вкладанні пліті безстикової колії перегону Райгород - Шевченко, яку прийнято в експлуатацію 08.05.2010.

Позивач звертаючись до господарського суду з позовом про стягнення збитків посилається на те, що в процесі експлуатації колії після пропущеного тоннажу по безстиковій непарній колії перегону Райгород - Шевченко біля 25 млн. т. брутто розпочався угон плітей безстикової колії, який досягав на окремих ділянках до 100 мм ( 217 км.). Максимальний угон плітей спостерігався по внутрішній нитці в кривих ділянках колії. В лютому 2011 році здвижки плітей збільшилися.

В березні 2011 року комісією позивача проведено огляд дільниці та здійснен проміри геометричних параметрів скріплення в результаті яких виявлено: зниження порівняно з нормативним (25 кН) зусилля притиснення вузла скріплення рейки до шпали в 40 % елементів скріплення внаслідок зменшення товщини прокладки типу ПРП-2.1 порівняно з проектним розміром до 4 мм. В зв'язку з цим розрахункове зусилля притиснення рейки до шпали зменшується на 5-6 кН. Розмір "S" пружної клеми КП-5.2, який забезпечує нормативне притиснення підошви рейки до шпали в окремих випадках складає 2,8-3 мм замість 1-1,5 мм, що знижує зусилля притиснення клеми на 2,8-31,3 кН (на вузол 5,6-2,6 кН).

За результатами проведеної перевірки в присутності представників Одеської залізниці та представника громадськості був складений акт № 1 про приховані недоліки (Акт рекламації). Причиною дефекту, що був виявлений в лютому 2011 року визначено передчасну деформацію елементів скріплення в гарантійний термін експлуатації до 15-17 кН на вузол. За висновком комісії продукція підлягала заміні на якісну. В період з березня 2011 року по травень 2011 року неякісна продукція частково була замінена на якісну виробником продукції - ТОВ "Корпорація КРТ".

Таким чином, внаслідок поставки відповідачем продукції з прихованими недоліками, ДП "Одеська залізниця" понести додаткові витрати на заміну дефектного скріплення на дільниці Шевченко - Райгород, що призвело до матеріальних збитків у розмірі 2 190 080,78 грн. (калькуляція вартості витрат по заміні дефектного скріплення від 31.05.2011), яку позивач просить стягнути з відповідача.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідно до пункту 6.3. Договору поставки № ОД/НХ-10-10-НЮ від 15.01.2010, укладеного між сторонами, приймання продукції по якості проводиться покупцем відповідно до Інструкції від 25.04.1966 року № П-7 "О порядке приемки продукции производственно-технического назначения и товаров народного потребления по качесту", затвердженою Постановою Держарбітражу при Раді міністрів СРСР від 25.04.1966 № П-7 (v0007400-66) (надалі - Інструкція № П-7) із змінами та доповненнями від 14.11.1974. У разі виявлення невідповідності якості продукції документам зазначеним в пункту 3.1. даного Договору, виклик представників постачальника та виробника для участі в прийманні продукції по якості та складання двостороннього Акту обов'язковий (п. 6.3.1. Договору поставки).

Згідно з пунктом 9 Інструкції № П-7 (v0007400-66) акт про приховані недоліки продукції повинен бути складений протягом 5 днів після виявлення недоліків, однак не пізніше чотирьох місяців з дня надходження продукції на склад одержувача, що виявив приховані недоліки, якщо інші строки не встановлені обов'язковими для сторін правилами. Прихованими недоліками визнаються такі недоліки, які не могли бути виявлені при звичайній для даного виду продукції перевірці і виявлені лише в процесі обробки, підготовки до монтажу, у процесі монтажу, випробування, використання і збереження продукції. Акт про приховані недоліки складається в порядку, передбаченому інструкцією (п. 33 Інструкції № П-7 (v0007400-66) ).

Відповідно до пункту 8 зазначеної Інструкції повідомлення про виклик представника виробника (відправника) повинне бути направлене йому не пізніше 24 годин після виявлення невідповідності якості, комплектності, маркування продукції, тари або упакування встановленим вимогам, якщо інші строки не встановлені основними й особливими строками поставки, іншими обов'язковими для сторін правилами або договором.

В порушення умов Договору поставки та вимог Інструкції № П-7 (v0007400-66) , позивачем не надано суду належних доказів щодо направлення відповідачу відповідного виклику. При цьому акти складені та підписані лише представниками позивача та виробника без участі представника відповідача та не містять посилання на Договір поставки № ОД/НХ-10-10-НЮ від 15.01.2010.

За встановлених обставин та з урахуванням приписів ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України, ст. ст. 22, 623 Цивільного кодексу України, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що, в порушення ст. ст. 32 - 34 ГПК України, позивачем не доведено належними та допустимими доказами понесення заявлених до стягнення збитків внаслідок неправомірних дій відповідача, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв'язку між неправомірними діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої, з огляду чого у задовленні позову відмовлено.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з даним висновком судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з частиною 1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.

У пункті четвертому частини 1 ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, і зокрема, у вигляді відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, якби управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

В силу приписів частин 1 та 2 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків та їх розміру; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вина.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Згідно зі ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Однак, як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем не доведено протиправної поведінки відповідача у вигляді порушення зобов'язання щодо поставки не якісної продукції.

Відтак, колегія погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про недоведеність завдання позивачу шкоди в заявленому розмірі внаслідок поставки відповідачем неякісної продукції.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин справи колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені позивачем у касаційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону, та пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на рішення господарського суду Львівської області від 13.03.2012 у справі № 5015/7572/11, в якому, на його думку, встановлено факт спричинення збитків ДП "Одеська залізниця" є безпідставним, оскільки даним рішенням встановлено обставини щодо відсутності правових підстав для задоволення позову ДП "Укрзалізничпостач" до ТОВ "Корпорація КРТ" про стягнення збитків. Водночас, юридичну оцінку обставинам щодо наявності чи відсутності правових підстав для застосування до ДП "Укрзалізничпостач" відповідальності за порушення господарського зобов'язання у вигляді відшкодування збитків здійснено судом за наслідками розгляду даної справи з урахуванням приписів ст. 43 ГПК України. Отже, у рішенні господарського суду Львівської області від 13.03.2012 по справі № 5015/7572/11 не встановлено преюдиціальних фактів для даної справи, що свідчить про відсутність порушення судми ст. 35 ГПК України.

Відповідно до пункту 4 частини третьої ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду наведеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені позивачем у касаційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесені рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення їх без змін.