розглянувши касаційні скарги Кременчуцької міської ради та публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" на рішення господарського суду Полтавської області від 16.10.2014 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.01.2015 року

у справі № 917/1121/14 господарського суду Полтавської області

за позовом громадської організації "Водний клуб "Енергія"

до Кременчуцької міської ради

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській області

публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго"

про визнання недійсним рішення та зобов'язання вчинити дії

У червні 2014 року громадська організація "Водний клуб "Енергія" звернулась до господарського суду Полтавської області з позовом до Кременчуцької міської ради, просила визнати недійсним рішення Кременчуцької міської ради від 25.03.2014 року; зобов'язати Кременчуцьку міську раду повторно розглянути клопотання громадської організації "Водний клуб "Енергія" про поновлення на новий строк договору оренди землі від 30.07.2004 року, який зареєстровано у Полтавській регіональній філії Державного підприємства "Цент державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис 21.10.2004 року № 020454800191 (т. 1, а.с. 2-5).

Позовні вимоги мотивовано порушенням норм законодавства при прийнятті спірного рішення.

Ухвалами господарського суду Полтавської області від 08.07.2014 року та від 05.08.2014 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській області та публічне акціонерне товариство "Полтаваобленерго" (т. 1, а.с. 42, 83).

Рішенням господарського суду Полтавської області від 16.10.2014 року (суддя Солодюк О.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.01.2015 року (головуючий Бондаренко В.П., судді Івакіна В.О., Тихий П.В.) (т. 3, а.с. 103-109) позов задоволено. Вирішено питання розподілу судових витрат (т. 2, а.с. 143-149).

Оскаржені судові акти мотивовано доведеністю позовних вимог.

Не погодившись з прийнятими судовими актами, Кременчуцька міська рада та публічне акціонерне товариство "Полтаваобленерго" звернулись до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, просили відновити строк на касаційне оскарження, оскаржені судові рішення скасувати та прийняти нове про відмову у позові (т. 3, а.с. 139-141, 150-156).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 15.04.20105 року відновлено Кременчуцькій міській раді та публічному акціонерному товариству "Полтаваобленерго" пропущений процесуальний строк на звернення з касаційними скаргами, касаційні скарги прийнято до провадження та призначено до розгляду на 23.04.2015 року (т. 3, а.с. 137-138).

У судове засідання 23.04.2015 року представники позивача - громадської організації "Водний клуб "Енергія", третьої особи - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській області не з'явились, причин неявки суду не повідомили.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (v0018600-11) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представників позивача - громадської організації "Водний клуб "Енергія", третьої особи - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській області.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представників відповідача - Кременчуцької міської ради, третьої особи - публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго", обговоривши доводи касаційних скарг, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Частиною ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно п. 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 року № 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" (v5_35800-00) підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.07.2004 року між Кременчуцькою міською радою та громадською організацією "Водний клуб "Енергія" було укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення загальною площею 0,2561 га (кадастровий № 5310436500:08:006:0002 - човнова станція; кадастровий № 5310436500:08:006:0003 - під'їзна дорога) для експлуатації та обслуговування човнової станції в районі 1-го Занасипу (1.14.5 - землі внутрішнього водного транспорту) (т. 1, а.с. 17-18).

Вказаний договір зареєстрований у Полтавській регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис 21.10.2004 року № 020454800191.

Згідно п. 3 договору на земельній ділянці об'єкти нерухомого майна: незакінчена будівництвом двоповерхова спору БМЗ та об'єкти інфраструктури відсутні.

Пунктом 7 договору передбачено, що він діє до 01.05.2014 року. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Відповідно до п. 14 договору земельна ділянка передається в оренду для експлуатації та обслуговування човнової станції в районі 1-го Занасипу.

Згідно п. 15 договору цільове призначення земельної ділянки - землі внутрішнього водного транспорту, код 1.14.5.

За актом приймання-передачі від 30.07.2004 року зазначену земельну ділянку передано громадській організації "Водний клуб "Енергія" (т. 1, а.с. 19).

Судами встановлено, що листом від 10.02.2014 року № 4814 позивач повідомив Кременчуцьку міську раду про свій намір продовжити дію договору оренди (т. 1, а.с. 21).

