Головуючого судді Корсака В.А. суддів Данилової М.В., Данилової Т.Б. розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2015 за скаргою на дії Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у місті Києвіу справі № 910/12428/13 господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" про стягнення 4 640 374, 94 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники : - позивача Прокофєва Л.В. - відповідача Луцюк С.С. - ВДВС не з'явився

В жовтні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду міста Києва зі скаргою на дії органів Державної виконавчої служби, в якій просило суд: 1. Визнати незаконними дії відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у місті Києві щодо винесення постанови про зупинення виконавчого провадження № 44322699 від 24.09.2014 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 10.06.2014 у справі № 910/12428/13. 2. Визнати незаконною постанову відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у місті Києві про зупинення виконавчого провадження № 44322699 від 24.09.2014 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 10.06.2014 у справі № 910/12428/13. 3. Зобов'язати відділ державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у місті Києві поновити вказане виконавче провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2014 (суддя Нечай О.В.), залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2015 (головуючий Дикунська С.Я., судді: Алданова С.О., Коршун Н.М.) у даній справі скаргу позивача відхилено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні скарги.

У відзиві на касаційну скаргу Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" не погоджується з доводами касатора і просить суд залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відділ державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у місті Києві не реалізував процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Додатковим Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.03.2014, яке набрало законної сили, стягнуто з Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 287 929, 79 грн. штрафу.

10.06.2014 на виконання додаткового рішення суду Господарським судом Дніпропетровської області виданий відповідний наказ.

Даний наказ було пред'явлено стягувачем для примусового його виконання до відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у місті Києві.

24.09.2014 державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у місті Києві винесено постанову про зупинення виконавчого провадження з примусового виконання наказу Господарського суду міста від 10.06.2014 на підставі пункту 15 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".

Відхиляючи скаргу позивача, суди попередніх інстанцій виходили з того, що

підприємство боржника бере участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" (2711-15) та включено до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до цього Закону.

За висновками судів, оскільки стягнута судом сума штрафу складається з сум, які нараховані як до 01.01.2013, так і після 01.01.2013, а Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) не передбачено можливості часткового зупинення виконавчого провадження, відтак державний виконавець не мав можливості зупинити виконавче провадження лише в частині, що підпадає під дію вказаного Закону, а в іншій частині продовжити виконавче провадження.

Проте, колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій недостатньо обґрунтованими, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) .

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою та другою статті 11 Закону державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Пунктом 15 частини першої статті 37 Закону передбачено, що виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у разі внесення підприємства паливно-енергетичного комплексу до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" (2711-15) .

Пунктами 3.1., 3.2. статті 3 Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" передбачено, що для участі у процедурі погашення заборгованості шляхом застосування механізмів, визначених цим Законом, орган управління підприємства паливно-енергетичного комплексу приймає відповідне рішення. Підприємство паливно-енергетичного комплексу, яке прийняло рішення про участь у процедурі погашення заборгованості, підлягає реєстрації шляхом внесення цього підприємства до Реєстру. Порядок ведення та користування даними Реєстру визначається Кабінетом Міністрів України. Порядок участі підприємств паливно-енергетичного комплексу у процедурі погашення заборгованості підтверджується внесенням підприємства паливно-енергетичного комплексу до Реєстру.

Перелік підприємств паливно-енергетичного комплексу, які прийняли рішення про участь у процедурі погашення заборгованості та відповідають вимогам пункту 1.1. статті 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" затверджено наказом Міністерства палива та енергетики України від 10.11.2005 № 568 (v0568558-05) "Про затвердження переліку підприємств".

Відповідно до абзацу шостого пункту 3.7. статті 3 Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" на строк участі підприємства паливно-енергетичного комплексу у процедурі погашення заборгованості підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо цього підприємства із стягнення заборгованості, яка виникла до 1 січня 2013 року. Відтак, заходи примусового виконання рішення щодо заборгованості, яка виникла після 1 січня 2013 року повинні застосовуватися на загальних підставах в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) .

В рішенні Конституційного Суду України № 18-рп/2012 від 13.12.2012 (v018p710-12) у справі № 1-26/2012 (справа про стягнення заборгованості з підприємств паливно-енергетичного комплексу) зазначено, що: обов'язкове зупинення виконавчого провадження та заходів примусового виконання судових рішень здійснюється лише щодо стягнення заборгованості, яка виникла через неповні розрахунки за енергоносії, та щодо учасників розрахунків, визначених Законом України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" (2711-15) ; внесення юридичної особи, незалежно від форми власності, до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості, не є підставою для зупинення виконавчого провадження та заходів примусового виконання судових рішень щодо стягнення з неї заборгованості, яка не стосується неповних розрахунків за енергоносії і не визначена Законом України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" (2711-15) .

