Катеринчук Л.Й. (головуючого-доповідача), Куровського С.В., Поліщука В.Ю. розглянувши касаційну скаргу ТОВ "ТК-Проміндустрія" на постанову та рішення Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 року господарського суду міста Києва від 23.12.2014 року у справі господарського суду № 910/27476/14 міста Києва за позовом ТОВ "ТК-Проміндустрія" до ВАТ "Завод сантехнічних заготовок" про стягнення 96 918, 08 грн. в судовому засіданні взяли участь представники сторін:

ТОВ "ТК-Проміндустрія": Лазорко Р.Й. (довіреність від 17.09.2014 року), ВАТ "Завод сантехнічних заготовок": не з'явилися.

ухвалою господарського суду міста Києва від 09.12.2014 року порушено провадження у справі № 910/27476/14 за позовом ТОВ "ТК-Проміндустрія" (далі - позивача) до ВАТ "Завод сантехнічних заготовок" (далі - відповідача) про стягнення 96 918, 08 грн., з яких 72 618, 34 грн. основного боргу за постачання відповідачу металопродукції (сталі оцинкованої) у жовтні-грудні 2008 року та січні 2009 року, 19 707, 72 грн. грн. інфляційних втрат та 4 592, 02 грн. - 3% річних, справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 18.12.2014 року, в якому оголошено перерву до 23.12.2014 року (а.с. 1 - 2, 5 - 47, 60).

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.12.2014 року (суддя Сівакова В.В.) у задоволенні позову відмовлено з підстав припинення зобов'язання відповідача перед позивачем зі сплати залишку заборгованості з оплати вартості поставленої металопродукції в силу закону (положень частини 2 статті 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції Закону України № 2343-ХІІ (2343-12) , до внесення змін Законом України № 4212-VІ від 22.12.2011 року (4212-17) , далі - Закон про банкрутство) (а.с. 84 - 87).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції від 23.12.2014 року та прийняти нове, яким позов задовольнити, мотивуючи неповнотою з'ясування місцевим господарським судом обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, та невірним застосуванням до спірних правовідносин норм матеріального права.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - Дикунської С.Я., суддів: Коршун Н.М., Ропій Л.М.) апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 23.12.2014 року у справі - без змін з тих же підстав (а.с. 124 - 129).

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову апеляційного суду від 03.03.2015 року та рішення суду першої інстанції від 23.12.2014 року, прийняти у справі нове рішення про задоволення позову, аргументуючи порушенням судами попередніх інстанцій положень статей 598, 599, 612, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), статті 14 Закону про банкрутство, статті 81 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ).

За твердженням скаржника, застосування положень статті 14 Закону про банкрутство щодо погашення вимог конкурсних кредиторів, які не заявлялися у справу про банкрутство боржника у строк, встановлений для їх подання, можливе лише в межах справи про банкрутство, а не в ході розгляду господарським судом спірних грошових вимог у позовному провадженні. При цьому, посилаючись на роз'яснення судової практики станом на 2002 рік, скаржник зазначає, що у разі припинення справи про банкрутство у зв'язку із затвердженням господарським судом мирової угоди, її умови є обов'язковими лише для кредиторів, вимоги яких включено до реєстру, тоді як кредитори, вимоги яких є конкурсними та не були заявлені до боржника у строк, визначений частиною 1 статті 14 Закону про банкрутство, не припиняються (не погашаються) і такий кредитор вправі звернутися з позовом про їх стягнення згідно цивільного законодавства.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного суду від 03.03.2015 року та ухвалу суду першої інстанції від 23.12.2014 року на предмет повноти встановлених обставин справи та правильності їх юридичної оцінки, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, вислухавши представника позивача Лазорка Р.Й., дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 1 Закону про банкрутство (в редакції Закону України № 2343-ХІІ (2343-12) , чинній до 19.01.2013 року, положення якого застосовувалися до процедури розпорядження майном у справі № 44/458-б про банкрутство відповідача), кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до частин 1, 2 статті 14 Закону про банкрутство (в зазначеній редакції), конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

Частиною 1 статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Отже, погашення вимог кредиторів щодо цивільно-правових зобов'язань відповідно до частини 2 статті 14 Закону про банкрутство є, фактично, припиненням таких зобов'язань в силу закону (згідно з частиною 1 статті 598 ЦК України). Відтак, у випадку звернення кредитора про стягнення заборгованості за цивільно-правовими зобов'язаннями, які припинені в силу закону, судам належить відмовляти у задоволенні позовних вимог. Така правова позиція узгоджується з роз'ясненнями Верховного Суду України згідно з пунктом 54 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про банкрутство" № 15 від 18.12.2009 (v0015700-09) року.