25.03.2014 року Кременчуцькою міською радою Полтавської області було прийнято рішення "Про відмову в поновленні договору оренди землі в м. Кременчуці", яким вирішено відмовити у поновленні договору оренди землі, укладеного між Кременчуцькою міською радою та громадською організацією "Водний клуб "Енергія", зареєстрованого 21.10.2014 року за № 020454800191, на підставі якого у користуванні перебуває земельна ділянка площею 2 561 кв.м для експлуатації та обслуговування човнової станції в районі 1-го Занасипу та запропоновано громадській організації "Водний клуб" Енергія" звернутися до міської ради з клопотанням щодо поділу земельної ділянки з метою усунення зауважень, вказаних у пункті 1 цього рішення, для наступного оформлення права оренди земельної ділянки для закінчення реконструкції недобудованої споруди під склад для зберігання плавзасобів та центру порятунку на воді у відповідності до чинного законодавства (т. 1, а.с. 26).

Підставою для відмови у поновленні договору оренди згідно оскаржуваного рішення є наявність на земельній ділянці, крім об'єкта незавершеного будівництва, що підлягає реконструкції, ще й будівлі човнової станції державної власності, тоді як відповідно до п. 2 ст. 117 та ст. 122 Земельного кодексу України Кременчуцька міська рада не є розпорядником земельних ділянок, на яких розміщені об'єкти нерухомого майна державної власності.

Крім того, у спірному рішенні зазначено, що ст. 79 Земельного кодексу та ст. 51 Водного кодексу України виключають можливість поновлення договору оренди земельної ділянки з частиною акваторії водосховища комплексного призначення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням господарського суду Полтавської області від 21.05.2014 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.09.2014 року у справі № 917/1115/13 відмовлено у задоволенні позову публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" до громадської організації "Водний клуб "Енергія", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Регіонального відділення Фонду державного майна по Полтавській області про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Судовими рішеннями у зазначеній справі встановлено, що рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради депутатів трудящих від 27.03.1969 року № 156 за дирекцією Кременчуцької ТЕЦ закріплено земельну ділянку для човнової станції площею 0,8616 га.

Відповідно до договору на право тимчасового користування від 29.04.1998 року, укладеного між Кременчуцькою міською радою та Державною акціонерною енергетичною компанією "Полтаваобленерго" в особі Кременчуцької ТЕЦ, останній було надано у тимчасове користування земельну ділянку площею 0,8616 га у м. Кременчук по вул. 50 років СРСР в районі 1-го Занасипу.

Рішенням VI сесії Кременчуцької міської ради Полтавської області XXIV скликання від 24.09.2002 року було надано громадській організації "Водний клуб "Енергія" в оренду до 01.05.2004 року земельну ділянку площею 2 561,0 кв. м (0,2561 га) у м. Кременчук по вул. 50 років СРСР в районі 1-го Занасипу.

Вказана земельна ділянка цим же рішенням ради від 24.09.2002 року була вилучена з землекористування відкритого акціонерного товариства "Полтаваобленерго".

Пунктом 4 рішення XXIII сесії Кременчуцької міської ради Полтавської області IV скликання від 29.07.2004 року громадській організації "Водний клуб "Енергія" передано за рахунок земель, наданих їй в оренду, зазначена земельна ділянка загальною площею 2 561 кв. м до 01.05.2014 року в оренду для експлуатації і обслуговування човнової станції у м. Кременчук по вул. 50 років СРСР в районі 1-го Занасипу.

Вказані земельні ділянки були передані громадській організації "Водний клуб "Енергія" після письмової відмови позивача, що підтверджується наданими до матеріалів справи листами ПАТ "Полтаваобленерго" від 07.05.2012 року та від грудня 2004 року.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що відповідно до договору оренди землі від 12.09.2005 року Кременчуцька міська рада передала відкритому акціонерному товариству "Полтаваобленерго" строком до 01.07.2010 року в оренду земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 0,4184 га для експлуатації та обслуговування човнової станції "Енергетик" в районі 1-го Занасипу в м. Кременчуці (т. 2, а.с. 15-19).

Відповідно до п. 3 договору на земельній ділянці знаходиться об'єкт нерухомого майна - будівля човнової станції, об'єкти інфраструктури відсутні.