За змістом рішення Конституційного Суду України, положення Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" (2711-15) не регулюють правовідносини стосовно погашення заборгованості, не визначеної у пункті 1.4 статті 1 цього Закону. При цьому, пункті 1.4 статті 1 цього Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" (2711-15) визначено, що заборгованість - це підтверджена учасниками розрахунків на розрахункову дату сума коштів, яка підлягає сплаті за товари, роботи (послуги), спожиті у процесі виробництва (видобутку), передачі (транспортування) та/або постачання енергоносіїв, відповідно до укладених договорів або з інших підстав, передбачених законом, у тому числі суми пені, штрафних та фінансових санкцій, але не сплачена.

Виходячи з приписів пункту 15 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" пунктів 1.3, 1.4 статті 1, частини другої статті 2, абзацу шостого пункту 3.7 статті 3 Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу", враховуючи рішення Конституційного Суду України № 18-рп/2012 (v018p710-12) , можна зробити висновок, що для зупинення виконавчого провадження необхідно дві умови: 1) включення боржника до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до закону "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" (2711-15) ; 2) стягнення заборгованості, яка виникла у зв'язку з неповними розрахунками за енергоносії, яка виникла до 1 січня 2013 року.

Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що матеріали даної справи містять не засвідчену належним чином копію виписки з Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості (т.2, а.с.81), що не відповідає вимогам до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003, затверджених наказом Держспоживстандарту України № 55 від 07.04.2003 (v0055609-03) та вимогам частини другої статті 36 Господарського процесуального кодексу України, якою встановлено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

Крім того, пунктом 7.2. договору № 44/1-48-БО від 05.07.2012, укладеного між сторонами, встановлено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. цього договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1. умов цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.

Судами попередніх інстанцій встановлений період прострочення виконання зобов'язання, за який має нараховуватись штраф, однак судами не з'ясовано та не вказано коли настав строк оплати штрафу за договором з урахуванням зазначених положень договору. Тексти судових рішень відповідних висновків не містять.

В своїх рішеннях суди попередніх інстанцій не зазначили, з якої дати виникло право на стягнення штрафу, з огляду на вимоги абзацу шостого пункту 3.7. статті 3 Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу", яким передбачено, що на строк участі підприємства паливно-енергетичного комплексу у процедурі погашення заборгованості підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо цього підприємства із стягнення заборгованості, яка виникла до 1 січня 2013 року.

З'ясування вказаних питань має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Обґрунтовуючи свої висновки суди попередніх інстанцій зазначили про те, що в резолютивній частині додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2014 і в наказі від 10.06.2014 зазначено загальний розмір штрафу, який підлягає стягненню з ДПЗД "Укрінтеренерго" на користь ПАТ НАК "Нафтогаз України", а відтак державний виконавець не мав можливості зупинити виконавче провадження в частині, що підпадає під дію Закону, та продовжити виконавче провадження в іншій частині. При цьому суди послались на те, що такого алгоритму дій державного виконавця й не передбачено приписами Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) .

Зазначені висновки судів є суперечливими, з огляду на те, що зупиняючи виконавче провадження державний виконавець в будь-якому випадку встановлює період виникнення боргу (в даному випадку штрафу), оскільки це є обов'язковим в контексті застосування пункту 3.7. статті 3 Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу".

Крім того, суди не звернули увагу на те, що державний виконавець у своїй постанові про зупинення виконавчого провадження, яка оскаржується у даній справі, послався лише на Закон України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" (2711-15) . В той же час, посилання на абзац шостий пункту 3.7. статті 3 цього Закону в постанові відсутнє. постанова державного виконавця не є достатньо аргументованою в цій частині.

Суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували.

За таких обставин, у колегії суддів відсутні підстави визнати судові рішення попередніх інстанцій такими, що повністю відповідають вимогам законодавства.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 (v0006600-12) із змінами і доповненнями рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскаржувані в касаційному порядку судові рішення наведеним вимогам не відповідають.

Відповідно до пункту 3 статті 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2015 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.12.2014 у справі № 910/12428/13 скасувати. Справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.