Згідно з частиною 1 статті 33 та частиною 2 статті 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, у жовтні-грудні 2008 року та січні 2009 року позивач поставив відповідачу металопродукцію (сталь оцинковану) вартістю 138 361, 64 грн., що підтверджується видатковими накладними, рахунками-фактурами та довіреностями на отримання представником відповідача від постачальника (позивача) цінностей на підставі рахунків-фактур, копії яких долучено до матеріалів справи (а.с. 12 - 23).

Судами встановлено, що в порушення взятих на себе зобов'язань відповідач не оплатив вартості поставленого товару в повному обсязі, у зв'язку з чим позивач заявив до нього позовну вимогу на суму 72 618, 34 грн. основного боргу, 19 707, 72 грн. інфляційних втрат та 4 592, 02 грн. - 3% річних.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, ухвалою господарського суду міста Києва від 22.07.2010 року у справі № 44/458-б порушено провадження у справі про банкрутство ВАТ "Завод сантехнічних заготовок" (відповідача у даній справі) за спеціальною процедурою, передбаченою статтею 53 Закону про банкрутство, введено процедуру розпорядження майном та відкрито процедуру санації боржника (а.с. 59 - 60).

Отже, грошові вимоги позивача на суму основного боргу є конкурсними за своєю правовою природою та повинні були заявлятися позивачем у справу про банкрутство відповідача в порядку, передбаченому статтею 14 Закону про банкрутство.

Суди встановили обставини затвердження реєстру вимог кредиторів ВАТ "Завод сантехнічних заготовок" на загальну суму 34 828 324, 95 грн. ухвалою попереднього засідання господарського суду міста Києва від 03.10.2011 року у справі № 44/458-б; також, цією ухвалою визнано погашеними вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені у строк, встановлений для їх подання, що є граничним та поновленню не підлягає (а.с. 61 - 65).

Судами встановлено, що позивач зі заявою про визнання кредитором боржника у справу № 44/458-б про банкрутство відповідача не звертався, його грошові вимоги до реєстру вимог кредиторів боржника включені не були. Відтак, вимоги позивача про стягнення основного боргу є припиненими (погашеними) в силу закону.

Також, місцевий господарський суд відмовив у стягнені з відповідача інфляційних втрат та 3% річних на загальну суму 24 299, 74 грн., нарахованих на підставі частини 2 статті 625 ЦК України, оскільки такі вимоги є похідними від вимог про стягнення основного боргу.

Апеляційний суд, переглядаючи справу в повному обсязі, не знайшов правових підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення, зазначивши, при цьому, про ненадання позивачем належних та достатніх доказів на спростування висновків суду першої інстанції про відмову в позові.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, а доводи касаційної скарги про можливість розгляду у позовному провадженні спірних грошових вимог позивача, які не заявлялися у справу про банкрутство відповідача в межах строку для подання вимог конкурсних кредиторів, з посиланням на роз'яснення судової практики станом на 2002 рік, не можуть братися до уваги, оскільки до 2002 року стаття 14 Закону про банкрутство діяла в іншій редакції. Колегія суддів касаційного зазначає, що законодавством про банкрутство (частиною 2 статті 14 Закону про банкрутство), чинним на момент порушення справи про банкрутство відповідача (боржника) та введення процедури розпорядження майном, строк на заявлення кредиторами конкурсних вимог до боржника визначався як граничний (присічний) та такий, що не може бути поновлений у разі його пропуску, а вимоги конкурсних кредиторів, які не було заявлено в межах цього строку, не підлягали визнанню та вважалися погашеними (припиненими).

Доводи позивача про те, що положення статті 14 Закону про банкрутство не підлягають застосуванню господарським судом при розгляді позовних вимог по предмету спору, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає необґрунтованими та такими, що не узгоджуються з наведеними нормами цивільного законодавства та законодавства про банкрутство, а також не відповідають роз'ясненням судової практики Верховного Суду України згідно пункту 54 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про банкрутство" №15 від 18.12.2009 року (v0015700-09) , згідно яких обставини незвернення конкурсного кредитора у справу про банкрутство з грошовими вимогами є підставою для відмови у задоволенні позову згідно частини 2 статті 14 Закону про банкрутство та частини 1 статті 598 ЦК України.

З огляду на зазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова апеляційного суду від 03.03.2015 року та рішення суду першої інстанції від 23.12.2014 року у даній справі прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому їх слід залишити без змін.