З огляду на вищенаведене місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновку, що об'єкт нерухомого майна - будівля човнової станції "Енергетик" знаходиться на земельній ділянці площею 0,4184 га, яка була надана в оренду відкритому акціонерному товариству "Полтаваобленерго" за договором оренди землі від 12.09.2005 року.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд, з яким погодилась і апеляційна інстанція, дійшов висновку про хибність твердження Кременчуцької міської ради та третіх осіб у справі про передачу нерухомого майна - будівлі човнової станції позивачу згідно договору оренди землі від 30.07.2004 року та знаходження об'єкту державного майна на земельній ділянці, яку орендує позивач.

Також суди попередніх інстанцій встановили безпідставність посилання Кременчуцької міської ради у спірному рішенні на ст. 79 Земельного кодексу України та ст. 51 Водного кодексу України, оскільки ст. 79 Земельного кодексу України передбачає поняття земельної ділянки і не містить обмежень стосовно її передачі в оренду позивачу, а положення ст. 51 Водного кодексу України стосуються порядку використання водних об'єктів, тоді як громадська організація "Водний клуб "Енергія" зверталась до відповідача з клопотанням про поновлення договору оренди землі від 30.07.2004 року, згідно якого позивач орендує земельну ділянку, а не водний об'єкт.

Вищевикладене стало підставою для задоволення позовних вимог.

Проте, висновки судів попередніх інстанцій є передчасними.

Пунктами 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) роз'яснено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Частиною 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Пунктом 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) передбачено, що господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Судами попередніх інстанцій у порушення вищезазначених вимог процесуального права не досліджено, чи перебувають на спірній земельній ділянці ще якісь будівлі урахуванням рішення господарського суду Полтавської області від 31.08.2004 року у справі № 5/149 (т. 1, а.с. 89-90) та п. 1, 14 договору оренди землі від 30.07.2004 року, де зазначено, що вказана земельна ділянка надавалась саме для експлуатації та обслуговування човнової станції в районі 1-го Занасипу в м. Кременчуці, а не для закінчення реконструкції недобудованої споруди під склад для зберігання плавзасобів та центру порятунку на воді, про що зазначено у спірному рішенні.

Також судами попередніх інстанцій передчасно зроблено висновки про безпідставність посилання Кременчуцької міської ради у рішенні від 25.03.2014 року на ст. 51 Водного кодексу України, оскільки згідно п. 15 договору оренди землі від 30.07.2004 року цільове призначення земельної ділянки - землі внутрішнього водного транспорту, код 1.14.5.

Крім того, ні місцевий, ні апеляційний господарські суди не звернули уваги на те, що громадська організація "Водний клуб "Енергія" у позовній заяві посилалась на ч. 1, 2 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" (т. 1, а.с. 2), тоді як для застосування вказаної норми потрібно перш за все наявність інших осіб, перед якими орендар має переважне право (наприклад, проведення земельних торгів, ін.).

Відповідно до ч. 3, 5 ст. 33 Закону України від 06.10.1998 року № 161-XIV "Про оренду землі" до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Суди попередніх інстанцій усупереч викладеним нормам матеріального права не з'ясували, чи є лист позивача № 4814 від 10.02.2014 року належним повідомленням про поновлення договору оренди землі.

Враховуючи зазначене, суди, задовольняючи вимогу позивача щодо зобов'язання Кременчуцької міської ради повторно розглянути клопотання громадської організації "Водний клуб "Енергія" про поновлення договору оренди землі не дослідили, чи можливий розгляд такого клопотання без проекту додаткової угоди.

Крім того, ні місцевим, ні апеляційним господарськими судами не зазначено, яким саме вимогам законодавства не відповідало спірне рішення.

Отже, неправильно застосувавши норми матеріального та процесуального права, не з'ясувавши повно і всебічно обставин та не дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків та прийняли необгрунтовані рішення, які підлягають скасуванню.

Згідно ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Пунктом 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 року № 11 (v0011600-11) "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) " передбачено, що, відповідно до частини першої статті 47 ГПК України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, також є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини першої статті 111-9 ГПК України), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин справа підлягає передачі на новий розгляд, під час якого суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від установлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до наявних правовідносин.