головуючого суддів: Іванової Л.Б., Акулової Н.В., Козир Т.П. розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будвіс", м. Львів на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.02.2015 року у справі № 914/2977/14 господарського суду Львівської області за позовом Державного підприємства "Дослідне господарство "Проскурівка" Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України, с. Проскурівка Хмельницької області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будвіс", м. Львів про розірвання договору

За участю представників сторін:

від позивача: Кобза В.М. (дов.№ 2 від 12.07.2014 року);

від відповідача: Почкіна О.М. (дов.б/н від 15.07.2014 року);

Рішенням Господарського суду Львівської області від 03.11.2014 року по справі № 914/2977/14 (суддя: Мазовіта А.Б.) у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки зазначені позивачем обставини не можуть слугувати підставою для розірвання спірного договору; суд відхилив клопотання позивача про визнання договору про надання послуг № 04/04 від 04.04.2014 недійсним в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 83 ГПК України, з огляду на те, що визнання договору недійсним в порядку ч.1 ст. 83 ГПК України (1798-12) є правом, а не обов'язком суду, яке може бути реалізоване судом, зокрема, за умови дотримання правил підсудності справ, в тому числі, вимог частини 8 статті 16 ГПК України. Крім того судом першої інстанції зазначено, що позивач не позбавлений права звернутися з окремим позовом до відповідача про визнання договору про надання послуг № 04/04 від 04.04.2014 року недійсним.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.02.2015 року по справі № 914/2977/14 від 17.02.2015 року Апеляційну скаргу задоволено частково, рішення Господарського суду Львівської області від 03.11.2014 у справі № 914/2977/14 змінено шляхом доповнення резолютивної частини рішення абзацом другим наступного змісту: визнано недійсним Договір про надання послуг № 04/04 від 4 квітня 2014 року, укладений Державним підприємством "Дослідне господарство "Проскурівка" Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будвіс", погоджений 16.04.2014 директором Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України; в решті рішення залишено без змін.

постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відмовляючи у задоволені позовних вимог у зв'язку із відсутністю обставин, за якими спірний договір може бути розірваним, суд першої інстанції не врахував, що наявні підстави для визнання спірного договору недійсним, оскільки фактично за договором № 04/04 позивач, якому надана земля в постійне користування для дослідних цілей установ Національної академії аграрних наук України, передав відповідачу у платне користування 1929 га землі, при цьому не уклавши договору оренди земельної ділянки у відповідності до вимог Земельного кодексу України (2768-14) та статей 4, 15 Закону України "Про оренду землі" від 06.10.1998, № 161-ХІV.

Не погоджуючись з прийнятою постановою суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Будвіс" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.02.2015 року, а рішення Господарського суду Львівської області від 03.11.2014 року по справі № 914/2977/14 залишити в силі.

В касаційній скарзі скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваної постанови.

У відзиві на касаційну скаргу Державне підприємство "Дослідне господарство "Проскурівка" Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України просило постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.02.2015 року по справі № 914/2977/14 залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні представник відповідача, підтримав вимоги та доводи касаційної скарги, просив її задовольнити.

Представник позивача, у судовому засіданні, заперечував проти задоволення касаційної скарги, просив залишити її без задоволення.

Заслухавши представників сторін, які з'явилися в судове засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 4 квітня 2014 року Державним підприємством "Дослідне господарство "Проскурівка" Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України (замовник) та ТзОВ "Будвіс" (виконавець) укладений договір про надання послуг № 04/04, за умовами якого виконавець зобов'язується надати замовникові такі послуги: проведення передпосівної підготовки земельних ділянок під с/г культури; посів, садіння і підживлення с/г культур; обробіток с/г культур засобами захисту; збирання врожаю; підготовка продукції до первинної реалізації, тощо. Послуги надаються виконавцем з використанням власних чи третіх осіб матеріалів, обладнання та засобів, а замовник зобов'язується прийняти і оплатити надані послуги (пп. 1.1, 1.2).

Відповідно до п. 1.3. договору замовник надає виконавцю доступ до земельних ділянок площею 1 929 га з метою надання послуг відповідно до умов цього договору та передає їх картографічне зображення на місцевості.

Згідно з п. 2.1. договору вартість послуг за цим договором буде погоджуватись сторонами в актах здавання-приймання наданих послуг та буде у межах звичайної ринкової вартості таких послуг.

За сприяння вирощування сільськогосподарської продукції виконавець сплачує замовнику винагороду в розмірі 700 грн за 1 га посівної площі, зазначеної в п. 1.3. договору, за 1 календарний рік, з урахуванням індексу інфляції. (п.3.3. Договору).

Повний розрахунок за послуги, надані упродовж кожного календарного року, сторони зобов'язуються провести не пізніше 31 грудня відповідного року ( п.3.2).

Оплата за сприяння вирощування сільськогосподарської продукції здійснюється щомісячно в рівних частинах до кінця поточного року( п.3.4).

Договір діє з моменту його підписання і до 31 грудня 2018 року( пункти 9.1,9.2 договору).

Згідно з Додатком 1 від 04.04.2014 до договору, підписаним сторонами, замовник надає доступ виконавцю до земельних ділянок, які знаходяться на території Проскурівської сільської ради Ярмолинецького району Хмельницької області загальною площею 1 929 га.

16.04.2014 договір погоджений в.о. директором Інституту сільського господарства Західного Полісся НААН України.

01.07.2014 позивач надіслав відповідачу лист від 18.06.2014 № 89 про розірвання договору у зв'язку з невиконанням своїх зобов'язань за договором, який залишений відповідачем без відповіді.

Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Позивач, як на підставу розірвання договору посилається на те, що відповідач за час дії договору не здійснив оплату вартості послуг, як цього вимагає п.3.4. договору, а також не приступив до фактичного надання послуг, свої зобов'язання за договором передав третій особі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про розірвання договору про надання послуг № 04/04 від 04.04.2014 року суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження істотного порушення відповідачем умов договору, оскільки договір про надання послуг № 04/04 був укладений 04.04.2014 р., відповідач зобов'язаний провести повний розрахунок по договору про надання послуг № 04/04 від 04.04.2014 р. за 2014 рік не пізніше 31 грудня 2014 року, таким чином, в разі, якщо відповідач не здійснить оплату послуг до 31.12.2014 р., він вважатиметься таким, що прострочив виконання зобов'язання лише 01.01.2015 р., тому вимога позивача про розірвання договору з тих підстав, що відповідач прострочив сплату вартості послуг є передчасною; відповідно до ч.2 ст. 902 Цивільного кодексу України виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору, тому суд першої інстанції дійшов висновку, що зазначені позивачем обставини не можуть слугувати підставою для розірвання спірного договору.

Суд першої інстанції відхилив клопотання позивача про визнання договору про надання послуг № 04/04 від 04.04.2014 недійсним в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 83 ГПК України, з огляду на те, що визнання договору недійсним в порядку ч.1 ст. 83 ГПК України (1798-12) є правом, а не обов'язком суду, яке може бути реалізоване судом, зокрема, за умови дотримання правил підсудності справ, в тому числі, вимог частини 8 статті 16 ГПК України. Крім того судом першої інстанції зазначено, що позивач не позбавлений права звернутися з окремим позовом до відповідача про визнання договору про надання послуг № 04/04 від 04.04.2014 року недійсним.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, про відсутність правових підстав для розірвання спірного договору, проте доповнив рішення суду першої інстанції шляхом визнання недійсним Договору про надання послуг № 04/04 від 4 квітня 2014 року, укладений Державним підприємством "Дослідне господарство "Проскурівка" Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будвіс", погоджений 16.04.2014 директором Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України, оскільки вважає, що суд першої інстанції не врахував, що наявні підстави для визнання спірного договору недійсним, оскільки фактично за договором № 04/04 позивач, якому надана земля в постійне користування для дослідних цілей установ Національної академії аграрних наук України, передав відповідачу у платне користування 1929 га землі, при цьому не уклавши договору оренди земельної ділянки у відповідності до вимог Земельного кодексу України (2768-14) та статей 4, 15 Закону України "Про оренду землі" від 06.10.1998, № 161-ХІV.

Проте колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитися з даним висновком суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем заявлено клопотання про визнання договору про надання послуг № 04/04 від 04.04.2014 р. недійсним в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 83 ГПК України, у зв'язку з тим, що вказаний договір є удаваним правочином, який своїм змістом є договором про строкове платне користування землею (договором оренди земельної ділянки). Окрім того, уповноважений орган, який наділений правом розпорядження майном позивача, не приймав рішень стосовно погодження передачі відповідачу зазначеної земельної ділянки у користування.

Відмовляючи у задоволенні клопотання, суд першої інстанції зазначив, що суд відхиляє вказане клопотання, оскільки визнання недійсним договору, який суперечить законодавству, є правом, а не обов'язком суду, яке може бути реалізоване судом, зокрема, за умови дотримання правил підсудності справ, в тому числі, вимог частини 8 статті 16 ГПК України; позивач не позбавлений права звернутися з окремим позовом до відповідача про визнання договору про надання послуг № 04/04 від 04.04.2014 р. недійсним в порядку, передбаченому ГПК України (1798-12) .

Відповідно до ч.1, 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству; виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Тобто п.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України передбачає право господарського суду визнати недійсним повністю чи в певній частині пов'язаний із предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Вихід суду за межі позовних вимог без обґрунтування такої дії необхідністю захисту прав і законних інтересів сторін порушує визначений ст. 129 Конституції України принцип диспозитивності, а тому є підставою для скасування судового рішення.

У даному випадку, розглянувши клопотання позивача про визнання недійсним договору про надання послуг № 04/04 від 04.04.2014 р. апеляційний господарський суд, не обґрунтував дії щодо виходу за межі позовних вимог та не зазначив, чим саме спірний договір порушує права та законні інтереси позивача для необхідності їх захисту судом, шляхом виходу за межі позовних вимог.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішеннях судів попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла висновків про те, що суд першої інстанції в порядку ст. ст. 47, 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін.

В той же час, скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд не спростував висновків суду першої інстанції, та дійшов хибних висновків по справі.

З огляду на зазначене вище, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню як така, що прийнята з порушенням норм процесуального та матеріального права, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.

Відповідно до статті 111-11 Господарського процесуального кодексу України у постанові має бути зазначено новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, касаційної скарги покладаються на Державне підприємство "Дослідне господарство "Проскурівка" Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України, с. Проскурівка Хмельницької області.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будвіс" задовольнити.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.02.2015 року у справі № 914/2977/14 скасувати.

3. Рішення Господарського суду Львівської області від 03.11.2014 року у справі № 914/2977/14 залишити в силі.

4. Стягнути з Державне підприємство "Дослідне господарство "Проскурівка" Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України (ідент. код 00846429, адреса: 32164, с. Проскурівка Ярмолинецького району Хмельницької області) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будвіс" (ідент. код 38370546, адреса: 79032, м. Львів, вуд.Б.Хмельницького, 200) витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 852,60 грн.