У липні 2014 року публічне акціонерне товариство "Київсільелектро" звернулось до господарського суду Київської області з позовом до державного підприємства "Регіональні електричні мережі", просило (з урахуванням заяв про відмову від частини позовних вимог та про зменшення позовних вимог від 09.09.2014 року) (а.с. 69, 77-81) з відповідача 994 366,60 грн. основного боргу та 75 394,77 грн. пені (а.с. 6-11).

Позовні вимоги мотивовано невиконанням державним підприємством "Регіональні електричні мережі" умов договору про закупівлю робіт № 47/13 від 28.10.2013 року щодо оплати виконаних позивачем робіт та змонтованого обладнання.

Рішенням господарського суду Київської області від 23.09.2014 року (суддя Конюх О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 року (головуючий Дідиченко М.А., судді Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.) (а.с. 198-207) позов задоволено частково. Стягнуто з державного підприємства "Регіональні електричні мережі" 994 366,60 грн. основного боргу. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат (а.с. 125-131).

Оскаржені судові акти мотивовано доведеністю задоволених позовних вимог.

Не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, державне підприємство "Регіональні електричні мережі" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило оскаржені судові акти скасувати, справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду (а.с. 215-216).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 15.04.2015 року касаційну скаргу державного підприємства "Регіональні електричні мережі" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 23.04.2015 року (а.с. 213-214).

У відзиві на касаційну скаргу публічне акціонерне товариство "Київсільелектро" вважає оскаржені судові акти таким, що прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

У судове засідання 23.04.2015 року представник відповідача - державного підприємства "Регіональні електричні мережі" не з'явився, причин неявки суду не повідомив.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (v0018600-11) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача - державного підприємства "Регіональні електричні мережі".

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представників позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28.10.2013 року між державним підприємством "Регіональні електричні мережі" та публічним акціонерним товариством "Київсільелектро" було укладено договір про закупівлю робіт № 47/13, відповідно до умов якого генпідрядник зобов'язався у 2013 році виконати роботи ("Реконструкція електропостачання вул. Шахтна, Чигорина, Молодих партизан, Новогродовська, Косенко з встановленням КТП-400 в Пролетарському районі м. Донецьк"), зазначені в локальних кошторисах, а замовник зобов'язався прийняти і оплатити такі роботи відповідно до умов договору (а.с. 18-22).

Відповідно до п. 3.1 договору сума, визначена у договорі становить 999 925,20 грн., у тому числі ПДВ 20% - 166 654,20 грн. та складається з вартості будівельно-монтажних робіт (додаток № 1) у розмірі 818 331,60 грн., у тому числі ПДВ - 136 388,60 грн., вартості обладнання (додаток № 2) у розмірі 181 593,60 грн., у тому числі ПДВ 20% - 30 265,60 грн.

Згідно п. 4.1 договору розрахунки за виконані роботи проводяться в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок генпідрядника протягом 10 банківських днів після підписання акта приймання виконаних робіт по формі КБ-2в і довідки про вартість виконаних робіт по формі КБ-3 та надання генпідрядником податкової накладної.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що акти приймання виконаних робіт і довідка про вартість виконаних робіт візує куратор договору і направляє повний комплект документів для підписання замовнику, при цьому документи без візи куратора повертаються генпідряднику без розгляду.

Відповідно до п. 7.3 договору замовник за цим договором несе відповідальність за порушення термінів оплати за договором у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу.

Згідно п. 10.1 договору він діє до 31.12.2013 року, а в частині фінансових зобов'язань до повного їх виконання.

Судами встановлено, що публічне акціонерне товариство "Київсільелектро" свої зобов'язання за договором № 47/13 від 28.10.213 року виконало у повному обсязі, що підтверджується підписаними та засвідченими печатками сторін актами приймання будівельних робіт за формою № КБ-2в за жовтень 2013 року на суму 228 233,74 грн., за листопад 2013 року на суму 475 460,82 грн., за грудень 2013 року на суму 107 957,64 грн., довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за формою № КБ-3 від 31.10.2013 року, від 29.11.2013 року, від 31.12.2013 року та довідками встановлення обладнання, що належить генпідряднику за жовтень 2013 року на суму 13 240,80 грн., за листопад 2013 року на суму 137 804,40 грн., за грудень 2013 року на суму 31 669,20 грн.; всього на суму 994 366, 60 грн. грн. (а.с. 26-57).

Відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, оплату вартості робіт та змонтованого обладнання не здійснив.

Згідно ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Місцевий та апеляційний господарські суди, встановивши, що роботи за договором № 47/13 від 28.10.213 року виконано позивачем належним чином та прийняті без зауважень державним підприємством "Регіональні електричні мережі", дійшли висновку про задоволення позову в частині стягнення основного боргу.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частинами 1, 2 ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України від 14.05.1992 року № 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань щодо сплати податків і зборів, застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Зазначений Закон визначає, що конкурсні кредитори - це кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою господарського суду Київської області від 03.01.2013 року порушено провадження у справі № Б911/46/11/13-г про банкрутство державного підприємства "Регіональні електричні мережі" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Частиною 2 ст. 19 Закон України від 14.05.1992 року № 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

Отже, з моменту введення мораторію боржник не може виконувати як грошові зобов'язання, і зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли до введення мораторію так і заходи, спрямовані на забезпечення їх виконання.

Згідно ч. 3 ст. 19 вказаного Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах; забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій; не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій; зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію; не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

Тобто, вказана норма встановлює загальну заборону на нарахування штрафу та пені протягом часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов'язаний визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію. Тому неустойка за невиконання грошових зобов'язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення. Крім того, не може розглядатися питання про поширення чи непоширення мораторію на не нараховану неустойку, оскільки законом виключена можливість виникнення та існування відносин нарахування неустойки боржнику, щодо якого діє мораторій, введений при провадженні справи про його банкрутство.

Виходячи з змісту Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства (зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 12.03.2013 року у справі № 29/5005/16170/2011).

Враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд, з яким підставно погодилась і апеляційна інстанція, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення 75 394,77 грн. пені.

Частиною 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З врахуванням вищенаведеного підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції, якою було правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, відсутні.

Доводи заявника касаційної скарги про те, що акти виконаних робіт та довідки про вартість виконаних робіт було підписано без дотримання процедури підписання вказаних документів, тобто, з порушенням пп. 4 п. 4.2 договору № 47/13 від 28.10.2013 року є необгрунтованими, оскільки факт підписання вказаних актів та довідок свідчить про належне дотримання сторонами та, зокрема, замовником, відповідної процедури.

Інші доводи заявника касаційної скарги спростовуються висновками судів попередніх інстанцій та фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України.